Грізлі

Грізлі є найближчим родичем білого ведмедя і за своїми розмірами лише трохи поступається самому потужному хижакові планети. Довжина тіла самця становить 2-2,4 метра, а нормальна вага коливається в межах від 350 до 400 кг. Самки дрібніші в півтора рази. Мешкає цей клишоногий на Алясці і в західних районах Канади. Колись він жив у США, зустрічався навіть на півночі Мексики, але в наші дні ареал її проживання значно скоротився. Щоб збільшити популяцію цього звіра, його розселяють по національних парках Північної Америки. Люди сподіваються, що з часом ситуація налагодиться, і звір знову стане звичайний в природному середовищі свого проживання.

У грізлі величезні пазурі, довжина яких сягає 15 см. Потужні щелепи – сила їх укусу дорівнює 250 кг. До людей цей ведмідь ставиться погано. На відміну від свого полярного побратима, який виявляє до людини в основному дружелюбне цікавість, грізлі агресивний, лютий і може легко напасти без видимої причини на будь-кого, хто опиниться в небезпечній близькості від нього. Таких зустрічей з летальним результатом в колишні часи було безліч. Саме це, а також напад на худобу і стало головною причиною масового відстрілу звіра.

Об’єктивності заради треба зауважити, що в основній своїй масі грізлі вегетаріанці. Тобто практично не їдять м’ясо, а воліють рослинну їжу і рибу. Вони також дуже люблять мед, а до укусів бджіл несприйнятливі. Тільки одиниці з них нападають на тварин. Ці кровожерливі особини крупніше інших ведмедів, але їх кількість мізерно. Людина ж не розбирався хто з них хто і відстрілював всіх підряд. В результаті і вийшло, що грізлі зберігся тільки в далеких північних районах.

Цей звір є підвидом бурого ведмедя, що мешкає в сибірській тайзі. Тільки розмірами він більший – звідси і почесне друге місце серед усіх клишоногих, що населяють планету. Грізлі, як і всі його побратими, завалюється в зимову сплячку, нагулявши за літо жирок. Мешкати любить в долинах річок, а також на схилах гір в лісистій місцевості. Іноді забредает й у тундру, що зайвий раз підкреслює його вегетаріанські нахили, так як в прибережній арктичній зоні найбільший звір – це маленький гризун лемінг.

У ведмедя короткі вуха і хвіст. Шкура темно-коричнева. На череві і шиї кінчики волосся мають світлий відтінок. Звідси створюється враження сивини. Клишоногий добре плаває, бігає, лазить по деревах. Гідних супротивників у ведмедика в місцях її проживання немає. Хіба що пума. Але конфлікти у них виникають тільки тоді, коли грізлі опиняється в небезпечній близькості від дитинчат гірського лева.

ПОДІЛИТИСЯ: