Історія дослідження Тихого океану

Стародавні народи, що населяли береги Тихого океану, здійснювали плавання по різних його акваторій і отримували перші уявлення про вітрах, хвилюванні, течіях та інших умовах мореплавства, а також про природу невідомих їм раніше узбереж, островів і прибережних вод. Але європейцям найбільший з океанів став відомий тільки в першій половині XVI в. – Після завершення кругосвітнього плавання експедиції Ф. Магеллана (1519-1522).

В епоху Великих географічних відкриттів у зв’язку з інтенсивними пошуками нових земель був зібраний великий фактичний матеріал про природу Тихого океану.
Військові походи і торгові мореплавання цього періоду приносили відомості і власне наукового значення. У 1648 р. С. І. Дежнев вперше пройшов протокою, що з’єднує Північний Льодовитий і Тихий океани, що отримав пізніше назву Берингової. У XVIII в. великий внесок у дослідження поряд з французами і англійцями внесли російські експедиції І.І. Берінга і А. І. Чирикова (вони досягли берегів Північної Америки, описали частину Курильських о-вів та ін.)

До початку XIX в. відносяться перші великі океанографічні роботи в Тихому океані.
Під час кругосвітнього плавання під керівництвом І.Ф. Крузенштерна і Ю. Ф. Лисянського (1803-1806) вимірювалася температура води на різних глибинах, проводилися спостереження за атмосферним тиском. Систематичні вимірювання температури, солоності і щільності води на різних глибинах вироблялися експедицією О. Є. Коцебу (1823-1826), під час якої фізик Е. Л. Ленц вперше застосував батометр. У 1820 р. Ф. Ф. Беллінсгаузеном і М. П. Лазарєвим був відкритий материк Антарктида, а також ряд островів. Великим внеском у розвиток науки стало плавання на кораблі «Бігль» (1831-1836) за участю Чарльза Дарвіна.

Новий період в дослідженні Світового океану почався з англійської кругосвітньої експедиції на спеціально обладнаному судні «Челленджер» (1872-1876), під час якої велося комплексне океанографічне вивчення і Тихого океану.

Для прокладки підводного телеграфного кабелю між Північною Америкою та Азією з 1873 р. США стали використовувати свої військово-морські судна з метою вивчення рельєфу дна. Промери, які велися по лінії о. Ванкувер – Японські о-ва дозволили отримати перший широтний профіль дна Тихого океану. З кінця XIX в. і до 20-х рр.. XX століть низкою країн було організовано кілька великих океанографічних експедицій. В результаті їх робіт були виявлені нові підводні хребти і підняття, глибоководні жолоби і улоговини, складені карти рельєфу дна і донних відкладень, зібраний великий матеріал про органічне світі океану.

З 20-х рр.. почався етап детального вивчення Світового океану. Застосування ехозондірованія з вимірами на ходу судна дозволили отримати уявлення про надзвичайну складність будови дна океану. Використання сейсмографів виявило наявність тихоокеанського сейсмічного кільця. Були продовжені біологічні, гідрохімічні та інші дослідження Тихого океану.

Після другої світової війни вдосконалюється океанографічна техніка. Споряджені новим обладнанням і приладами, через Тихий океан пройшли 3 кругосвітні експедиції: шведська, датська і британська. У 1949 р. почалися роботи наукового судна «Витязь» (СРСР). З ним пов’язана ціла епоха вивчення рельєфу дна. Під час численних рейсів «Витязя» були зроблені великі відкриття, насамперед по морській топографії та геології Охотського, Японського, Берингової морів і відкритої частини океану. Вперше проводилися тривалі спостереження за течіями. У 1957 р. океанологи «Витязя» знайшли найглибшу западину Світового океану – Маріанської (11 022 м). Роботи «Витязя» були продовжені науковими кораблями «Дм. Менделєєв»,»Об»,»Академік Курчатов». У післявоєнні роки розвивалося і міжнародне співробітництво у вивченні Тихого океану. Воно почалося зі зйомки судами Японії, США і Канади північній частині океану (програма НОРПАК). Потім пішли спільні міжнародні програми Міжнародного геофізичного року (МГГ, 1957-1959), ЕКВАПАК, куроса, Вестпак та ін Ведуться стаціонарні спостереження у відкритому океані, які здійснюються в обмежених районах зі зміною дослідних суден. Перші такі станції в Тихому океані організували Японія і Канада. Найбільше відкриття 50-х рр.. XX в. – Виявлення американською експедицією глибинного протівотеченія Кромвелла.

Чудовим технічним досягненням є глибоководне буріння. З 1968 р. безперервно працює спеціально побудоване американське судно «Гломар Челленджер». У дослідженнях океану надзвичайно перспективне застосування автономних підводних апаратів – батискафів. Вони мають можливість занурюватися на найбільші глибини, що й використовують океанологи для вивчення різних глибоководних жолобів, зокрема Маріанської западини. Велося пряме спостереження за «розповзанням» літосферних плит. Завдяки батискафам відкрита своєрідна фауна навколо гидротерм.

ПОДІЛИТИСЯ:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.