Інвестиційний ринок

Світовий інвестиційний ринок являє собою глобальний механізм довгострокового закордонного вкладення фінансових коштів з метою отримання підприємницького прибутку.

Інвестиції (від лат. Investio – одягаю), так само як і кредити, бувають державними та приватними, для них характерні ті ж особливості. Інвестиції поділяються на прямі і портфельні. Прямими називаються ті, що дають інвестору право контролю над діяльністю будь-якого об’єкта. До портфельних відносяться інвестиції, що не становлять значної частки і не дають права контролю.

Вирішальну роль на світовому інвестиційному ринку відіграють прямі приватні інвестиції. Основну їх частину забезпечують найбільші транснаціональні компанії (ТНК). Транснаціональними вони називаються завдяки величезним масштабам і великої значимості в них зарубіжної діяльності.
Особливо велика роль закордонного виробництва у західноєвропейських ТНК, що пояснюється відкритістю їх економіки. Абсолютним світовим рекордсменом у цьому відношенні в 1993 р. був швейцарський харчової концерн «Нестле», у якого майже всі фінансові кошти (активи), персонал та продажу були зареєстровані за кордоном.

Щорічно сума прямих приватних інвестицій становить близько 200 млрд. дол Основна їх частина припадає на розлиті країни, що мають до того ж і велике позитивне сальдо інвестицій.
Загальна сума прямих приватних інвестицій (т. н. Накопичена сума) становить близько 2 трлн. дол, причому половина припадає на три країни: США (частка 1/4), Великобританію і Японію (частка кожної з цих країн більше 1/10).

Найбільш привабливими для інвесторів стали три країни: США, Китай і Великобританія. Американський ринок приваблює своєю високою ємністю, наявністю найпотужнішою і найсучаснішою інфраструктури. Китай цікавий своїми дешевими ресурсами (в т. ч. трудовими) і пільговим режимом для іноземних інвесторів. Великобританія традиційно є «мостом» (або «трампліном») до Європи для американських і азіатських компаній.

У структурі інвестицій постійно збільшується частка нематеріальної сфери і зменшується – вторинної та первинної.

Ця тенденція відповідає особливостям розвитку світової економіки і зрушень, що відбуваються в ній. Світ живе в епоху інформаційної (постіндустріальної) економіки.
Найбільші масштаби мають інвестиційні потоки всередині Західної Європи, а також між нею і північноамериканським центром (США і Канадою).

На світовій фінансовій карті в останні десятиліття з’явилося кілька десятків нових фінансових центрів, що представляють податкові та інші пільги для іноземців на своїй території. Склалося два основних типи нових фінансових центрів – податкові гавані і офшорні зони. До податкових гаванях відносять ті країни, в яких існують більш низькі податки на деякі види доходів (наприклад, Ліхтенштейн). Офшорні зони (в перекладі з англійської «офшор» означає «що знаходиться у відкритому морі») знаходяться поза юрисдикцією даної держави, живуть за власними фінансовим законам. Вони відрізняються від податкових гаваней тим, що працюють з іноземцями в іноземній валюті (Гібралтар, Гонконг, Панама, Ліберія). Є вони і в межах західних країн – штат Делавер у США, острів Мен у Великобританії. З’являються і нові фінансові лідери. Наприклад, маленьке європейська держава Люксембург наздоганяє світового банківського гіганта Швейцарію. У Люксембургу є свої козирі в конкурентній боротьбі – найсуворіша банківська таємниця, легкість відкриття рахунку в банку, відносно невеликі податки.

ПОДІЛИТИСЯ: