Марикультура

Марикультура – це система заходів, що передбачає регулювання природних процесів відтворення водних організмів і керування цими процесами. У неї входять переселення і акліматизація риб і нерибних об’єктів в місця, де існують сприятливі умови для їх розвитку, організація підводних морських ферм для вирощування промислових об’єктів і збору їх врожаю.

Культивування морських тварин і рослин дає можливість істотно підвищити їх видобуток. За розрахунками фахівців, 1 м2 підводних угідь може дати в середньому 3,0-3,5 кг. риби, тоді як комплекс для великої рогатої худоби дає в середньому 40-70 м. м’яса на рік з такої ж площі пасовища, що забезпечує його кормами. На океанському шельфі можна зняти з гектара 1500 ц. зеленої маси, а з такої ж площі суші – приблизно 10 ц. Ці показники найпростіші і реальні для сучасних форм господарювання в світовому океані. Відповідний в економічному відношенні район морського дна розміром близько 1500 міль2, може щорічно давати 230 млн. тонн мідій, що більш ніж утричі перевищує сучасний світовий улов риби. Найбільш ефективні комплексні морські господарства, де розводять кілька видів риб, устриць, трепангів і вирощують водорості. Тут високий рівень віддачі дарів моря з одиниці площі господарства досягається в результаті збільшення виживаності особин (захист від хижаків і штормів), прискорення нарощування ваги (спеціальна підгодівля), стабілізації обсягів видобутку т.п.

Всі ці переваги марікультури стимулюють неухильне розширення і розвиток морських господарств. Нині вони створені в багатьох країнах світу. Найбільш значних успіхів у марикультурі досягла Японія. У 2004 році 10 % в загальному видобутку продуктів моря належало продукції морських господарств, а до 2030 р. марикультура повинна давати половину дарів моря, споживаних японцями. У морських господарствах США вирощують головним чином лососів, устриць, лангустів і креветок.
На Філіппінах в промислових масштабах розводять креветок, крабів, мідій. Приблизно тих же морських тварин культивують в Індії. У Франції та Югославії створені устричні господарства. Роботи в галузі марикультури ведуться у Великобританії, Канаді, Бразилії та в інших країнах.

В даний час світова продукція марікультури перевищує 6 млн. тонн на рік, з яких 84 % (5,4 млн. тонн) дають азіатські країни, 13,2 % (0,8 млн. тонн) європейські, 1,7 % (0, 1 млн. тонн) африканські та 1,1 % (0,07 млн. т) – південноамериканські. За видовим складом світова продукція марікультури розподіляється наступним чином (млн. тонн): риба – 4, молюски – 1, водорості – 1, ракоподібні – 0,01. Більше 50% марікультури дають прісноводні водойми, в яких вирощують головним чином коропових риб. Серед морських риб в марикультурі переважає сериола, річна продукція якої тільки в Японії досягає 70 тис. тонн.

За прогнозами ФАО, до 2015 р. світова продукція рибництва повинна підвищитися до 20-25 млн. тонн і більше.

Висока ефективність та інтенсивний розвиток марикультури не знижують ролі традиційних способів лову. Поєднання раціонального рибальства (включаючи і інші дари моря) і рентабельних морських ферм – основний шлях забезпечення людства необхідними біологічними ресурсами.

ПОДІЛИТИСЯ: