Камчатська земля

Семен Дежнев був підприємцем. Разом з прикажчиком Федотом Поповим він подорожував з метою пошуку товару, який можна було б отримати задарма, а потім вигідно продати. Платні козакам платили зовсім невелике – по п’ять рублів на день. Зате дозволялося брати з корінних жителів-іновірців будь-яких розмірів ясак, переважно хутром. Дежнев знайшов більш вигідний промисел. Він відбирав у чукчів риб’ячий зуб – мережевий ікла. Ціна одного «зуба» – 60 рублів (вдесятеро більше річного платні). У гирлі Колими Дежнев занурив на коч півсотні пудів мережевого ікла, що дало близько трьох тисяч рублів доходу.

І він пішов із загоном 90 чоловік на семи кочах далі на схід вздовж узбережжя. Два коча були затерті льодами, а п’ять зуміли обігнути Великий Кам’яний Ніс, тобто Чукотський півострів, і вийти в протоку між Азією і Америкою. Мис цей давно вже названий ім’ям Дежньова.
Буря розкидала кочи. Коч Дежньова викинуло на південь від річки Анадир. Він відправився до цієї річки, на північ. У звіті про цю подорож напише: «Все в гору, самі шляху собі не знаємо, голодні і холодні, голі й босі». Десять тижнів йшли ці люди, і під час походу загинуло 13 осіб. Ті, хто дійшов, перезимували в землянках на березі річки, а навесні 1641 побудували два коча, але не змогли дійти до волока, тому що зустріли опір чукчів, з яких збиралися взяти ясак. Нова зимівля. Але тут підійшов ще один загін, об’єднавшись з яким Семен Дежнев продовжив свій «промисел» на Анадирі.
У цей час його супутник Федот Попов зі своїм Кочем виявився близько невідомої землі. Велика річка (її назвали по імені Федота – Федотовщіна) впадала в море. Попов піднявся трохи вгору по ній, але потім повернувся до берега і, рухаючись на південь, дійшов до вузького мису, яким закінчувалася земля. Далі на південь розстилалося море, а в ньому – ланцюжок островів. Принаймні один з них добре видно при ясній погоді. Невідомо, чи бачив цей острів (його ім’я – Шумшу) Федот Попов, але він був близький до другого своєму відкриттю – Курильських островів, що простягаються від Камчатки на південний захід на 1200 км.

Але перше його відкриття, безсумнівно, – Камчатка, один з найбільших півостровів Євразії. Цілком можливо, що хтось із козаків і раніше потрапляв на цю землю, але про це не залишилося ніяких відомостей. Котрий змінив Семена Дежньова в Анадирській острозі Курбатов Іванову було відомо про землю камчатської зовсім небагато.
Курбат Іванов, перший перетнув Байкал в 1643 році, організував тепер похід і на Камчатку. З острогу він з командою 22 людини на коче спустився по Анадир до моря. Потім поплив вздовж узбережжя на північний схід. Але через кілька днів судно потрапило в льоди і затонуло. На щастя, сталося це на дрібному місці, поруч з берегом, на якому лежав скелет кита. За допомогою міцних ребер кита, цілком замінили важелі, потерпілі підняли з дна свій корабель. Потім вони його відремонтували, заклали пробоїни, однак не наважилися на ньому плисти і потягли линвою, йдучи по берегу. Вони вийшли на Чукотський півострів, йшли берегом Берингової моря до глибоко вдаються в сушу (на добру сотню верст) затоки Хреста, і тут скінчилися останні продукти… Продовжували йти, харчуючись тільки дарами тундри, грибами і ягодами.

І ось ще один затока – довжиною в півсотню верст. Його через 300 років, в 1848 році, англійський капітан Мур назве бухтою Провидіння в знак подяки Богу за те, що дозволив в ній перезимувати. І, нарешті, дісталися до Чукотського Носа, вже знайомого козакам.
Результат цього героїчного походу – карта Курбата Іванова. На ній – басейн Анадиря, всі повороти головною чукотської річки, що простягнувся на тисячі кілометрів, берегова смуга, гірські хребти і, що дивно, – острів на північ від Чукотського півострова. Це міг бути тільки острів Врангеля, про який Курбатов розповіли, очевидно, чукчі. На російській карті цей острів з’явився майже за 300 років до його відкриття американським китобоєм Томасом Лонгом.
Вже на креслення Землі Сибірської, складений за вказівкою тобольского воєводи Петра Годунова, лягла річка Камчатка, але вся внутрішня частина півострова була невідома, та й подання про узбережжя було занадто приблизним.

Завершив етап відкриття та приєднання Камчатки до Росії Володимир Атласов, за що і названий був Пушкіним «Камчатським Єрмаком». Уродженець Великого Устюга, він в 1695 році був призначений прикажчиком Анадирського острогу, і Камчатка потрапила в поле його діяльності як збирача ясака. Спочатку він послав на розвідку загін козака Луки Морозко, який дійшов до річки Тігіль і розповів про те, що бачив і яким шляхом йшов. І ось взимку 1697 прикажчик Атласов зібрав загін у 120 козаків з росіян і юкагиров і вийшов у похід з оленячим караваном. Два місяці йшли вони…
За Коряцьким хребтом почалася камчатська земля, в якій жили коряки. З них Атласов зібрав ясак соболями без опору. Подався далі, розділившись на два загони: Морозко пішов на схід, а сам він – по західному березі – на південь. Але коли коряки побачили, що козаків стало вдвічі менше, об’єднавшись з зрадниками-юкагирами, напали на загін. Троє козаків загинули цього першого зіткненні, п’ятнадцять поранені, в тому числі і сам Атласов.
Але Атласов вистояв і пішов далі, у внутрішню Камчатку, піднявшись вгору по річці Тігіль, розвіданою Морозкой. Вийшли до серединного хребта, перевалили через нього і спустилися в густо населену долину річки Камчатки, за течією якої вирушили на човнах до моря. «А як пливли по Камчатці, – писав у своїй” СкаСка “Атласов, – по обидві сторони іноземців набагато багато. Посади великі, юрт ста по три, по чотири, по п’ять сот і більше їсти…»

Володимир Атласов – перша людина, що описав головну пам’ятку Камчатки – вулкани…
Дійшовши до моря, Атласов відправився до Охотського моря, де на річці Іча зрубав острожек. У ньому перезимував. Взявши з собою полоненого камчадалами японця Даібея, рушив на південь і зустрів ще один народ, йому не знайомий, який назвав «Курильськими мужиками»: «… на камчадалов схожі, тільки видом їх чорніше, та й бороди не менш». Мабуть, це були айни – жителі Курильських островів і Сахаліну.

Атласів добрався до південного краю Камчатки і звідти побачив перший острів Курильської гряди – Шумшу. У його «СкаСка» говориться, що вийшов він до річки і «проти неї на море як би острів є». Далі – безмежний океан. Атласів повертається в зимовище до Іче вже восени. За час його відсутності пали від нестатку кормів або хвороби олені. Загроза голоду змусила з настанням весни рушити в зворотний шлях, в Анадир. Частина загону (28 чоловік) вирушила в долину Камчатки «на відгодівлю» у камчадалов.

На початку липня 1699 Атласов вийшов в дорогу, з ним – тільки 15 козаків і два юкагира да зібраний ясак – 330 соболів і 190 червоних лисиць.
Він знову в долині річки Камчатки, густо населеної тоді – не менше 25 тисяч чоловік в ній жило. І цього разу Атласов зауважив вулкани, очевидно, раніше закриті туманом: «… є гора, подібна хлібного скирту, велика і висока набагато; з неї вдень йде дим, а вночі – іскри і заграва…»
Навесні 1700, через п’ять років, повернувся Атласов до Якутська. Зі звітом ж про свої поневіряння він поїхав до Москви. Проїжджаючи через Тобольськ, розповів він про виттям бачене тамтешньому географу і кресляреві карт Семену Ремезову, який накреслив з його слів карту Камчатки. У Москві доповідь Атласова був всеосяжний: у ньому містилися відомості про гори, річках, берегах Камчатки, її звірів і червоній рибі, про жителів півострова – камчадали і айнах. Повідомив він і про Курильські острови, про Японію і навіть про «Великій Землі» (так Атласов називав Америку). На думку академіка Л.С. Берга, «жоден з сибірських землепроходцев XVII і початку XVIII століть… не дає таких змістовних звітів». Високо оцінив його відомості і Петро I.

Вислухавши його «скаски», Володимира Атласова підвищили на посаді і відправили знову на Камчатку козачим головою. Як тільки прибув він в 1707 році в Анадирський острог, подолавши за півроку простори Сибіру, відразу ж довелося придушувати бунт козаків. Повсталі його заарештували, але він зумів втекти з-під варти. Знайомим шляхом пішов він на Камчатку. Два роки він провів там, б’ючись з непокірними камчадалами, але збунтувалися козаки його все ж до нього дісталися. Останні дні Атласова описав Пушкін, що збирався в останній рік життя писати повість з камчатської життя: «Не доїхавши півверстви, відправили вони трьох козаків до нього з листом, наказавши їм убити його, коли стане читати… Але вони застали його сплячим і зарізали».

Існує версія, що раніше російських на Камчатку потрапили японці. У 1698 році Атласов відбив у камчадалов полоненого ними японця з міста Осака по імені Денбей. Він був викинутий на камчатський берег після корабельної аварії. Могло і раніше подібне статися, але про це нічого не відомо. Атласів відправив його до Москви. Там перший японця в Росії представили царю Петру Великому, який доручив навчати японської мови дітей боярських на випадок, якщо доведеться їхати в далеку країну торгувати. І деякі з них, дійсно, були перекладачами при першій зустрічі росіян з японцями під час плавання М.Шпанберга. І в цьому теж заслуга Атласова, який проявив інтерес до полоненому иноземцу. А інтерес «камчатського Єрмака» до природи Камчатки зробив його попередником першого дослідника півострова Степана Петровича Кра-шеніннікова.
Людина, який продовжив розпочату Атласовим пізнання Камчатки, народився саме в рік його загибелі. Був він одноліток Ломоносова і разом з ним вчився в Слов’яно-греко-латинської академії в Москві, тільки вступив до неї на сім років раніше «архангельського мужика». Всього 26 років минуло після загибелі «камчатського Єрмака» Володимира Атласова і з’явився на Камчатці її справжній перший дослідник – Степан Петрович Крашенинников. Йому судилося завершити відкриття в цілому найбільшого півострова Східної Азії, хоча, звичайно, дослідження природи Камчатки тривали і в подальшому.

Степан Крашенинников був включений до складу Другої Камчатської експедиції В. Берінга як студент при академіках Г.Ф. Міллері і І.Г. Гмелін. Більше трьох з половиною років їхали вони через Сибір. Для краш-ніннікова це була дуже хороша школа. Він працював всі ці роки і перетворився з учня в самостійного вченого.
І ось, нарешті, на старенькому вітрильнику «Фортуна» у жовтні 1737 Крашенинников наближається до Камчатки. В дорозі судно сильно поплескав шторм, відкрилася текти, і капітан розпорядився викинути за борт усе зайве, в тому числі обладнання та особисті речі студента Крашеніннікова. При спробі стати на якір на річці Великий, корабель викинуло хвилею на піщану косу, де людям довелося тиждень перебувати в очікуванні допомоги.

ПОДІЛИТИСЯ: