Глобальні проекти

Глобальними проектами називають великі інженерні проекти, що мають на меті перетворення природи окремих частин нашої планети для досягнення більшого економічного ефекту. Більшість відомих проектів такого роду пов’язано або з Світовим океаном, або з перетворенням річкових систем, або з транспортним будівництвом в особливо великих масштабах.
Серед глобальних проектів, що стосуються Світового океану, переважають проекти спорудження гігантських гребель у морських протоках і використання морських течій.

Ще на початку XX в. інженер Г. Зергель висунув абсолютно фантастичний на ті часи проект спорудження в Гібралтарській протоці греблі довжиною 29 км і висотою 200 м. Оскільки рівень Середземного моря підтримується головним чином завдяки припливу вод з Атлантики, через деякий час він неминуче знизився б. Утворену різницю в рівнях Зергель пропонував використовувати для будівництва двох електростанцій загальною потужністю 120 млн кВт (рис. 165). Існують також проекти спорудження гребель в протоці Дарданелли, щоб припинити доступ води в Середземне море з Чорного моря, в Мессинську і Туніській (Сицилійському) протоках.
З інших європейських проектів можна назвати проект реконструкції Балтійського моря шляхом спорудження гребель в протоках Ересунн, Великий і Малий Бельт загальною довжиною 15 км. У разі його реалізації Балтійське море перетворилося б у замкнутий майже прісноводне «озеро». І вже зовсім утопічним виглядає проект реконструкції Північного моря, що намічає будівництво греблі в Ла-Манші та 600-кілометрової греблі між Великобританією і Ютландією, які, по суті, ліквідували б південну частину його акваторії, але зате забезпечили б «надбавку» суші площею 100 тис . км2.

Існує кілька проектів спорудження гребель і в азіатських протоках. Серед них гребля в Баб-ель-Мандебській протоці на стику з Африкою, яка знизила б рівень Червоного моря і за допомогою перепаду води дозволила б досягти електроенергетичної потужності в 30 млн кВт. Або серія гребель в межах Японського моря – в протоках Лаперуза, Цугару, Сімоносекскому, що має на меті затримати в цьому морі тепла течія Куросіо, що потрапляє в нього через Корейська протока.

Однак самі грандіозні проекти гребель пов’язані з Беринговою протокою. Ще в середині XX в. радянський інженер П. М. Борисов запропонував перегородити греблею цю протоку, що має найменшу ширину 86 км і глибину 36 м. Відповідно до його проектом в тілі греблі передбачалося встановити потужні пропелерні насоси, що працюють на атомній енергії, для перекачування холодних вод Північного Льодовитого океану в тихий океан. За розрахунками автора проекту, ця спад восполнялась б припливом із заходу більш теплих атлантичних вод, а утворене ними біля берегів Сибіру протягом призвело б до потепління клімату у всьому цьому регіоні. А проект іншого радянського інженера А. Шуміліна передбачав, що насоси в тілі греблі Берингової протоки будуть перекачувати в Північний Льодовитий океан також більш теплі води Тихого океану.

До цього переліку залишається додати ще проект японського інженера Кейдзо Хігусі, який запропонував перегородити греблею протоку Дрейка, що відокремлює о. Вогняна Земля від Антарктиди і є самим широким (до 1120 км) протокою на Землі! Задум цього проекту також полягає в тому, щоб перепинити шлях круговому антарктичному течією і змінити його напрямок.
З Світовим океаном пов’язані також проекти спорудження штучних морських островів. Подібні проекти існують в Європі – для Північного моря, в Америці – для Мексиканської затоки, в Японії. У Японії розроблені також численні проекти плавучих штучних островів, на яких могли б розміститися заводи, електростанції, установки з опріснення морської води, отриманню дейтерію з важкої води і, як вважають, навіть цілі міста з населенням в 1-2 млн осіб.

Нарешті, зі Світовим океаном пов’язані і проекти використання енергетичного потенціалу океанічних течій, які несуть величезні маси води: наприклад, Гольфстрім переносить понад 80 млн, а Куросіо – більше 50 млн м3 в секунду. Протягом року Гольфстрім переносить 250 тис. км3 води, що значно більше річного стоку вод з усієї поверхні суші. Океанічні течії мають величезну енергетичною потужністю. Звідси і проекти її використання, які в першу чергу відносяться до Гольфстріму.

Так, в США розроблений інженерний проект під назвою «Коріоліс», [109] згідно з яким у водному потоці Флоридського течії, що проходить між Флоридою і Багамські острови, повинні бути встановлені і закріплені якорями 200 труб дуже великого діаметру з ув’язненими в них потужними гідротурбінами. Розташовані на глибині від 30 до 120 м і на відстані 20 км один від одного, ці турбіни дозволили б використовувати всього 4% дармової енергії Гольфстріму, але й вона, мабуть, перевищила б 25 млн кВт. Однак у середині 1990-х рр.. в США був розроблений інший проект використання енергії Гольфстріму, набагато більш реалістичний. Він пов’язаний з винаходом нової турбіни особливої ??конструкції, невеликий за розмірами (діаметр 1 м, маса 35 кг), лопаті якої можуть обертатися зі швидкістю, у два-три рази перевищує швидкість самого водного потоку. Енергетичне обладнання такої станції потужністю 136 тис. кВт має складатися з 50 тис. турбін, які разом з необхідною кількістю електрогенераторів монтуються на вертикальних валах і встановлюються на заякоренних платформі, яка збирається з готових секцій. Платформа повинна бути занурена на безпечне для проходу суден глибину. Спорудження першої такої станції намічається біля узбережжя Флориди.

Американські фахівці розробили також проект повороту Гольфстріму на північ, що дозволило б змінити на краще клімат східного узбережжя Північної Америки. Аналогічні проекти існують і щодо теплого сезонного поверхневого течії Ель-Ніньо, яке епізодично утворюється в східній частині Тихого океану.

Поряд з Світовим океаном багато великих інженерні проекти стосуються і перетворення річкових систем. Вони ставляться насамперед до Африці та Латинській Америці. При цьому мова йде, по суті, про створення величезних внутрішніх штучних морів.
Згадуваний вже інженер Г. Зергель запропонував побудувати греблю в нижній течії р.. Конго, вибравши для цієї мети каньйон Стенлі, де середня ширина річки становить всього 1200 м, а місцями звужується до 220 м. Така гребля перетворила б значну частину басейну Конго в величезне прісноводне озеро-море. Крім того, надлишки води змусили б «повернути назад» головний права притока Конго – р. Убанги, яка перекинула б цю воду (приблизно 100 км3 в рік) на північ – в р. Шарі, що впадає в оз. Чад. При цьому в улоговині напіввисохлих нині озера Чад утворилося б другий рукотворне озеро-море площею 1,3 млн км2. В якості третьої черги проект намічає транспортування води (самопливом або за допомогою насосів) ще далі на північ – з тим, щоб нова штучна річка перетнула і Обвідного Сахару і стала впадати в Середземне море в районі затоки Габес у Тунісі (рис. 166). Навіть незалежно від цього існує також проект використання гідроресурсів нижньої течії Конго за допомогою споруди каскаду ГЕС загальною потужністю близько 40 млн кВт (так званий «проект Інга»).

ПОДІЛИТИСЯ: