Глобальна сировинна проблема та шляхи її вирішення

Глобальна сировинна проблема має ряд спільних рис з проблемою енергетичною, тому не дивно, що їх іноді розглядають разом у вигляді єдиної паливно-сировинної проблеми. Дійсно, сутність сировинної проблеми також полягає в тих зростаючих труднощах постачання сировиною, які раніше виникали на національному або регіональному рівнях, а нині стали виявлятися і на глобальному рівні. Про це свідчить світова сировинна криза 1970-х рр., негативно позначилася на всіх сировинних галузях, та й на всьому світовому господарстві. Подібні «збої» траплялися і пізніше, що свідчить про відому циклічність розвитку, з якою і пов’язано або збільшення, або зменшення потреб у різного роду сировинних матеріалах.

Але між сировинною та енергетичною проблемами існують і певні відмінності, що пояснюються як відмінностями в сферах застосування палива і сировини, так і тим, що сама кількість видів мінеральної (не кажучи вже про немінеральну) сировини вимірюється не одиницями, а багатьма десятками.

Головною причиною виникнення глобальної сировинної проблеми також слід вважати постійне зростання обсягів мінеральної сировини, що витягується з надр Землі, особливо прискорився в другій половині XX в. Досить навести дані про те, що тільки в 1960-1980 рр. було витягнуто 50% міді і цинку, 55% залізної руди, 60% алмазів, 65% нікелю, калійних солей і фосфоритів і близько 80% бокситів від загального обсягу їх видобутку з початку століття. У результаті почалося виснаження багатьох басейнів і родовищ, прискорилося збіднення багатьох використовуваних руд, зросла кількість витягуєчої з надр порожньої породи. Цю явно негативну тенденцію часто ілюструють прикладом з мідною рудою, що видобувається в США, Замбії, деяких інших країнах. Так, на мідних копальнях американського штату Монтана вміст міді в руді знизився з 30% на початковому етапі освоєння до 0,5%. Цей процес торкнувся різних видів гірничо-металургійного, гірничо-хімічного та інших видів сировини.

Одночасно із зростанням видобутку в багатьох випадках стали погіршуватися і гірничо-геологічні умови залягання і вилучення корисних копалин. А прагнення якось компенсувати таке погіршення шляхом освоєння багатих родовищ в нових сировинних районах, в свою чергу, призвело до помітного збільшення територіального розриву між центрами видобутку і споживання, що означає неминуче зростання витрат на перевезення. Вище вже говорилося про надзвичайно зрослої залежності країн Західної Європи, Японії і навіть США від імпорту багатьох важливих видів мінеральної сировини. До цього можна додати і погіршення екологічної обстановки, що завжди буває пов’язано з переважанням екстенсивних методів ведення сировинного господарства.

Одним з важливих наслідків перерахованих процесів стало загальне зниження забезпеченості мінеральними ресурсами, в тому числі і на глобальному рівні. Звичайно, при цьому необхідний диференційований підхід до окремих видів сировини. Розрахунки забезпеченості робилися і робляться багатьма фахівцями, причому розбіжності між ними нерідко бувають досить великими. Проте знайомство з ними представляє чималий інтерес.

Перейдемо тепер до характеристики шляхів вирішення глобальної сировинної проблеми. На основі вивчення рекомендацій міжнародних форумів, включаючи конференцію в Ріо-де-Жанейро в 1992 р. і пропозиції окремих авторитетних фахівців, можна укласти, що до числа таких шляхів відносяться наступні.

  • По-перше, подальше продовження геолого-пошукових і геолого-розвідувальних робіт з метою збільшення розвіданих запасів мінеральної сировини. Можна помітити, що ця важлива задача вирішується досить успішно. Так, розвідані запаси бокситів тільки в 1945-1985 рр. виросли в 36 разів, тоді як видобуток – приблизно в 10 разів. Розвідані запаси міді за той же період збільшилися в 7 разів, а видобуток – в 3 рази. У десятки разів зросли запаси фосфоритів, калійних солей, багатьох інших нерудних копалин. Особливо слід відзначити перспективи, що відкриваються у зв’язку з розвідкою і подальшим освоєнням корисних копалин на шельфі, материковому схилі і глибоководному дні Світового океану.
  • По-друге, більш повне і, головне, комплексне використання видобутих з надр Землі мінеральних ресурсів. Згадаймо, що про велику роль цього шляху ще наприкінці 1930-х рр. говорив академік А. Е. Ферсман.
  • По-третє, більш послідовне і енергійне здійснення політики ресурсозбереження і зниження загальної матеріаломісткості виробничих процесів.
  • По-четверте, більш широке використання вторинної сировини, яке в багатьох розвинених країнах вже стало важливим складовим елементом раціонального природокористування.
  • По-п’яте, заміна частини природної сировини та отриманих на його основі матеріалів більш економічними штучними матеріалами, до числа яких відносяться знайшовші вже широке застосування пластмаси, кераміка, скловолокно та ін.

Наприклад, для Росії, як країни з величезним природно-ресурсним потенціалом, на перший погляд сировинна проблема не повинна бути актуальною. Загалом, так воно і було, поки господарство країни розвивалося переважно екстенсивним шляхом. Але останнім часом її сировинна економіка стала все частіше відчувати різного роду кризові явища. Відбувається виснаження родовищ, зростає вартість видобутку сировини (не випадково Н. Н. Моїсеєв охарактеризував російські ресурси як найдорожчі в світі), знижується справжня і прогнозна ресурсозабезпеченність. Тому і для України не просто важливий, а необхідний перехід до ресурсозбереження та більш ефективному розвитку сировинних галузей економіки.

ПОДІЛИТИСЯ: