Історія Іспанії

Стародавня Іспанія утворилася в результаті змішування двох різних рас: кельтів і иберов, що пройшли в подальшому через фінікійську, грецьку і карфагенську колонізацію. Перемога Риму над Карфагеном в результаті 2-й Пунічної війни (208-01 до н.е.) призвела до романізації і урбанізації іберійських громад і створення на їх території 1-й Римської провінції з розвиненою господарської та адміністративної системою. В поч. 5 в. на Іберійський півострів вторглися варварські племена аланів, свевов, вандалів і вестготів. Останні утворили тут Вестготское королівство (зі столицею в г.Толедо), яке зміцніло на основі зближення іспано-римських латифундистів і вестготской військової знаті. Один з проявів цього зближення – перехід вестготів в католицтво (589). Вестготский період історії І. завершується на поч. 8 в. В 711-18 Вестготское королівство стає легкою здобиччю маврів, арабських завойовників, які встановили над більшою частиною території півострова влада Дамаського халіфату. У 758 в результаті тривалих міжусобиць створюється незалежний від Дамаського халіфату Кордовський емірат (згодом халіфат) з центром у г.Кордова, а слідом за ним і Гранадский емірат. При арабів (особливо в 10 в. При Абдеррахманом III) І. досягла значного економічного і культурного піднесення. Кордовський халіфат проіснував три століття (8-10 ст.). У 11 в. в результаті процесу феодалізації він розпався на ряд незалежних мусульманських держав.

Ослабленням арабських держав скористалися іспанці, що почали процес Реконкісти (зворотне від-воеваній земель у арабів), який остаточно завершився в 1492 взяттям Гранади. Вирішальну роль у перемозі іспанців зіграло об’єднання (1479) в результаті «династичної унії» Ізабелли Кастильской і Фердинанда Арагонського двох найбільш великих феодальних королівств Піренейського півострова – Кастилії і Арагона. Воно поклало початок формуванню І. як єдиної централізованої держави і нації. Головним знаряддям іспанського абсолютизму стала інквізиція, створена в 1480. Найважливішим фактором, який забезпечив перемогу, стало також звільнення (1486) від кріпацтва іспанського селянства. 12 жовтня 1492 (День нації І.) майже одночасно із взяттям Гранади відбувається подія всесвітньо-історичного значення – відкриття Христофором Колумбом Нового Світу, що поклала початок епохи Великих географічних відкриттів 15-16 ст. І. грала чільну роль у захопленні великих територій в Америці, Африці, Азії і Європі, ставши монопольної володаркою незліченних багатств.
До поч. 17 в. в період первісного нагромадження капіталу феодальна реакція і панування інквізиції стали гальмом економічного розвитку країни. Політична та економічна розпад Великої іспанської монархії, що почався після Нідерландської революції (1565-1609), завершився в 1701-14 війною за «іспанську спадщину» і втратою Гібралтару, переданого Англії відповідно до Утрехтским і Раштадскім мирними договорами. Перші ознаки економічного відродження (по- явище мануфактур, «економічних товариств друзів нації», проведення громадських робіт і т.д.) намітилися в І. тільки в період правління Карла III (1759-88), іспанської різновиди «освіченого абсолютизму».

У 19 ст. І. пройшла через період «наполеонівських воєн» (1807-14), боротьбу американських колоній за свою незалежність (1810-26), чотири демократичних революції, іспано-американську війну 1898, що закінчився поразкою І. та втратою нею своїх останніх колоній Куби, Пуерто -Ріко, Філіппінських островів і острова Гуан.

Розпочатий криза іспанської монархії і загострення внутрішньополітичної обстановки призвели до встановлення військово-монархічної диктатури генерала Прімо де Рівера (1923-29), який, однак, не зміг впоратися з поставленим перед ним завданням збереження монархії. Після зречення престолу Альфонса XIII в І. настає період республіканського правління (1931-39), що завершився військовим заколотом генерала Ф. Франко і громадянською війною (1936-39). З приходом до влади Франко в країні була створена авторитарна система правління з придушенням всіх демократичних свобод і зосередженням всієї повноти політичної, законодавчої, виконавчої, судової та військової влади в руках Франка, який проголосив себе «відповідальним тільки перед історією і Богом». Їм політика автаркії характеризувалася високим ступенем державного втручання в економічну та соціальну сфери. З поч. 1960-х рр. І. в рамках авторитарної політичної системи стала на шлях лібералізації, дерегулювання і створення «відкритою» ринкової економіки. Період 1960-75 характеризувався високими темпами економічного розвитку і отримав назву «іспанського економічного дива». Розпочатий після смерті Франко (1975) демонтаж авторитарної політичної системи відбувався в умовах консенсусу політичних сил країни. У 1977 їх правовою основою стали «пакти Монклоа». Вони містили політичну та економічну програму заходів, необхідних для мирного переходу країни до демократії. У грудні 1978 на загальнонаціональному референдумі приймається демократична Конституція країни. У наступні роки успішно завершилися процеси політичного перетворення іспанського суспільства, лібералізації і глибокого структурного реформування економіки і соціальної сфери, а також входження країни в основні міжнародні інститути Заходу.

Посилання на основну публікацію