Історія Афганістану

До 1-го тис. До н. е. на території сучасного А. вже утворилося кілька самостійних культурно-історичних областей (протодержав) – Арахосія, Дрангіана (в подальшому Сеістан), Арея, Бактрия, Маргіана, Гандхара. У 6 в. до н.е. вони увійшли до складу перської держави Ахеменідів, а потім були підкорені в 4 в. до н.е. Олександром Македонським. Результатом його походу стало утворення на території А. в 3 в. до н.е. Греко-Бактрійського царства.

Нашестя сакських племен в 1 в. до н.е. призвело до створення Кушанского царства, до складу якого увійшла також Північно-Західна Індія. Це було найбільше держава стародавнього світу поряд з Римом і Парфією. Державною релігією кушанів став буддизм. У 7 в. А. піддався нашестю арабів, які принесли сюди нову релігію – іслам.
На зміну арабам в 10 в. прийшли середньоазіатські тюрки, один з лідерів яких султан Махмуд створив у 10 в. найбільшу в регіоні Газневідскую імперію, до складу якої увійшли Іран, південь Середньої Азії з Хорезмом і Північно-Західна Індія. Недовго проіснувавши, розпалася імперія в 11 в. стала частиною нової держави вторглися сюди з Середньої Азії тюрків-сельджуків.

Черговими прибульцями на землю афганців в 13 в. виявилися орди Чингісхана. Не уникнув А. і черговий асиміляції, цього разу етнічної: одним з наслідків монгольської навали стало утворення в 14-15 ст. нової народності – хазарейців (самоназва – хазара). У 14 в. територія А. стала частиною володінь нового завойовника – Тимура. Його син Шахрух і в подальшому один з тімурідского царевичів Султан Хусейн Байкара в 15- 16 ст. зуміли створити процвітаючу державу в Хорасані зі столицею в Гераті, вражав сучасників пишністю архітектури та безсмертними творіннями поета, вченого і державного діяча Алішера Навої, поета-суфія Абдуррахмана Джамі, великого майстра мініатюри Бехзада. До кін. 17 в. південний схід А. перебував у васальній залежності від Великих Моголів, а південь і захід входили до складу держави Сефевідів.

Після розпаду держави Сефевідів в 1747 з’явилася незалежна Афганська держава на чолі з Ахмад-шахом Дуррани зі столицею Кандагар. Ахмад-шах створив Дурранійська імперія, до складу якої увійшли також східна частина Персії, Хорасан, Белуджистан, Панджаб і Сінд. Однак за його наступників держава розпалася на ряд самостійних князівств – Пешаварскій, Кабульське, Кан-дагарское і Гератський.

В поч. 19 в. афганські князівства стали об’єктом колоніальної експансії Великобританії, підсумком якої стала 1-а англо-афганська війна 1838-42. В результаті народного повстання англійці були вигнані з країни. Але спроби еміра Дост Мухаммада і його наступника Шер Алі-хана об’єднати і реформувати країну наштовхнулися на протидію британських колонізаторів, які, вступивши в суперництво з Росією, що здійснювала колоніальну експансію в Середній Азії, розв’язали 2-у англо-афганську війну в 1878-80 і знову зазнали поразки. Проте відповідно до Гандамакська угода 1879 англійці отримали контроль над зовнішньою політикою країни.

В кін. 19 в. емір Абдуррахман створив централізоване афганське держава в сучасних кордонах, але в 1893 був змушений підписати угоду з англійцями, за яким частина територій, населених пуштунами, була приєднана до британських володінь в Індії.

У 1919 емір Аманулла в результаті 3-й англо-афганської війни відновив повну незалежність країни і провів серію політичних, економічних і соціальних реформ, спрямованих на ліквідацію феодалізму. Після падіння його режиму в 1929 і недовгого правління консервативного еміра Бача Сакао до влади прийшов деспотичний режим на чолі з королем Надир-шахом, був узятий курс на політичну стабілізацію та зміцнення національного суверенітету. В основу зовнішньої політики було покладено нейтралітет.

Після 2-ої світової війни в А. з’явилися опозиційні рухи, які вимагали проведення політико-економічних реформ і демократизації країни. В умовах «холодної війни» почалося суперництво СРСР і США за домінуючий вплив у країні.

Прийшов до влади в 1953 двоюрідний брат короля Мухаммад Дауд після безуспішних спроб отримати військову та економічну допомогу від США звернувся до Радянського Союзу.

У 1955 СРСР підписав з А. угоду про економічне співробітництво, відкривши новий етап у розвитку відносин між двома країнами. В рамках проводилася М. Даудом політики «керованої економіки» на базі планового розвитку в країні був створений державний сектор, представлений низкою великих економічних об’єктів, побудованих за сприяння СРСР. В умовах «холодної війни» почалося суперництво СРСР і США за домінуючий вплив у країні.

У 1964 в А. з ініціативи короля Захір Шаха була прийнята нова Конституція, що поклала початок процесу лібералізації політичного життя.

Однак в умовах виниклого на поч. 1970-х рр. загальної кризи в 1973 в країні відбувся державний переворот. У результаті була скинута монархія і проголошена Республіка А. на чолі з М. Дауда.

У 1978 авторитарний режим Дауда був повалений. Влада перейшла до Народно-демократичної партії А. (НДПА), що орієнтувалася на побудову соціалізму. Держава було оголошено Демократичною Республікою А. Спроби форсування процесу побудови нового суспільства, вжиті тоталітарним режимом, і внутрішньопартійна боротьба привели країну до кризи. У грудні 1979 почалося вторгнення радянських військ у А. на підтримку «дружнього режиму». В умовах фактичної радянської окупації маріонетковий режим НДПА зіткнувся з масовим опором, які розгорнулися під прапором джихаду. Афганська опозиція отримала потужну підтримку консервативних режимів регіону і країн Заходу. Афганський конфлікт був інтернаціоналізований, ставши центром військово-політичної та ідеологічної конфронтації двох світових систем.

Вжиті у другій половині 1980-х рр. президентом Наджібулли зусилля щодо лібералізації суспільно-політичного та економічного життя, а також курс на національне примирення не могли вивести країну з військово-політичного тупіка.В цих умовах Радянський Союз під тиском світової громадськості та внутрішніх процесів, що відбувалися в СРСР, до лютого 1989 вивів свої війська з А.

Після розпаду СРСР прорадянський режим в Кабулі був приречений. У 1992 владу в країні захопили моджахеди, проголосивши створення Ісламської Держави А. Почалася збройна боротьба за владу між угрупованнями моджахедів, що призвела країну на грань адміністративно-політичної дезінтеграції.

У 1994 з’явився рух «Талібан», що оголосила своєю метою припинення громадянської війни і створення «справді ісламського» держави. У 1996 таліби захопили Кабул і проголосили контрольовану ними територію Ісламського Емірату А. під владою військово-теократичного режиму. Вони нав’язали народу жорсткі ісламські норми, що спричинили масове порушення прав людини. Ісламський екстремізм талібів вийшов за межі А. з появою в країні Осами бен Ладена і бойовиків терористичної організації «Аль-Каїда», які при поддерж ке керівництва талібів перетворили країну в осередок міжнародного тероризму і найбільший центр з виробництва наркотиків.

У відповідь на теракти 11 вересня 2001 силами міжнародної антитерористичної коаліції на чолі з США таліби були розгромлені і відсторонені від влади. У грудні 2001 в А. почало функціонувати тимчасовий уряд, а з червня 2002 – перехідний уряд на чолі з президентом Хамідом Карзаєм, який проголосив шлях до миру і демократії.

Посилання на основну публікацію