Грузія в Середні віки і Новий час

Ослаблення Римської імперії призвело до відкритої експансії Сасанідського Ірану в Кавказькому регіоні. У V столітті Картлійське царство, особливо при Вахтанга I Горгасалу, надавало ефективний опір загарбникам, проте в 523 році Сасаніди захопили Картлі і скасували там царську владу (на місце царя був поставлений перський правитель – марзпан). Після війни Візантії і Персії в 562 році лазська царство опинилося під владою Візантії. Вплив останньої в VII столітті поширилося і на Картлі. У середині VII століття велика частина території сучасної Грузії була захоплена арабами. Цією окупації було вчинено опір, що завершилося звільненням регіону на початку X століття (в тому числі внаслідок внутрішнього ослаблення Арабського халіфату).

До початку IX століття на території Грузії сформувалися кілька великих феодальних князівств (Кахеті, Картлі, Ереті, Тао-Кларджеті, Абхазьке). Між ними розгорнулася боротьба за домінування, що завершилася на початку XI століття об’єднанням грузинських земель в єдину державу на чолі з царською династією Багратіонів. Саме з цього часу в історії закріпилася назва «Сакартвело». Період XI-XIII століть вважається часом найвищого розквіту середньовічної Грузії, мала в той період найбільший вплив на ситуацію в кавказькому регіоні. При Давида IV Будівельнику (початок XII століття) були розбиті турки-сельджуки, а до складу держави увійшли Ширван і Північна Вірменія. У царювання Георгія III (1156-1184 роки) та Тамари (1184-1213 роки) вплив Грузії поширювалося на Північний Кавказ, Східне Закавказзя, Іранський Азербайджан, Вірменію і Південно-Західне Причорномор’я. В цей час були встановлені політичні, економічні та культурні зв’язки між Грузією і Київською Руссю. У 1185 року син володимиро-суздальського князя Андрія Боголюбського – Юрій – став чоловіком цариці Тамари.

У другій половині XIII століття природний характер розвитку Грузії був порушений монгольською навалою, а в другій половині XIV століття – навалою військ Тимура. Постійне зовнішній тиск і суперництво грузинських князів привели до розпаду Грузії в кінці XV століття на самостійні політичні утворення – Картлійське, Кахетинське, Імеретинській царства і князівство Самцхе-Саатабаго. У XVI-XVII століттях відбулося дроблення Імеретінського царства на три фактично самостійних князівства.

Важким тягарем для Грузії виявилося і протиборство Персії і Османської імперії в Закавказзі в XVI-XVIII століттях. У першій половині XVII століття походи персів мали на меті мало не повне винищення населення Картлі і Кахеті (практикувалися масові вбивства і викрадення населення в Персію). Агресивну політику проводила і Османська імперія, отторгшіхся частина грузинської території і практикувати продаж грузин в рабство. До агресії з півдня додалися і набіги горців з Північного Кавказу.

У XVIII столітті в результаті адміністративних, військових і економічних реформ царя Вахтанга VI положення Грузії дещо поліпшилася. Однак захоплення Тифліса османами в 1723 році привів до втечі Вахтанга і його сім’ї в Росію. Іраклію II вдалося в другій половині XVIII століття об’єднати під своєю владою Кахеті і Картлі. Неослабний зовнішній тиск з боку могутніх сусідів і регулярні руйнівні набіги лезгин змусили Іраклія шукати союзу з Росією.

Посилання на основну публікацію