Інтеграційні процеси в Америці

Формування регіональних інтеграційних об’єднань стало однією з тенденцій світового господарського розвитку. Найбільші результати в цьому напрямку досягнуто в Європі. У 90 -х рр.. економічна інтеграція все швидше розвивається і в Америці. Для утворення регіональних господарських об’єднань важлива не тільки територіальна близькість країн- учасників, а й взаємодоповнюваність їх економік, високий рівень економічного розвитку, законодавча база, політична воля державного керівництва і т. д.

Інтеграційні процеси почали розвиватися в Америці незабаром після закінчення другої світової війни, причому як на півночі, так і на півдні континенту. У Латинській Америці були створені численні економічні об’єднання, ефективність яких виявилася дуже низькою. На противагу цьому на півночі інтеграція розвивалася дуже швидко.

У 40- 80 -х рр.. був створений єдиний господарський комплекс у складі США і Канади. Інтеграція в Північній Америці почалася з активного вивозу американського капіталу в Канаду, в той час як у Західній Європі – з створення зони вільної торгівлі. Інша принципова відмінність полягала в тому, що в Європі інтеграція розвивалася на основі регулюючої діяльності держав, тобто сформувалося міждержавне економічне об’єднання. У Північній Америці ініціатором був приватний бізнес (в основному американський). Для американських компаній важливо було забезпечити себе промисловим сировиною та напівфабрикатами канадського виробництва, які в США були в дефіциті (або дорожче). Так відбулася переорієнтація Канади з Пушнін – пшеничного спеціалізації на промислову продукцію, а також з Англії на США.

Уже в 60 -х рр.. склалися інтегровані (їх стали називати «північноамериканські») виробництва: сільськогосподарське машинобудування, автомобільна промисловість, випуск військової техніки. Їх розвиток йшов на основі міжнародної предметній спеціалізації та широкого кооперування. Наприклад, закріпилася спеціалізація США на випуску тракторів, а Канади – зернозбиральних комбайнів. Особливо глибоко інтегрувалася автомобільна промисловість. Зараз майже 1/3 об’єму канадсько- американської торгівлі припадає на автомобілі і різні комплектуючі деталі для них.
Інтеграція встановила тісні господарські зв’язки між американськими і канадськими прикордонними територіями. Вони часом більш інтенсивні, ніж з сусідами у своїй країні.

У першій половині 90 -х рр.. інтеграція стала розвиватися в південному напрямку. У 1994 р. почав діяти договір про створення зони вільної торгівлі між США, Канадою і Мексикою. Мексика давно була економічно тісно пов’язана з США (і не тільки зовнішньою торгівлею). У Мексиці великі американські інвестиції. Багато мексиканці працюють в США. Прикордонна з США мексиканська територія вже давно освоєна американськими компаніями. Більше половини американських компаній має свої складальні підприємства в Мексиці. Біля кордону з США, в місті Тіхуана, збирають кожен четвертий телевізор, який продається в США. Зацікавленість американців зрозуміла – тут нижчі податки, є дешева робоча сила та природні ресурси.

По таблиці видно дуже низька погодинна оплата в Мексиці, яка і залучає американські та канадські компанії. З іншого боку, мексиканський внутрішній ринок (80 з гаком мільйонів жителів) у міру розвитку країни та підвищення рівня життя населення (див. так само статтю ” Населення Землі “) стає все більш важливим для збуту як інвестиційних, так і споживчих товарів.
Ще в 1990 р. американський президент Дж. Буш проголосив ідею створення в Америці «зони вільної торгівлі та процвітання» від Аляски до Вогненної Землі. Через п’ять років ідея була реалізована на зустрічі лідерів «всіх Америк» під час підписання ними цілого ряду документів про створення до 2005 р. зони вільної торгівлі в Західній півкулі. Передбачається, що до цього часу всі латиноамериканські країни приєднаються до Північноамериканської угоди, об’єднуючого в 1995 р. крім трьох північноамериканських країн і Чилі. Крім чисто економічних завдань підписані угоди покликані упорядкувати контроль за торгівлею наркотиками, об’єднати зусилля у вирішенні екологічних проблем.

На початку XXI в. буде створений найбільший у світі єдиний ринок з населенням більше 800 млн. чол. Намічається полегшити не тільки зовнішньоторговельні, а й фінансові операції. Звичайно, основний фінансовий потік буде направлений з США в латиноамериканські країни. У середині 90 -х рр.. американські інвестиції в Латинській Америці досягли 60 млрд. дол, збільшившись за півтора десятка років майже на 1/3. Є приклади і зворотного руху капіталу. Так, бразильські, аргентинські і чилійські компанії активно діють на американському ринку, займаючись нафтовим бізнесом, виробництвом будматеріалів і різної хімічної продукції. США обіцяють полегшити борговий тягар латиноамериканських країн, списавши близько 1/4 боргу американському уряду. Ці кошти намічається пустити на реалізацію екологічних програм.
Проблеми зовнішніх міграцій населення хвилюють в першу чергу США. Привабливість США для латиноамериканців настільки велика, що в 80 -і рр.. тільки нелегально їх прибувало близько 1,5 млн. щорічно. Зараз у США чисельність іспаномовного населення становить близько 20 млн. чол. (тільки мексиканців налічується більше 5 млн.). За прогнозами, до 2013 р. американців латиноамериканського походження стане більше, ніж чорних американців. У США навіть говорять про «латиноамериканізації країни». Треба сказати, що чисельність американців азіатського походження буде зростати ще швидше. У зв’язку з цим в США всерйоз замислюються про наслідки масової (особливо нелегальної) імміграції.

ПОДІЛИТИСЯ: