Історія радянського планування

Історія радянського планування розміщення та розвитку продуктивних сил

У Росії завжди цінувалися первинні цінності матеріального виробництва, вони відділялися від вторинних нематеріальних (послуг) і третинних віртуальних (цінних паперів, фіктивного капіталу, прав власності тощо) цінностей. На всьому протязі історії країни головна увага приділялася формуванню та розвитку виробничого потенціалу, нерідко перетворюючи його в культ. Згадаймо хоча б промисловий переворот в Росії в 1830-1860 рр., План ГОЕЛРО наприкінці 1920-х рр., Епоху індустріалізації в 1920-1930-і рр., Розвиток атомної енергетики, освоєння космосу і формування вітчизняного військово-промислового комплексу в 1960 -1970-і рр.
Почала XX в. з сохи, сокири та лопати, располагавшая всього декількома сотнями великих, головним чином сировинних, підприємств, аграрна Росія за 100 років зробила гігантський крок вперед у розвитку своєї матеріально-технічної бази, що було не під силу жодній порівнянної з нею за масштабами країні в світі.
За 100 минулих років у Росії було заново створено або докорінно реконструйовано понад 100 тис. Різних підприємств промислового, сільськогосподарського, будівельного і транспортного призначення, в тому числі 4,2 ??тис. Найбільших і великих науково-виробничих об’єднань (з кількістю зайнятих 5 тис. чоловік і більше на кожному), на частку яких припадало понад 50% продукції та зайнятих у всій промисловості. Практично з нуля була вибудувана вся виробнича та соціальна інфраструктура, організована робота численних галузевих і міжгалузевих виробничих комплексів.
Більше того, наша країна за 100 років відтворила не тільки саму себе як одну з найпотужніших індустріальних держав світу, а й допомогла стати на ноги багатьом іншим країнам (в цілому більше ніж 120). При нашому технічному та економічному сприянні в зарубіжних державах було збудовано та введено в експлуатацію понад 4,5 тис. Підприємств, споруд та інших великих об’єктів, у тому числі 1,2 тис. Об’єктів в країнах Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ).
Саме з введення в експлуатацію гігантів сучасної індустрії, принципово новим технологіям і побудованим містах (тільки за XX в. В Росії з’явилося 240 великих міст з населенням 100 тис. Чоловік і більше в кожному; всього за ці сто років було побудовано понад 1,2 тис . міст) в країні довгі роки відзначалися віхи та етапи прогресу.
За стандартний цикл середньострокового планування в країні з кінця 1920-х рр. був прийнятий п’ятирічний термін. В умовах абсолютного панування державної власності на засоби виробництва (по суті, і в селі теж) усе життя була підпорядкована такому циклічному ритму, і не дивно, що безпосередньо з ним була пов’язана і статистична звітність. У зв’язку з цим виклад хроніки нарощування виробничого потенціалу також доцільно вести по п`ятирічкам.
Отже, п’ятирічні плани стали основною формою планування соціально-економічного розвитку країни в минулому столітті. Їх головним призначенням було втілення завдань, що забезпечують здійснення цілей, поставлених у Програмах Комуністичної партії Радянського Союзу (КПРС). Кожен план мав головну економічну задачу, відповідну особливостям конкретного періоду. У планах визначалися темпи і пропорції, обсяги виробництва і капітального будівництва по галузях і в територіальному розрізі, завдання з розробки та впровадження в народне господарство нової техніки і технології, розвитку концентрації, поглибленню спеціалізації і розширенню кооперування виробництва, раціонального розміщення продуктивних сил, розвитку зовнішніх економічних зв’язків, особливо з країнами – членами РЕВ.
Завдання п’ятирічних планів конкретизувалися і уточнювалися в річних народно-господарських планах з урахуванням змін суспільних потреб у конкретній продукції, матеріальних і фінансових ресурсах. Вважалося, що п’ятирічний термін для середньострокових планів є оптимальним. Протягом цього періоду можуть бути побудовані великі підприємства і споруди, здійснені масштабні роботи по впровадженню нової техніки у виробництво, освоєння нових природних родовищ, завершено цикл підготовки фахівців з вищою освітою, розвинені наукові дослідження в найбільш перспективних напрямках науково-технічного прогресу.
П’ятирічні плани розроблялися за дорученням уряду державними, відомчими і виробничими плановими органами та науковими установами.
П’ятирічні плани розвитку народного господарства СРСР у процесі їх розробки зістиковувалися з п’ятирічними планами країн – членів РЕВ. У підсумку укладалися договори з цими країнами про взаємні поставки товарів, спеціалізацію та кооперування виробництва, спільному спорудженні підприємств і об’єктів, проведенні наукових досліджень і т.д.
Важливу роль відігравала перевірка виконання п’ятирічних планів: забезпечення своєчасної і правильної реалізації їх цілей, завдань та основних положень в поточних народногосподарських планах. У процесі розробки та організації виконання планів удосконалювалися методологія і методика планування, підвищувався рівень наукового обгрунтування передбачених у них завдань.
Перша п’ятирічка (1928-1932). На відміну від всіх наступних цей п’ятирічний план базувався на принципах непу. Намічалося подальше розгортання госпрозрахунку, доведення його до кожного підприємства (а не тресту, як належало за законом 1927). Укладачам вдалося домогтися збалансованості всіх найважливіших завдань між собою. При цьому мова йшла не тільки про взаимоувязке галузей промислового виробництва, а й належної узгодженості в розвитку промисловості і сільського господарства. Доречно підкреслити, що за затвердженим задумом перша п’ятирічка повинна була “забезпечити значний крок вперед у справі перетворення нашої країни з аграрно-індустріальної в індустріально-аграрну”. Навіть при небувале збільшення вкладень у виробництво засобів виробництва передбачалося, що в 1932-1933 рр. легка промисловість випустить товарів дещо більше, ніж важка.
Проте, звертаючись до підсумками п’ятирічки, сучасні історики частіше говорять не тільки про досягнення, а й про великі прорахунки, помилки.
Саме в ці роки почав діяти Дніпрогес, вступали в дію Магнітка і Кузнецький металургійний комбінат, множилося кількість автомашин, випущених в Москві, Нижньому Новгороді, Ярославлі, починалося виробництво синтетичного каучуку. Однак у натуральних показниках (не в рублях, а в кілограмах, тоннах, метрах, штуках) з видобутку вугілля чи нафти, виробленні електроенергії, випуску тракторів, автомобілів, мінеральних добрив, виплавці чавуну, сталі і т.д. рубежі, намічені п’ятирічним планом, не були досягнуті.
У складному становищі опинилися галузі, робота яких зумовлювалася станом сільського господарства. Так, випуск бавовняних тканин досяг лише 59% запланованого, вовняних тканин – 34, цукру-піску – 32%. Більш того, в 1932 р обсяг продукції цих галузей став нижче, ніж напередодні п’ятирічки. Стався серйозний спад, важко відбилася на матеріальному становищі народу.
З осені 1929 на зміну надзвичайних заходів по хлібозаготівлях прийшла примусова колективізація. Негативні наслідки її перших кроків змусили більшовиків відмовитися від деяких крайнощів. У своїй статті від 2 березня 1930 “Запаморочення від успіхів” І. В. Сталін засудив порушення добровільності при вступі в колгосп і критикував місцевих начальників, поклавши на них всю провину за “перегини”. Але сам принцип колективізації сільського господарства, як це випливало зі статті, залишався непорушним, тому почався масовий відтік селян з колгоспів.
Наприкінці 1931 р колективізація в основних хлібовиробляючих районах країни була завершена. Для керівництва колгоспами з міста було направлено 35 тис. Робітників.
Наслідки руйнування традиційного господарського устрою в селі були вкрай важкими. Продуктивні сили сільського господарства виявилися серйозно підірваними: за 1929-1932 рр. поголів’я великої рогатої худоби і коней скоротилося на третину, свиней та овець більш ніж удвічі. Голод, що обрушився на ослаблену село в 1933 р, забрав життя понад 5 млн осіб. Від холоду, голоду, непосильної праці загинули і мільйони розкуркулених.
І в той же час багато цілі, які ставили перед собою більшовики, були досягнуті; в умовах, коли чисельність селян скоротилася на третину, а валове виробництво зерна – на 10%, державні заготівлі останнього в 1934 р в порівнянні з 1928 р виросли в два рази. Була знайдена незалежність від імпорту бавовни та інших важливих сільськогосподарських сировинних культур. У короткий термін аграрний сектор, де панувала мелкотоварная малокерованою стихія, опинився у владі жорсткої централізації, адміністрування, наказу, перетворився на органічну складову частину директивної економіки.
Загальний обсяг капітальних вкладень на створення великих соціалістичних підприємств за п’ятиріччя склав 7,8 млрд руб., Тобто в два рази більше, ніж було вкладено за попередні 11 років (1918-1928 рр.).
Партійним керівництвом країни було поставлено завдання створити другу вугільно-металургійну базу на Уралі і в Сибіру.
Засоби для індустріалізації вишукувалися виключно всередині країни. Вони складалися з доходів сільського господарства та легкої промисловості, доходів від монополії зовнішньої торгівлі колгоспним зерном, золотом, лісом, хутром, різко зрослих податків на міських підприємців, майно яких при таких умовах, що склалися фактично піддавалося конфіскації (до 1933 приватного сектора в промисловості і торгівлі вже не стало), за рахунок зниження рівня життя населення (через зростання роздрібних цін, введення в 1928-1934 рр. карткової системи розподілу товарів, примусові державні позики та ін.).
На цьому тлі дивним виглядав ще одне джерело ресурсів для проведення індустріалізації – ентузіазм трудящих. На його хвилі розгорталося масове “соціалістичне змагання” (з 1929 р). Багато хто щиро сподівалися, що ціною неймовірної напруги за короткий термін вдасться створити досконале суспільство майбутнього – соціалізм.
Ще одним “джерелом” поповнення робочої сили для будівництва індустріальних гігантів в ці роки стали мільйони репресованих громадян, що відправляються в табори.
Згідно зі статистикою, в роки першої п’ятирічки було введено в дію 1500 великих промислових підприємств, створено ряд нових галузей: тракторо-, автомобіле-, верстато- та приладобудування, виробництво алюмінію, авіаційна і хімічна промисловість. У чорній металургії – найважливішої галузі важкої промисловості, що стала основою індустріалізації країни, – були створені електрометалургія, виробництво феросплавів і надтвердих сплавів, якісних сталей. Докорінно була реконструйована нафтова промисловість.
Друга п’ятирічка (1933-1937). У цьому п’ятирічному плані знову ставилися масштабні завдання, в тому числі остаточна ліквідація капіталістичних елементів. У підсумку склалася нова класова структура радянського суспільства. Частка продукції промислового виробництва в загальному обсязі народного господарства підвищилася з 70,2 (1932) до 77,4% (1937) р .; 80% її продукції було отримано на підприємствах, новозбудованих або повністю реконструйованих за роки двох перших п’ятирічок. Зростання промислового та сільськогосподарського виробництва і зрушення в його розміщенні зажадали прискореного розвитку всіх видів транспорту. Була завершена колективізація сільського господарства, створений колгоспний лад.
За 1929-1937 рр. країна зробила безпрецедентний ривок у промисловому розвитку. За цей час до ладу вступило близько 6 тис. Великих підприємств, тобто по 600-700 щорічно. Почали працювати такі найбільші підприємства, як Уральський і Краматорський заводи важкого машинобудування, Уральський вагонобудівний і Челябінський тракторний заводи, Криворізький, Новолипецький, Новотульскій металургійні заводи, Ташкентський текстильний і Барнаульський бавовняні комбінати та ін. Темпи зростання важкої промисловості були в два-три рази вище, ніж за 13 років розвитку Росії перед Першою світовою війною. В результаті країна здобула потенціал, який за галузевою структурою і технічного оснащення знаходився в основному на рівні передових капіталістичних держав. За абсолютними обсягами промислового виробництва СРСР в 1937 р вийшов на друге місце в світі після США (в 1913 г. – п’яте місце).
Багато галузей, наприклад, автомобіле-, літако-, тракторобудування та ін., З’явилися вперше. Почала формуватися енергетична база. Були введені в дію гідро- і теплоелектростанції: Волховська, Дніпровська, Шатурская, Зуєвська, Горьковская, Дубровська, Сталіногорськ, Среднеуральская, Кемеровська, Новосибірська, Воронезька та ін. Здійснювалася програма залізничного будівництва. Були побудовані Московське метро ім. Кагановича, канали “Біломоро-Балтійський” і “Москва – Волга” ім. Сталіна. Здійснені перші в світі перельоти через Північний полюс в Америку, освоєний Північний морський шлях. До 1940 р в СРСР було 750 вузів, в яких навчалося понад 650 тис. Студентів. Розвивалася мережа науково-дослідних інститутів різних напрямків і насамперед фізики, хімії, енергетики, військового профілю і т.д.
Ще більш стрімко зростав виробничий потенціал сільського господарства. До кінця 1937 року в селі працювало 456 тис. Тракторів і близько 129 тис. Комбайнів. Продукція сільського господарства збільшилася в 1,3 рази; посівні площі склали 135 300 000 га.
Але те, що сталося з промисловістю СРСР у період 1929-1940 рр., Не може бути названо економічним дивом, оскільки під цим зазвичай розуміється зростання економічної динаміки з одночасним підйомом життєвого рівня населення. Радянська дійсність тих років відрізнялося специфічними особливостями. Ними були насильство над багатомільйонною армією в’язнів, безправ’я і злидні населення на тлі трудового ентузіазму як результату вмілого маніпулювання суспільною свідомістю.
Третя п’ятирічка (1938-1942). Цей план передбачав збільшення обсягу промислового виробництва в два рази, а сільськогосподарського – в півтора. Проте третя п’ятирічка залишилася незавершеною через напад Німеччини на СРСР.
Разом з тим вдалося стимулювати розвиток промисловості, і насамперед оборонної, напередодні насувалася військової загрози, створення великих державних резервів.
За роки двох перших п’ятирічок виникли дві військово-промислові бази (Урало-Сибірська і Далекосхідна) на додаток до тієї єдиної, що діяла в європейській частині країни з дореволюційного часу. Розроблялися нові зразки бойової техніки, що не поступалася кращим зарубіжним конструкціям, а нерідко і перевершували їх. До початку Великої Вітчизняної війни в СРСР була створена порівняно потужна економіка.
Четверта п’ятирічка (1946-1950). На цей період було поставлено завдання не тільки відновити зруйноване після війни народне господарство, а й значно підвищити рівень життя населення. Часткове відновлення почалося вже в 1943 р (в міру звільнення окупованих територій), але в основному воно стало здійснюватися з 1946 р
При визначенні пріоритетів післявоєнного економічного розвитку керівництво країни фактично повернулося до довоєнної моделі розвитку економіки і довоєнним методам ведення економічної політики. У промисловості належало вирішити три важливі завдання: демілітаризувати економіку, перебудувавши її на мирне виробництво; відновити зруйновані підприємства, здійснити нове будівництво.
Найважливіше місце у відновленні промисловості приділялася електростанціям як енергетичного “серця” промислових районів. Величезні кошти були спрямовані на відновлення Дніпрогесу, що був найбільшою електростанцією в Європі. (Уже в 1950 р вона запрацювала на повну потужність.) Серед пріоритетних відновлюваних галузей були вугільна і металургійна промисловості, насамперед шахти Донбасу та металургійні гіганти “Запоріжсталь” і “Азовсталь”.
Прорив на пріоритетних напрямах науково-технічного прогресу, супроводжуваний концентрацією наукової думки у військово-промислових галузях, не міг компенсувати відставання в інших секторах радянської економіки, особливо в сільському господарстві та промисловості групи “Б” (виробництво предметів споживання). За статистичними даними, основний обсяг промислової продукції припадав в той період на галузі військового комплексу.
Середні цифри приховували великий розрив у вихідному рівні післявоєнного розвитку різних регіонів країни: промисловість районів, що зазнали окупації, справила в 1945 р тільки 30% довоєнного обсягу своєї продукції, а промисловість ряду східних регіонів завдяки роботі евакуйованих підприємств, навпаки, перевершила свій довоєнний рівень.

...
ПОДІЛИТИСЯ:

Дивіться також:
Економіка Литви