Металургія США

Металургія США – типова стара галузь промислового виробництва. З початку другої половини XIX в. вона багато в чому визначала індустріальну міць країни і профіль її промисловості, послуживши основою для розвитку машинобудування та залізничного будівництва. Але в епоху НТР, незважаючи на значні техніко-економічні удосконалення, вона вступила в період загального застою і, відповідно, зниження найважливіших кількісних показників. Однак на територіальну структуру господарства США металургія як і раніше надає досить істотний вплив, будучи структуро-визначальною галуззю для деяких старопромислових районів.

Чорна металургія США зародилася в 70-х рр.. XIX в., І з тих пір протягом тривалого часу ця країна займала перше місце у світі по виплавці чавуну і сталі. Пік виробництва чорних металів був досягнутий на початку 1970-х рр.. (132 млн т сталі), але потім всі основні показники чорної металургії почали знижуватися (табл. 63).

Скорочення виплавки чорних металів в США, як і в інших економічно розвинених країнах Заходу, пояснюється наступними причинами. По-перше, загальним зменшенням матеріаломісткості виробництва. По-друге, виснаженням найбільш багатих вітчизняних родовищ залізної руди, що вимагало переорієнтації галузі на бідніші вітчизняні родовища і на імпортну залізну руду. По-третє, тенденцією до перенесення «брудних» виробництв у країни, що розвиваються. По-четверте, посилилася орієнтацією на імпорт сталі і прокату; за цим показником (30-35 млн т на рік) США займають перше місце у світі. Однак при аналізі причин зменшення абсолютних розмірів виробництва необхідно враховувати і те, що чорна металургія США все більше орієнтується на виробництво якісних сталей, а не рядового металу, потреби в якому стали значною мірою задовольнятися шляхом ввезення з країн ЄС, Канади, Японії, Мексики, Росії.

Для чорної металургії США характерний високий рівень виробничої концентрації. На початку 1970-х рр.., Коли виплавка сталі досягла максимуму, в країні налічувалося 45 заводів і комбінатів з річною потужністю більше 1 млн т кожен. Але надалі все більшого поширення стали отримувати міні-заводи, які, як правило, виявилися більш ефективними і до того ж краще враховують мінливі потреби ринку. У 1992 р. в США налічувалося вже 65 міні-заводів загальною встановленою потужністю майже в 25 млн т на рік, а всього в США в 2001 р. діяли 144 підприємства чорної металургії загальною потужністю 119 млн т сталі на рік (при виплавці в 2002 г . 92 млн т).

Що ж до рівня територіальної концентрації чорної металургії, то характерна особливість США – формування великих металургійних районів, які виробляють 10-20 млн т сталі на рік, а іноді і більше. У географічному плані вони представляють всі відомі типи орієнтації чорної металургії.

Найстаріший район чорної металургії в США можна назвати Північно-Аппалачського або Внутрішнім.
Він виник ще в першій половині XIX в. на базі коксівного вугілля Аппалачського басейну і місцевих запасів залізної руди. Головним його центром став Пітсбург. Як зазначає Л. В. Смірнягін, вже в 40-х рр.. XlX в. це місто мав репутацію «Айрон-Сіті» – «металургійної столиці» США. Перед Громадянською війною Півночі і Півдня тут було зосереджено близько половини всього американського виробництва сталі. Ще на початку XX в. заводи Пітсбурга тримали багато світових рекорди. Комбінат «Хоумстед» був найбільшим у світі виробником броні, на заводі «Дюкен Уоркс» стояли найбільші у світі домни, на заводі «Джон енд Лефлін» – прокатні стани. З виробництва коксу Пітсбурзькому район поступався тільки англійської Дарему. Саме тут зародилися багато найбільші монополії США, і серед них «Юнайтед Стейтс стіл». [87] Поряд з Пітсбургом в цьому районі виникли й інші великі металургійні центри – Янгстаун, Уоррен.

Північно-Аппалачському району вдалося зберегти свою роль і тоді, коли вичерпалися запаси місцевої залізної руди і йому довелося переорієнтуватися на руду, привозимую по Великих озер з басейну оз. Верхнє. Однак до середини XX в., Тобто до часу початку НТР, він перетворився на типовий депресивний район із застарілими технологіями, недостатньо розвиненою інфраструктурою, дуже високим рівнем безробіття і забруднення навколишнього середовища. Проте ще до початку 1970-х рр.. тут концентрувалася 1/4 всіх потужностей чорної металургії США. Але жорстокий криза галузі, та й району в цілому, який охопив 1970-ті і особливо 1980-і рр.., Призвів до зменшення цієї частки.

Другий за часом виникнення металургійний район США – Приозерний. Він також сформувався ще в XIX в. з орієнтацією на вантажопотоки залізної руди з басейну оз. Верхнє і коксівного кам’яного вугілля з Аппалачського басейну. Отже, в цьому випадку вирішальну роль зіграли вигоди транспортно-географічного положення району і в першу чергу тих його головних центрів, які простягнулися ланцюжком вздовж узбережжя озер Мічиган і Ері – Мілуокі, Чикаго, Детройта, Толідо, Клівлевда, Буффало. Але в міру того як індустріальне Приозер’ї ставало одним з головних районів важкої промисловості США, зростала і орієнтація підприємств чорної металургії на споживача.

З перерахованих вище головних металургійних центрів до найбільш великих відносяться Чикаго і Клівленд. Підприємства чиказького центру зосереджені як у самому Чикаго, так і особливо в сусідньому Гері, де знаходяться металургійні комбінати, що належать до числа найбільших у країні. Заводи Клівленда виникли ще в XIX в. в тому місці, де відбувалася перевалка залізної руди, що надходила сюди по Великих озер, для доставки її в Пітсбург. Але в другій половині XX в. чорна металургія Клівленда, як і Пітсбурга, вступила в смугу кризи і багато заводів були закриті. Ще до початку 1970-х рр.. Приозерний район давав близько 50% усієї сталі, виплавленої в США, але потім його частка зменшилася. Можна додати також, що після відкриття в 1959 р. глибоководного шляху по р.. Св. Лаврентія значну частину залізної руди цей район став отримувати вже не з Дулута, а з Лабрадору (Канада). Для її транспортування до Великих озер була прокладена спеціальна залізниця.

ПОДІЛИТИСЯ: