Історія Чехії

Перші пам’ятники, що свідчать про заселення Чехії слов’янськими племенами, відносяться до 5-6 ст. У 9 ст. на території чеських земель виникло перше слов’янське держава середньовіччя – Велика Морава. Культурним переломом стало прийняття християнства в 863, розповсюджувачами якого були брати Кирило і Мефодій. Господарського, політичного і культурного піднесення держава досягла при чеському королі і імператорі Священної Римської імперії Карла IV (1346-78), правління якого називають «золотим віком» чеської історії. Почали розвиватися видобуток корисних копалин, ремесла і торгівля.

У 15 в. посилюється боротьба чеських станів проти німецького засилля і католицької церкви, яка була найбільшим феодалом в країні, в її власності перебувала майже половина земельних угідь. Ідеологом релігійної та соціальної Реформації став професор Празького університету Ян Гус (1371-1415), який виступав за реформу католицької церкви і світського суспільства, за повернення до ідеалів раннього християнства. 6 липня 1415 церковним собором в Констанці він був оголошений єретиком і заживо спалений. По всій Ч. спалахнули народні хвилювання. До руху гуситів приєднувалися селяни, ремісники, дрібні дворяни. Це стало початком гуситських воєн (1419-33). Римський імператор Сигізмунд провів п’ять хрестових походів проти гуситів, які були відбиті чеськими бойовими загонами на чолі з Яном Жіжкой, а після його смерті – Прокопом Голим. Католицької церкви вдалося внести розкол в рух гуситів. 30 травня 1434 в битві біля Липан радикальні гусити-таборіти (за назвою табору гуситів у м Табор) зазнали поразки.
У 16 в. на чеський престол вступила династія Габсбургів, яка правила країною майже 400 років. Чеські стану не змирилися з поразкою і активно виступали проти німецького імперського і католицького засилля. Повстання чеських протестантських станів було придушене 8 листопада 1620 в битві біля Білої гори. Час, що настало після цієї битви, увійшло в історію як «епоха темряви». Знищувалися будь-які прояви національно-культурної самобутності. Єдиною дозволеною релігією став католицизм. Чеські землі практично позбулися державно-правової самостійності.

Відлік періоду «чеського Відродження» та формування чеської нації припадає на 2-у підлогу. 19 в. – Початок промислової революції, коли Ч. стає найрозвиненішою в промисловому відношенні частиною Австро-Угорщини. 1-а світова війна і пішов за нею розпад Австро-Угорської імперії стали поштовхом до посилення боротьби за національну і політичну незалежність. 28 жовтня 1918 було проголошено утворення самостійної незалежної чехословацької держави. Першим президентом Чехословацької Республіки був обраний Т.Г. Масарик. Паризька конференція в січні 1919 підтвердила кордону нового чехословацької держави на історичній території Ч., Моравії і Сілезії, а також Словаччини, була приєднана Закарпатська Україна.

Самостійне чехословацьке держава проіснувала 20 років. 29 вересня 1939 в Мюнхені прем’єр-міністрами Франції, Великобританії, Німеччини та Італії (Чехословаччина не була запрошена) було підписано Мюнхенську угоду про передачу Німеччини чехословацьких прикордонних територій з потрійною лінією бетонованих укріплень. Були задоволені і територіальні домагання до Чехословаччини з боку Польщі (область Тєшин) та Угорщини (південні області Словаччини Кошице – Ужгород – Мукачево). Всього Чехословаччина позбулася 41098 км2 території з промисловими центрами і населенням 4870000 чол. У березні 1939 Чехословацька Республіка була окупована гітлерівською Німеччиною і втратила державну самостійність. На території Ч., Моравії і Сілезії був утворений протекторат Богемія і Моравія, а на території Словаччини – клерикально-фашистський «незалежне Словацька держава». Закарпатська Україна і східні райони Словаччини були захоплені Угорщиною.

Німецька окупація тривала 6 років. Чехословаччина стала останнім бастіоном 2-ої світової війни і була повністю звільнена від німецьких загарбників 8 травня 1945, коли на допомогу повсталої Празі прийшла Червона Армія. 19 травня 1945 президентом Чехословацької Республіки Е. Бенешем були прийняті Декрети про переслідування нацистських злочинців, про конфіскацію земельної майна німців-колабораціоністів і заселенні Судетської області чеським населенням. На Потсдамській конференції країн-переможців (СРСР, США і Великобританії) в серпні 1945 був схвалений акт позбавлення чехословацького громадянства і відселення з Судетської області 2,3 млн німців, які співпрацювали з окупаційним режимом. Уряд Чехословаччини пішло назустріч бажанням Закарпатської України про приєднання до Радянської України.

Історичні перемоги Червоної Армії у 2-й світовій війні підняли авторитет СРСР. На виборах в Національні збори в 1946 комуністи отримали 40% голосів. Главою уряду став генеральний секретар Комуністичної партії Чехословаччини К. Готвальд. У лютому 1948, скориставшись урядовою кризою, до влади прийшли комуністи. У Чехословаччині почався етап будівництва соціалізму в тісній співпраці з СРСР та іншими соціалістичними країнами. У 1955 Чехословаччина стала членом військового блоку Варшавського Договору. У 1960 була прийнята нова Конституція, що проголосила Чехословаччину соціалістичною республікою.

Розпочатий в СРСР період «відлиги» став поштовхом до активізації реформістських сил в Чехословаччині. Керівництво країни на чолі з першим секретарем Комуністичної партії Чехословаччини А. Дубчеком взяло курс на демократизацію країни. Була скасована цензура, встановлена ??свобода слова і друку, в економіці розпочато реформу з використанням ринкових важелів. «Празька весна» 1968 – спроба відродження «соціалізму з людським обличчям» – була обірвана 21 серпня 1968 введенням на територію Чехословаччини військ країн – учасниць Варшавського Договору.

З початком перебудови в СРСР в Чехословаччині поглиблюється криза комуністичного режиму. Жорстоке придушення студентської демонстрації 17 січня 1989 викликало масові виступи народу. У результаті «оксамитової революції» монополія влади Комуністичної партії Чехословаччини, яка тривала 40 років, закінчилася. Першим президентом нової демократичної держави був обраний В. Гавел.

Без проведення всенародного референдуму 25 листопада 1992 був прийнятий Конституційний закон про припинення існування Чеської і Словацької Федеративної Республіки. Державами-спадкоємиця з 1 січня 1993 стали Чеська і Словацька Республіки. Відмінною рисою роз’єднання Ч. та Словаччини став мирний договірної процес на солідній законодавчій базі. Чеська Республіка стала на шлях системної політичної та економічної трансформації, спрямованої на побудову правової громадянського демократичного суспільства і перехід до ринкової економіки.

Посилання на основну публікацію