Глобальні прогнози

З появою глобальних проблем в більшості наук намітився підвищений інтерес до майбутнього, до перспектив розвитку. Це майбутнє досліджується на всіх рівнях – локальному, страновом, субрегіональному, регіональному і глобальному, причому, цілком природно, найбільший інтерес викликають глобальні прогнози. Так виник новий міждисциплінарний напрямок – глобальне прогнозування, що займається аналізом сучасних і особливо майбутніх тенденцій розвитку людства. З самого початку воно прийняло форму глобального моделювання і знайшло вираження в побудові математичних моделей складних багатофакторних процесів світового розвитку. З часом вони піддалися певної структуризації, і в результаті стали виділяти моделі соціально-економічного, демографічного, екологічного розвитку. Але для найбільш важливих з них завжди був і залишається характерним комплексний підхід.

Російські та зарубіжні автори, що розглядають проблеми глобального прогнозування та моделювання, зазвичай виділяють у цьому процесі моделі першого, другого і третього поколінь. Вони відрізняються один від одного не стільки методикою розрахунків (хоча і вона постійно вдосконалюється), скільки загальною спрямованістю і загальним характером оцінок і прогнозів, маючи на увазі ступінь їх оптимізму чи песимізму.

Перші наукові організації для прогнозування майбутнього людства були створені в США ще в 40-х рр.. XX в. У 1946 р. група видних підприємців у співпраці з ученими Стенфордського університету (Каліфорнія) заснувала Стенфордський дослідний інститут. Через два роки виник ще один «мозковий трест» – «РЕНД корпорейшн» в Санта-Моніці (Каліфорнія). У 1956 р. була створена «Систем девелопмент корпорейшн». У 1966 р. у Вашингтоні було засновано «Товариство з вивчення майбутнього світу». У результаті в 60-х рр.. XX в. тільки в США налічувалося 15 великих інститутів і організацій такого роду, в яких тисячі вчених займалися дослідженням сучасного і прогнозуванням майбутнього розвитку. Аналогічні установи виникли і в Європі: «Інститут проблем майбутнього» у Відні, міжнародний фонд «Людство у 2000 році» в Нідерландах.

З позицій оцінки глобальних прогнозів того часу чималий інтерес і в наші дні може становити науково-популярна книга двох німецьких авторів під назвою «Світ у 2000 році», перекладена на російську мову. [100] Вже сам її підзаголовок свідчить про те, що дана робота не представляє собою самостійного і оригінального дослідження тенденцій розвитку світової економіки. В основу книги були покладені різноманітні прогнози, що стосуються розвитку окремих галузей господарства (чорна металургія, хімія, транспорт, інформаційна техніка), до навколишнього середовища (довкілля, ресурси Світового океану), а також до трудових ресурсів, медицині, майбутньому міст. Характерно, що кінцевою датою розглядалися Ш. Байнхауером і Е. Шмакке прогнозів був 2000 рік, що для того часу було досить віддаленою перспективою. Книга двох авторів була витримана не просто в оптимістичних, але прямо-таки в захоплених тонах, що взагалі було властиво західній футурології того періоду.

Але потім, на рубежі 60-х і 70-х рр.. XX в., З’являються прогностичні дослідження зовсім іншого, набагато більш песимістичного плану. Про це свідчать і їхні назви: «Попереду безодня» (А. Печчеї), «Футурошок» (А. Тоффлер), «Планета під загрозою» (Р. Фолк) та ін Книга відомого американського вченого А. Тоффлера, видана в 1970 м., стала справжнім бестселером, а сам термін «футурошок», тобто шок від зустрічі людини з майбутнім, став прозивним. До цього переліку викликали великий резонанс робіт прогностичного характеру слід додати і книгу Г. Кана і Е. Вінера «Рік 2000». За основу своїх розрахунків вони взяли показник душового ВВП (на рівні 1965 р.). Висновок їх полягав у тому, що для досягнення тодішнього рівня США країнам Західної Європи було б потрібно 10-20 років, СРСР – майже 30, Китаю – більше 100, Індії – майже 120, а Індонезії – майже 600 років.

Але переломним моментом в глобальному моделюванні виявився початок 1970-х рр.., Коли стали з’являтися роботи Римського клубу – міжнародної організації з прогнозування та моделювання розвитку всесвітньої системи. Римський клуб був заснований в 1968 р. представниками десяти країн, присутніми в Римі за ініціативою видного громадського діяча, керуючого концерном ФІАТ і згодом президента цього клубу Ауреліо Печчеї. Саме з Римським клубом в першу чергу і пов’язано зародження і розвиток такого нового напрямку досліджень, як глобалістика, яке займається вивченням глобального світу і його проблем. Основною метою своєї діяльності ця організація поставила привернення уваги світової громадськості до глобальних проблем людства і до пошуків шляхів їх вирішення. Вже на початку 1970-х рр.. Римський клуб об’єднував до ста відомих вчених, громадських діячів і представників ділових кіл країн Заходу, які брали участь у його роботі в якості приватних осіб, а свої дослідження стали публікувати у вигляді доповідей цьому клубу. Мабуть, найбільшу популярність придбали перші з цих доповідей, тісно пов’язані з глобальними проблемами людства. До речі, і сам цей термін був введений в науковий обіг саме в роботах авторів Римського клубу.

Основоположною роботою, витриманою в дусі не просто футурології як такої, а саме глобального моделювання, слід вважати книгу професора Массачусетського технологічного інституту в Бостоні Дж. Форрестера «Світова динаміка» (1971). У своїй книзі Дж. Форрестер за допомогою математичних моделей і комп’ютерної техніки спробував імітувати динаміку світового розвитку. При цьому автор розглядав світ як єдине ціле, як систему взаємодіючих процесів: демографічних, промислових, вичерпання природних ресурсів, забруднення навколишнього середовища, виробництва продуктів харчування. А його розрахунки і моделі приводили до висновку про неминучість серйозної кризи у взаєминах людини з навколишнім середовищем, який можна було очікувати вже на початку XXI в. Книга Дж. Форрестера (вона була перекладена і на російську мову [101]) послужила свого роду фундаментом для подальших доповідей Римському клубу.
Перший з доповідей був підготовлений в 1972 р. в США багатонаціональної групою вчених під керівництвом учня Дж. Форрестера Д. Медоуза. Він називався «Межі зростання» (The Limits of growth). Основний його зміст становила кібернетична модель розвитку людства на найближчі 130 років, при розробці якої автори виходили з аналізу п’яти головних тенденцій глобального масштабу: прискореної індустріалізації, швидкого зростання населення, широкого поширення голоду і недоїдання, вичерпання невідновних природних ресурсів та погіршення середовища проживання. Всі вони були «програні» за допомогою ЕОМ в різних варіантах. При цьому як своєрідний еталон Д. Медоуз і його співробітники виходили з таких «контрольних цифр»: 1) загальна потенційна площа орних земель на планеті складає 3,2 млрд га; 2) максимальна врожайність може бути в три рази вище рівня 1970; 3) загальні доступні запаси невідновних природних ресурсів в 200 разів більше рівня споживання 1970; 4) рівень поглинання забруднювачів біосферою і основними її підсистемами може бути в 25 разів вище, ніж у природних екосистемах на рівні 1970

ПОДІЛИТИСЯ: