Ірландія в 17 столітті

До початку XVII століття населення Ірландії становили корінні ірландці й англійці – нащадки перших колонізаторів, які до 1600-му році асимілювалися і разом з ірландцями протистояли новим англійським і шотландським поселенцям. Прихильники англійської монархії, вони шукали у англійського короля захисту від утисків з боку нових колоністів, що виражався у вилученні землі, недопущення до правлячих постів, а також в релігійних переслідуваннях.

У середині XVII століття в Ірландії відбулося більше десятка повстань. Перше з них підняв в 1641 році проти влади короля Карла I Филима О’Ніл, вона була підтримана ірландськими лордами-католиками. У 1642 році в Англії почалася громадянська війна, що не дозволило англійцям відправити до Ірландії армію, здатну навести порядок. Освічена в цей час «Загальна асоціація католиків-конфедератів» здобула ряд перемог над військами Карла I. Герцог Ормонд, намісник короля, побоюючись повної перемоги конфедератів, в 1647 році передав владу в руки представників парламенту. Конфедерація Ірландія проіснувала з 1 642 по 1649 роки.

До влади в Англії прийшли прихильники парламенту, і Олівер Кромвель знову підкорив Ірландію в 1649-1653 роках. В покарання за заколот 1641 року всі землі поміщиків-католиків були конфісковані і передані новим британським поселенцям. Більш того, католики не допускалися до парламенту, їм було заборонено також вступати в шлюб з протестантами.

У період реставрації англійської монархії Ірландія переживала відносний спокій. Карл II, намагаючись здобути довіри ірландської знаті, повернув їй частину привілеїв і земель. Така політика викликала несхвалення як католиків (які хотіли повернення всіх земель), так і протестантів (які вважали політику заохочення колишніх бунтівників зовсім неприпустимою). В результаті 1678 року спалахнули антикатолицькі репресії.

Незабаром Ірландія знову стала полем військових дій, причому тут вирішувалася доля англійської корони. Король-католик Яків II був зміщений англійським парламентом, який закликав на престол Вільгельма Оранського. Заручившись підтримкою ірландців-католиків, Яків зібрав армію і виступив проти Вільгельма. Однак він був розбитий на річці Бойн і втік на континент, після чого влада Стюартів в Ірландії закінчилася. Війська ірландців склали зброю, був укладений Лімерікскій договір (1691 року). Католики отримували деякі права, але це зустріло опір протестантського ірландського парламенту, який продовжував наполягати на збереженні панування протестантів. Католицьке населення піддавалося різним формам дискримінації.

Ірландія все більше потрапляла під владу Англії. Введення в 1698-1699 роках високих мит на вивезення ірландських шерстяних виробів до Англії і за кордон, а також інші заходи англійських колонізаторів привели до майже повного знищення вогнищ кустарної і мануфактурної промисловості. Збереглися лише виробництво лляних тканин, винокуріння і зачатки бавовняного виробництва. Велика мануфактура і підприємства фабричного типу з’явилися в Ірландії лише в кінці XVIII століття. Полукрепостнічеськая експлуатація ірландських селян, що посилювалася податковим гнітом і сплатою десятини на користь англіканської церкви, приводила до деградації сільського господарства. У 1719 році британський парламент прийняв акт, що передавав права на апеляцію від ірландської Палати лордів у відання британської Палати лордів. У 1751 році ірландської Палаті громад було відмовлено в праві розпоряджатися податковими надходженнями.

Ірландія перетворювалася в економічно залежну колонію, що послужило поштовхом для організації націоналістичної Протестантської партії. У 1768 році завдяки її діяльності був прийнятий акт про восьмирічному ірландському парламенті (раніше парламент існував рівно стільки, скільки жив король). Подальші реформи були прискорені зовнішньополітичної обстановкою: американська революція вдихнула життя в реформаторські ідеї. Великобританія була поставлена ​​в досить складні умови: їй довелося вивести розміщені в Ірландії королівські війська для того, щоб відправити їх в Америку, а ірландці, скориставшись ослабленням британської «хватки», оголосили бойкот британським товарам з метою змусити британський уряд зняти торговельні обмеження. В результаті були не тільки скасовані невигідні для Ірландії закони, що регулюють торгівлю, але в 1782 році ірландський парламент отримав повну законодавчу незалежність. Це дало можливість прийняти акти в 1778 і 1793 року, що пом’якшують становище католиків.

Разом з тим католики все ще не досягли повної свободи і рівноправності. Це призвело до виникнення суспільства «Об’єднані ірландці», організованого в 1791 році Теобальдом Уолф Тоном та іншими діссентерамі в Белфасті. Його учасники ставили собі за мету досягнення рівності всіх ірландців і повної незалежності країни. Однак багато католиків не підтримували повстання, а протестанти виступали проти подальших поступок католикам. В результаті суспільство перебувало в стані розколу, що дало можливість британським військам легко придушити заколот 1798 року.

Нестабільність ситуації, що склалася підштовхнула ірландський парламент на несподіване дію: за пропозицією Джона Фітцгиббон ​​парламент погодився скласти свої повноваження і укласти повну унію з Великобританією. 1 січня 1801 року унія вступила в дію, і відтепер Ірландія посилала 4 духовних і 28 світських перів в британський парламент в якості представників.

Посилання на основну публікацію