Карти охорони природи

Карти природоохоронної тематики стали з’являтися в 50-60-х рр.. XX в. у зв’язку із загальним загостренням проблеми охорони природи і різко збільшеним увагою до неї. Приблизно з середини 70-х рр.. відзначається істотне зростання кількості таких карт, публікованих окремо або в складі комплексних атласів. Це було початком оформлення природоохоронного картографування в самостійну гілку тематичної картографії (С. Є. Сальников та ін, 1990).

Серед найбільш відомих творів того часу – карти «Природні заповідні об’єкти Української РСР» масштабу 1:1 500 000 (1977), «Охорона рослинного світу Нечорноземної зони РРФСР» масштабу 1:1 500 000 (1980), «Охорона природи в СРСР» масштабу 1: 8 000 000 (1978) та ряд інших. Карти охорони природи стали включатися в багато регіональні атласи.

Слід зазначити, що до початку 90-х рр.. XX в. зміст деяких карт охорони природи було набагато ширший, ніж це випливало з їх назви. По суті вони були комплексними геоекологічного картами. Так, на карті «Охорона природи СРСР» масштабу 1:4 000 000 (1989) відображені не тільки розміщення особливо охоронюваних територій та природоохоронні заходи, а й природні ландшафти, види використання земель, рівень антропогенного навантаження і стійкість ландшафтів. Надалі сюжети власне природоохоронного та комплексного екологічного картографування були чітко диференційовані, хоча багато елементів карт охорони природи, насамперед мережу особливо охоронюваних територій, знаходять відображення на комплексних екологічних картах.
Карти охорони природи відображають просторовий розподіл та інтенсивність рекомендованих і здійснюваних заходів, спрямованих на збереження, зміцнення або відновлення природного потенціалу території (акваторії) і забезпечують здатність природи самооновлюватися (С. Є. Сальников, 1993). Згідно загального географічного підходу до охорони природи основними об’єктами охорони визнаються сучасні ландшафти (геосистеми), а природні передумови зберігають своє значення при будь-якої господарської діяльності. У такому випадку науковою базою для створення карт охорони природи повинні служити загальнонаукові ландшафтні карти.

Найбільш поширене розподіл карт охорони природи на дві групи: карти розміщення охоронюваних природних територій і карти природоохоронних заходів (хоча обидві групи зображуваних об’єктів і процесів можуть бути показані на одній карті). Аналіз карт природоохоронної тематики дозволяє позначити наступне коло відображуваних на них об’єктів, процесів і явищ:

– Особливо охоронювані природні території (ООПТ) та охоронювані природні території (ОПТ);
– Природоохоронні заходи;
– Підприємства та установи природоохоронного призначення;
– Державні та громадські екологічні організації;
– Станції спостереження і пункти контролю за станом навколишнього середовища.
Карти розміщення ООПТ і ОПТ найбільш поширені серед природоохоронних карт. На них відображаються різні категорії природоохоронних об’єктів (заповідники, національні та природні парки, заказники, пам’ятки природи, зелені зони міст, пам’ятники садово-паркового мистецтва, водоохоронні зони і т. д.). Часто на картах охорони природи показані ареали проживання рідкісних тварин і рослин, а також об’єкти історико-культурної спадщини.

В даний час набули також поширення карти екологічного каркаса територій, які відображають всю систему ареалів, що мають те чи інше природоохоронне значення. У деяких випадках в список зображуваних об’єктів включаються природні кордону, мають екологічне значення (наприклад, південна межа поширення суцільної багаторічної мерзлоти) (С. Є. Сальников, 1993).
На картах природоохоронні об’єкти розрізняються залежно від їх значення та підпорядкування (федеральне, регіональне, місцеве), площі, профілю (наприклад, серед заказників можуть бути виділені комплексні, біологічні, гідрологічні та ін), часу утворення. Можуть бути показані не тільки існуючі, але й проектовані природоохоронні об’єкти, а також території, рекомендовані для їх організації. Наприклад, на карті «Цінні об’єкти живої природи Московської області (охоронювані і потребують охорони)» масштабу 1:400 000 (1986) поряд з існуючими об’єктами відображені пропозиції фахівців з організації та розширенню мережі охоронюваних природних територій.

Для зображення природоохоронних об’єктів частіше за інших застосовуються способи виділення ареалів і локалізованих значків. Останні використовуються при зображенні ботанічних, зоологічних, орнітологічних та інших об’єктів малих розмірів і являють собою традиційні стилізовані художні позначення різних дерев, листя, квіток, птахів, ссавців, риб і т. д. У науково-довідковому картографуванні охорони природи, як вважає С. Є. Сальников (1990), використання таких значків має бути різко обмежено. Перевагу слід віддавати геометричним знаків та знаків-символів, які при відповідній уніфікації можуть скласти спеціальну систему знаків для карт природоохоронної тематики. За допомогою ареалів передаються контури охоронюваних територій, що мають досить великі розміри, щоб бути відображеними в реальних межах.

Часто на території розміщені природоохоронні об’єкти, значно розрізняються за площею. Спосіб ареалів в даному випадку непридатний, а локалізовані значки одного розміру сильно спотворюють дійсну картину. Тому іноді замість карт розміщення конкретних природоохоронних об’єктів використовують картограми, на яких відображена частка площі ООПТ від загальної площі адміністративно-територіальної одиниці.

Набір напрямів і видів природоохоронних заходів надзвичайно широкий, детальність їх поділу залежить від масштабу картографування. Картографування природоохоронних заходів може грунтуватися як на ландшафтному, так і на Покомпонентний підході. У першому випадку заходи приурочені до природних ландшафтам або видам використання земель (сучасним ландшафтам). Такий підхід використаний при складанні карти «Охорона природи СРСР».
Більш широке поширення покомпонентного підходу пов’язано з тим, що охорона природи здійснюється головним чином у процесі використання природних ресурсів різними галузями господарства. Згідно з таким розумінням складені карти охорони природи України та Донецької області (А. П. Золовскій та ін, 1978). Картографується заходи розділені на наступні блоки: охорона земель, вод, атмосферного повітря та ін.

Так, на карті водоохоронних заходів знайшли відображення будуються і реконструюються очисні споруди, водоохоронні зони, водозахисні лісосмуги, колектори для відводу шахтних вод, протипаводкові споруди. У комплекс заходів щодо охорони земель, показаний на відповідній карті, входять протіводефляціонние, протиерозійні, протизсувні, рекультиваційні заходи, роботи з поліпшення родючості грунтів.

Залежно від площі поширення природоохоронних заходів застосовується широкий набір способів картографічного зображення: локалізовані значки, лінійні знаки, локалізовані діаграми, ареали і якісний фон.

Карти природоохоронних заходів діляться на констатаціонние і рекомендаційні. На карті «Охорона природи СРСР» рекомендовані заходи згруповані залежно від типу використання земель і ступеня антропогенного навантаження за трьома рівнями: високий, підвищений і мінімально необхідний.
Прикладами підприємств та установ природоохоронного значення, відображеними на картах, можуть служити очисні споруди, сміттєпереробні заводи, гідролісомеліоративні станції, лісорозсадники, лесоохотничьи господарства, рибоводні заводи і т.д. Всі вони мають чітку просторову прив’язку і передаються за допомогою локалізованих значків. Ці ж способи картографічного зображення застосовуються для того, щоб показати розміщення екологічних організацій та пунктів контролю стану навколишнього середовища. Зображення останньої групи об’єктів можна деталізувати в залежності від відомчої приналежності, напрямки діяльності (гідропії, ключові ділянки для відбору грунтових проб, пости контролю за станом атмосферного повітря), програми та режиму спостережень. Карта розміщення постів спостереження і контрольованих параметрів має велике значення для вдосконалення мережі пунктів екологічного моніторингу.
Загальний інтерес до природоохоронних картками посилився у зв’язку з їх включенням до переліку матеріалів, необхідних для екологічного обгрунтування інвестицій.
Великий інтерес викликає і можливість розробки та картографування екологічного каркаса території як єдиної системи (мережі) функціонально взаємопов’язаних охоронюваних природних територій, захищених відповідними правовими нормами. У структурі такої просторової системи виділяються наступні види територій (А. Н. Іванов, 1998, 2001; Н. А. Соболєв, 1999):
– Ключові природні території (ядра, вузли, БІОЦЕНТР), які безпосередньо забезпечують збереження природних комплексів та їх біорізноманіття;
– Буферні території як ареали, призначені для захисту БІОЦЕНТР від несприятливих зовнішніх впливів, але охоронювані не так строго;
– Транзитні території, що забезпечують природні зв’язки між природними ядрами, створюють своєрідні «екологічні коридори» і сприяючі процесам природного саморегуляції природних екосистем;
– Території екологічної реставрації, ареали з порушеними природними спільнотами, що підлягають відновленню.

ПОДІЛИТИСЯ: