Ка Реццоніко

У найкрасивішому місці Великого каналу – там, де він робить поворот і відкриває прекраснейшую перспективу, – розташована величезна палаццо Реццоніко. Цей палац – друга будівля, побудоване на Великому каналі за проектом архітектора Бальтассаре Лонге. Палаццо почали зводити в 1667 році для сім’ї Пріулі – Бон, проте був збудований тільки перший поверх, так як замовники розорилися. У 1712 році недобудовану палаццо придбало сімейство Редзоніко з Генуї, яке заодно купило і місце в середовищі венеціанської знаті. Велика частина стану цього сімейства пішла на завершення палацу, і в 1745 році його зведення закінчував вже Дж. Массарі. У липні 1758 один з Редзоніко – Карло – був обраний римським папою і вступив на посаду великого понтифіка під ім’ям Климента VIII.

Згодом цей палац змінив ще кількох господарів, зокрема, в 1888 році палац викупили знаменитий поет Роберт Браунінг і його син Пен. Пишний фасад цього палаццо виробляє кілька неспокійне враження через велику кількість декоративних елементів, утяжеляющих арки верхнього поверху і які додають всьому фасаду деяку помпезність.

У 1935 році палаццо Реццоніко придбало держава, і в даний час в ньому розмістився Музей венеціанського побуту і мистецтва XVIII століття – століття, яке так любив Карло Гольдоні, оспівав Гете і багато інших людей мистецтва. Основне місце в композиції живопису займають твори XVIII століття, а картини XVII століття займають лише невелику частину. Серед останніх слід виділити декоративні композиції Франческо Маффеи; на стелі бібліотеки палацу поміщені його композиції на міфологічні сюжети, укладені у форму витягнутого овалу. У палаці скрупульозно відновлені інтер’єри патриціанського побуту Венеції (бальний зал, жовтий салон, апартаменти кардинала Реццоніко, тронний зал та ін), а атмосферу того часу дозволяють відчути меблі, декоративні килими, вази і, звичайно ж, твори найвидатніших живописців.

Алессандро Лонгі (син знаменитого жанриста) представлений чоловічими портретами, серед яких переважають державні діячі Венеціанської республіки. Ми ж у нашому оповіданні зупинимося на портреті драматурга Карло Гольдоні, який був подарований музею в 1840 році родиною Вальмарона. На рамі зроблено напис: «Доктор Карло Гольдоні. Поет Комедії».

У цьому портреті художник уважний не тільки до зовнішнього вигляду драматурга (той зображений не дуже молодим), але змушує відчути внутрішнє його гідність і значущість Гольдоні. У музеї є й інший портрет, на якому Гольдоні виглядає молодшою. Цей портрет був написаний в 1750 р., тобто на 10 років раніше. Легкість і точність кисті, блискучий живопис змусили деяких мистецтвознавців побачити в портреті Карло Гольдоні власноручне твір П’єтро Лонгі, лише закінчене його сином. Саме цей портрет сам драматург в 1762 році подарував сенатору Бальби, у спадкоємців якого картина і була викуплена.

Картин самого П’єтро Лонгі в Музеї Реццоніко близько п’ятдесяти. Невеликі за розміром, вони теж вводять глядача у світ венеціанського побуту XVIII століття. Художник багато зауважує, часто зображує побачене з гумором, але ніколи не засуджує, чи не викриває, що не висміює… Зображуючи Венецію, він створював захоплюючу картину міського життя, представляючи на своїх полотнах те, що було видовищним або незвичайним. Слід зазначити також, що на картинах П’єтро Лонгі зазвичай мало фігур – і всі вони персонажі, а героїв немає.

Майже у всіх сценах, які на полотнах П’єтро Лонгі відбуваються поза домом, присутні венеціянки і венеціанці в маскарадних костюмах і масках: вони то з’являються при маніпуляціях шарлатана, то слухають передбачення ворожки, то розмовляють, проходячи повз продавця фруктами… На картині «Візит в Баута» зображений одягнений в маскарадний костюм кавалер: на ньому надіті баута, біла маска і треуголка, а поверх одягу накинуть плащ. І, звичайно ж, маски присутній на картині «Виставка носорога», на якій глядач бачить чарівну даму з віялом в руці і в накинутій на плечі чорної прозорої Баута.

Велика композиція Д. Гварді зображує «Рідотто» (слово це означає «місце збору») – державний гральний будинок з кількома величезними залами, в яких за картковими столиками тримали «банк» венеціанські патриції. У ньому переходило з рук в руки безліч грошей (Окрім «Рідотто», що розміщувався в палаццо Дандоло, у Венеції було ще кілька десятків гральних будинків); тут же відбувалися торгові угоди, обговорювалися нові театральні постановки. На картині Д. Гварді представлена сцена у великій залі «Рідотто», а в глибині полотна видно приміщення, в яких йде гра.
У «Рідотто» були й «Зал зітхань» (у нього віддалялися нещасні програвши), і «Зал зібрань» (до нього навідувалися колишні гравці, до старості порвали зі своєю пристрастю до гри). Ще в ньому була вітальня, де подавали каву, шоколад, чай і страви традиційної кухні (вино, сир, хліб, ковбаси, фрукти). Їжу і напої розносили молоді люди в зелених фраках.

Наприкінці 1774 Велика рада видав закон, що забороняв всі азартні ігри, і в першу чергу було закрито казино «Рідотто». А колись у ньому ще й невдачливі автори могли зализувати рани, нанесені їм мінливою і вимогливою публікою. Так, в 1753 році тут переховувався великий Карло Гольдоні від обурення публіки, яка освистала його комедію «Приємний старий». «Надівши маску», він змушений був зносити глузування тих, хто вважав, що з автором комедії вже покінчено.
З палаццо Пезаро в Музей Реццоніко були перенесені фрески Джанбатісти Тьєполо. До періоду розквіту творчості цього майстра ставиться величезна плафонная композиція «Сила і Мудрість» (2,8 х4, 2 м), що надійшла в 1934 році з палацу Барбаріго. Зображені в складних ракурсах фігури змушують глядача відчути легкість польоту серед хмар і пронизаного світлом простору. Ця композиція збільшує реальний простір залу, створюючи над ним сяючу повітряне середовище.
У кількох залах музею відновлена »вілла Тьєполо» – фрески Джандоменико Тьєполо (сина художника), творчість якого завершує монументальні традиції в мистецтві Венеції. Фрески були виконані в 1753 році для заміського будинку родини в Дзіані. Художник почав працювати над ними в 1749 році з розпису капели. Ймовірно, в 1753-1754 роки вілла була придбана сім’єю Тьєполо, але в 1814 році спадкоємці продали її. А в 1906 році і фрески, зняті зі стін, були продані антикварові Сальвадори. Їх перевезли в Бергамо для реставрації, щоб потім відправити до Франції. Тільки втручання Венеціанської міської комуни і держави зберегло їх для Венеції.

Найбільшою з них за розмірами є фреска «Новий світ» (2,05 х5, 25 м), до того ж і найскладніша за своїм внутрішнім характером. Вона зображує представлені в спеціальному апараті екзотичні панорами, які в народі називалися «новий світ». Таку панораму і показує на полотні присутніх на сільській площі людям стоїть на табуреті чоловік. У композицію художник включив і портрет свого батька – це чоловік у чорній перуці і зеленої одязі, що стоїть в профіль праворуч; а що стоїть за ним людина з лорнетом в руці – це сам Джандоменико Тьєполо. Стоячи перед цією фрескою, глядач бачить в основному спини людей, які майже в заціпенінні дивляться на що розкриваються перед ними неясні картини далекого і невідомого світу.

В інших композиціях Джандоменико Тьєполо звертався до алегорії, міфології і театральним персонажам, розписавши на віллі кімнати кентаврів, сатирів і Пульчинелли. Кімната Пульчинелли, як вона відновлена в Ка Реццоніко зараз, на перший погляд, здається дещо перенасиченої композиціями. До того ж у ній з’являється центральна сцена – «Будка акробатів» (190×160 см), що зображає стоять на руках на килимі акробатів в чорних і червоних шатах. У Коломбіни зелений віяло, натовп за бар’єром вирішена в коричневих, червоних, зелених і сірих тонах. Але тут вони приглушені, в той час як у акробатів виступають контрастом. До того ж композиція побудована так, що створюється відчуття, ніби дошки з передньою будки щойно зняті, і перед глядачами постає сцена всередині неї. Виступи акробатів дивляться глядачі в самій будці, і поза нею – тобто, реальні, що знаходяться перед фрескою глядачі. Ті, що всередині, існують в тісному просторі між двома бар’єрами. Відчуття тісноти і давки загострене жестом молодого чоловіка з піднятою рукою, який намагається знайти зручне місце в натовпі.

Образу XVIII століття сприяють і відтворені на другому поверсі Музею Реццоніко театр маріонеток, зал мод з костюмами тієї епохи і аптека з повним набором старовинних фармацевтичних інструментів і судин. У музеї можна побачити твори Тьєполо, Гварді, Лонгі і рідкісного для Венеції Каналетто; їх полотна висять серед фантастичною різьблених меблів, кришталевих люстр, матових дзеркал і порцелянових ваз. Продовженням експозиції може служити вид на Великий канал, який відкривається крізь величезні вікна парадного залу.

ПОДІЛИТИСЯ:

Дивіться також:
Демографічна політика