Глобальна проблема освоєння Світового океану

На всіх етапах розвитку людської цивілізації Світовий океан був одним з найважливіших джерел підтримки життя на Землі. Добре відомий його внесок у стабілізацію клімату, кругообіг речовин, забезпечення киснем, підтримання біорізноманіття. Повною мірою це відноситься і до нашого часу, коли значно збільшилося використання біологічних і почалося використання мінеральних ресурсів Світового океану. Проте взаємодія людини з океанічним середовищем (до речі, істотно відрізняється від взаємодії суспільства і природи на суші) нині досягло таких масштабів, що вчені стали називати Світовий океан вже не просто єдиною природною, а природно-господарською системою. Справді, втручання людини в XX ст. охопило практично вже всю його акваторію. Але ця теза потребує уточнення.

Деякі проблеми Світового океану дійсно пов’язані з усією його величезною акваторією. Досить нагадати про основні траси світового морського флоту або про нафтове забруднення навіть віддалених від суші частин океану. І проте більшість таких проблем відноситься все ж до тих просторів, які С. Б. Шліхтер назвав акватеріторіальними зонами, або контактними зонами на кордоні моря і суші. Можна сказати, що кожна така зона складається з трьох взаємопов’язаних між собою частин.

  • По-перше, це акваторіальних зона, тобто власне океанічна, морська зона, прилегла до суші, мінеральні, біологічні, енергетичні, рекреаційні ресурси якої вже широко використовують.
  • По-друге, це берегова лінія Світового океану, що утворює безпосередній кордон між ним і сушею, яка має загальну протяжність в 450 тис. км і поки освоєна з різним ступенем інтенсивності.
  • По-третє, це прибережна (приморська, приокеанічна) зона, значення якої в другій половині XX ст. помітно зросла внаслідок вже не раз згадуваного зсуву до моря і населення, і його господарської діяльності.

Звичайно, не на всьому протязі берегової лінії океану, але все-таки вже в багатьох її частинах у межах контактної зони «море – суша» утворилися, по С. Б. Шліхтера, акватеріторіальні господарські комплекси. Саме в їх межах і виникає більшість конфліктних ситуацій, пов’язаних з одночасним розвитком:

  • розселення;
  • промисловості;
  • транспорту;
  • торгівлі;
  • сільського господарства;
  • рекреації;
  • невиробничої сфери.

Саме тут проявляється особливо гостре суперництво ТНК і різних військово-політичних та економічних союзів і угруповань.
Як це не дивно, але в цілому глобальна проблема Світового океану, незважаючи на численність публікацій, поки не знайшла в літературі досить чіткої інтерпретації. Хоча ця проблема досить багатопланова, все ж видається, що головних аспектів у неї три – економічний, розселенський та екологічний.
Економічний аспект безпосередньо пов’язаний з формуванням морського всесвітнього господарства. Це поняття поки не стало загальновживаним і тому потребує роз’яснення.

Морське всесвітнє господарство – це частина всесвітнього (світового) господарства, що виділилася у відносно самостійну економічну категорію в результаті:

  • розвитку продуктивних сил суспільства;
  • територіального поділу праці;
  • інтернаціоналізації та глобалізації світової економіки.

Воно являє собою сукупність морських національних господарств і різноманітних, технологічно різною мірою пов’язаних між собою галузей матеріального і нематеріального виробництва, об’єднаних загальним предметом праці – використанням ресурсів Світового океану. Морське всесвітнє господарство відрізняється високою капіталоємністю, значним ступенем ризику, великою залежністю від стихії, що також обумовлює неоднаковість розвитку його складових частин.

Про вартісні параметри морського всесвітнього господарства можна судити за наступними показниками, які належать до початку 90-х рр. XX ст. Загальна вартість продукції морегосподарства оцінювалася тоді в 400 млрд дол, в тому числі підводного видобутку нафти і газу – в 200, продукції світового транспорту – в 100, рибного господарства – в 50 і морського туризму – в 40 млрд дол. За деякими оцінками, ця цифра потім зросла до 600 млрд. дол. і в перспективі, мабуть, збільшиться ще більше.

Трохи краще розроблено питання про структуру морського господарства (морегосподарства). Про співвідношення головних його складових частин можна судити за наведеними вище вартісними показниками. Зрозуміло, в окремих країнах вони поєднуються по-різному – залежно від особливостей природно-ресурсного потенціалу та рівня економічного розвитку цих країн. Але в типологічному плані вони знаходять вираження у формуванні:

  • зон нафтогазовидобутку на шельфі;
  • рибальських зон;
  • портово-промислових комплексів (ППК);
  • вільних економічних зон;
  • рекреаційних зон та ін.

Всі ці види морегосподарської діяльності поєднують в собі акваторіальні і берегові виробничі утворення.

Останнім часом з’явилися також розробки в галузі морської інфраструктури. До неї відносять об’єкти морського господарства, що забезпечують:

  • видобуток нафти і природного газу;
  • видобуток твердих корисних копалин;
  • морську хімічну промисловість;
  • морське торговельне і пасажирське судноплавство;
  • морську рибну промисловість;
  • морський туризм;
  • відпочинок і рекреацію.

До цього переліку можна додати і інфраструктуру навігаційно-гідрографічного забезпечення морегосподарської діяльності.

Активна морегосподарська діяльність вже сама по собі стає першопричиною виникнення багатьох складних проблем, які можна розглядати на страновому, регіональному і навіть глобальному рівнях. Що ж до останнього з цих рівнів, то в цьому випадку вони служать прямим відображенням глобальних енергетичної, сировинної, продовольчої проблем, одним із шляхів вирішення яких і стало залучення ресурсів Світового океану. Вище вже було зазначено, що морські родовища нафти і природного газу дають приблизно 30% усього світового видобутку цих видів палива. Але в не настільки віддаленій перспективі ця частка можливо зросте спочатку до 2/5, а потім і до 1/2.

Розселенський аспект глобальної проблеми Світового океану також представляє великий інтерес для географічного вивчення. У 100-кілометровій прибережній зоні Світового океану нині проживають більше 2 млрд людей, в тому числі величезне число городян; і це не кажучи вже про десятки мільйонів людей, які щорічно заповнюють приморські пляжі. Всі вони тісно пов’язані з океаном своєї господарської або рекреаційною діяльністю. До цього можна додати й саме «населення океану» – ті 2-3 млн осіб, які одноразово перебувають у самих океанічних акваторіях. Всі вони або займаються виробничою діяльністю в океані (ловом риби та іншими морськими промислами, видобутком корисних копалин, обслуговуванням морських суден), або є пасажирами таких судів.

Протягом останніх десятиліть приморське населення постійно зростає, що багато в чому пов’язано і з тим зрушенням до моря, який став характерний для ряду районів планети. Одночасно зростає і рівень приморської урбанізації, збільшується число приморських міст-«мільйонерів».

Розглядаючи географічні закономірності утворення приморських і приокеанських згустків населення, Б. С. Хорев звернув увагу на їх територіальний зв’язок з теплими океанічними течіями. Справді, великі осередки розселення людей у Західній Європі та Північній Америці утворилися саме в тих місцях, де близько проходить теплий Гольфстрім. Так само впливає тепла течія Куросіо на Японію, а Північно-Тихоокеанська течія – на західне узбережжя США і Канади. З іншого боку, там, де біля берегів Африки проходять холодні Канарська і Бенгельська, у західних берегів Південної Америки Перуанська, а у західних і східних берегів Північної Америки відповідно Каліфорнійська і Лабрадорська течії, на прилеглих територіях суші їх супроводжує справжня демографічна пустеля.

Екологічний (природоохоронний) аспект глобальної проблеми Світового океану слід розглядати як свого роду віддзеркалення все посилюючої виробничої діяльності населення. На жаль, ця діяльність далеко не завжди враховує особливості екологічної системи Світового океану, особливу динамічність океанічного середовища, в результаті чого антропогенне навантаження робить на неї не тільки локальний, а й глобальний негативний вплив. У даному випадку позначаються не тільки такі об’єктивні причини, як недостатнє пізнання людиною деяких законів природи, а й такі суб’єктивні, як різного роду помилки в проектуванні та будівництві споруд та суден, недоліки в їх експлуатації, техногенні аварії та ін.

В результаті нафтового забруднення, металізації, хімізації океанічного середовища «здоров’ю» океану завдано вже великий збиток. На думку авторитетних американських фахівців, люди самі підштовхнули Світовий океан до небезпечної межі – до межі його природних можливостей, а в деяких випадках вивели його і за ці межі. Ось чому проблеми раціонального океанічного природокористування нині привертають увагу в усьому світі.

Відповідно до прийнятого в Ріо-де-Жанейро в 1992 р. “Порядком денним на XXI століття” 1998 р. був оголошений ООН Міжнародним роком Світового океану. Ця акція розглядалася як надання унікальної можливості залучення уваги до важливої ролі океану та прибережного середовища, а також надання більшої політичної актуальності питань, пов’язаних з океаном, включаючи їх соціально-економічні аспекти. Влітку 1998 р. в столиці Португалії Лісабоні була організована спеціалізована виставка ЕКСПО-98 на тему «Світовий океан. Спадщина для майбутнього». Можна додати, що нині вивченням Світового океану займаються:

  • сотні національних і міжнародних організацій;
  • екіпажі сотень науково-дослідних та інших судів;
  • також берегові, льодові, підводні і космічні лабораторії.
ПОДІЛИТИСЯ: