Карти екологічного ризику

Професійна сфера діяльності з оцінки екологічного ризику виникла в 70-х рр.. XX в. Оцінка ризику і його змін, аналіз і управління ризиком в даний час отримують все більш широке поширення в наукових дослідженнях і практичному житті.

Однак, незважаючи на значну кількість робіт з оцінки ризику, відсутнє чітке згоду в термінології і концепціях. Так, терміни «ризик», «небезпека», «загроза» часто використовуються неупорядоченно і взаимозаменяемо, хоча кожен з них має власне трактування.

Під ризиком розуміється можливість небажаних наслідків якої-небудь дії або течії подій, вимірювана ймовірністю таких наслідків або імовірною величиною втрат і залежна від схильності розглянутого об’єкта небезпечним впливам; його чутливості, або уразливості, по відношенню до цих впливів; його захищеності від них (С. М. Мягков, 1995).

В одних випадках ризик розраховують наперед, в інших його оцінюють за величинами втрат, збитку, понесеного в минулому, що призводить до використання термінів «ризик» і «збиток» як рівнозначних.
Оцінка ризику включає розпізнавання, вимір і характеристику загроз людському добробуту. У неї входять дослідження причин ризику і впливу його реалізації на групи населення. Для того щоб виявити спектр загроз, які перевершують пороги мінімальних впливів, визначити, коли і де вони найбільш вірогідні, спрогнозувати і порівняти їх наслідки і оцінити можливі напрямки дій у відповідь, застосовуються різні процедури. Багато авторів відносять оцінку ризику переважно до наукових досліджень, які повинні бути проведені, перш ніж будуть вироблені стратегічні рішення в галузі управління.

У той же час під виміром ризику розуміють соціально-політичний процес, що включає збір наявної інформації про ризик та небезпеку від експертів і непрофесійних джерел для вироблення політичного рішення про відповідні відповідях. На додаток до наукових оцінками ризику слід брати до уваги і багато інших чинників, у тому числі закони, звичаї, етичні норми, цінності, устремління і переваги людей. Завчасне передбачення ризику і вживання заходів щодо його зниження називається управлінням ризиком.
В останні роки XX в. великий розвиток отримав аналіз ризику як метод оцінки та прогнозу екологічної ситуації (Б. І. Кочуров, 1999). Практично при аналізі екологічного ризику враховуються негативні зміни у властивостях, явища і процеси, характерних як для ландшафту в цілому, так і для його компонентів.

Результатом аналізу екологічного ризику є визначення наступних показників:
– Величини ризику втрати здоров’я та/або життя для людини;
– Імовірності зміни (або втрати) природно-ресурсного потенціалу території;
– Імовірності прояву негативних змін в природних ландшафтах.
Найбільш важливо при аналізі екологічного ризику визначення прийнятного рівня ризику, що враховує оцінку допустимих для людини і його господарської діяльності змін факторів середовища проживання, як природних, так і техногенних, які викликані появою негативних процесів в природному середовищу в результаті антропогенного впливу.

Ризик виникнення надзвичайної екологічної ситуації в регіоні визначається за основним тенденціям розвитку екологічних проблем, вже проявилися в межах сучасних ареалів з найбільш гострою екологічною обстановкою. Виділяються різні ступені ризику – від дуже високої до слабкою. Дуже високий ступінь ризику характеризується значними змінами тих природних властивостей ландшафту, які безпосередньо впливають на здоров’я людей, що сприяють швидкому наростанню загрози фізичного і духовного життя населення, а також виснаження або втраті природних ресурсів.
Аналіз екологічного ризику і складені на його основі карти використовуються як прогнозний і передпроектний матеріал при проведенні превентивних природоохоронних заходів, а також при обгрунтуванні оголошення зон надзвичайної екологічної ситуації або екологічного лиха.
Поряд із згаданими вище комплексними оцінками ризику існують оцінки ризику від якого-небудь елементу навколишнього середовища. Одним із прикладів може служити просторовадиференціація гідроекологічного ризику, проведена за величиною ИЗВ річок Курської області («Росія та її регіони: Зовнішні та внутрішні загрози», 2001). При цьому автори дослідження вважали, що чим більше забрудненість річок і щільність населення, тим вище ступінь гідроекологічного ризику, тобто ймовірного збитку.

Для диференціації річкової мережі за ступенем ризику було виділено п’ять рівних інтервалів, кожному з яких присвоювалися бали залежно від величини ІЗВ (з мінімальною забрудненістю – 1 бал, з максимальною – 5 балів) і чисельності населення, що припадає на 1 км довжини річкової мережі (1 бал присвоювався ділянкам річок з мінімальною заселенностью, 5 балів – найбільш густо заселеним ділянках). Потім для кожного розрахункового ділянки визначалася сума балів за обома показниками.
Результати проведеного дослідження дозволили виявити найбільш екологічно неблагополучні ділянки річок і скласти карту гідроекологічного ризику по районах Курської області. До найбільш неблагополучним були віднесені р. Сейм і р.. Тускарь в межах Курського району, р. Псел в Обоянського районі, р. Сейм на ділянках від Курська до Льгова і від Рильська до кордону з Україною, р. СВАПО з притоками, Чернь і Річиця в Железногорском районі.

Поряд з оцінкою екологічного ризику наукові дослідження включають новий напрямок – оцінку і картографування екологічної небезпеки. Багато задач, пов’язані з оцінкою екологічної обстановки і впливу на неї особливо небезпечних об’єктів, з побудовою прогнозних моделей можливих екологічних наслідків, також можуть бути вирішені за допомогою екологічного картографування.

Чіткого визначення особливо небезпечних (в екологічному сенсі) об’єктів в даний час немає, тому до них можуть бути віднесені господарські, військові та інші об’єкти (підприємства, полігони, окремі споруди тощо), що викликають таке забруднення місцевості радіоактивними, високотоксичними, канцерогенними і мутагенними речовинами, яке загрожує життю та здоров’ю людей або різко підвищує рівень смертності та захворюваності населення, призводить до деградації навколишнього природного середовища та знищення генетичного фонду тварин і рослин, сприяє утворенню зон надзвичайної екологічної ситуації та екологічного лиха (В. В. Свєшніков та ін., 1997).

При картографуванні небезпеки від різних об’єктів В. В. Свєшніков і співавтори (1997) пропонують особливо небезпечні об’єкти об’єднувати в групи по визначає негативному впливу на природне середовище:
– Викликають радіоактивне забруднення і поразка;
– Забруднюють природне середовище нафтою і нафтопродуктами;
– Сприяють утворенню газово-пилових шлейфів і кислотних дощів, що поширюють токсичні речовини;
– Забруднюють природне середовище високотоксичними речовинами;
– Надають вплив при аварійних ситуаціях вибухового характеру;
– Викликають активізацію техногенних геоекологічних процесів, супроводжуваних забрудненням природного середовища.

Кожна група особливо небезпечних об’єктів може бути відображена на комплексних і галузевих екологічних картах різних масштабних рядів.
Екологічну небезпеку, що характеризує ступінь можливого ураження навколишнього середовища та його впливу на умови життя людей, пропонується оцінювати по п’яти градаціях:
1) локальне екологічне поразку з погіршенням екологічних умов;

2) локальне екологічне поразку з різким погіршенням екологічних умов і загибеллю живих організмів;

3) регіональне екологічне лихо зі значним ураженням природного середовища та погіршенням екологічних умов;

4) регіональне екологічне лихо з інтенсивним ураженням природного середовища, різким погіршенням екологічних умов і загибеллю живих організмів;

5) глобальна екологічна катастрофа з людськими жертвами, загибеллю живих організмів, ураженням великих територій.

ПОДІЛИТИСЯ:

Дивіться також:
Науки про природу