Глобальна енергетична проблема та шляхи її вирішення

Глобальна енергетична проблема – це, насамперед, проблема надійного забезпечення людства паливом і енергією. «Вузькі місця» в такому забезпеченні не раз виявлялися і в минулі епохи. Але в глобальному масштабі вони вперше проявилися в 70-х рр. XX ст., коли вибухнула енергетична криза, що ознаменувала собою кінець ери дешевої нафти. Ця криза викликала справжню ланцюгову реакцію, торкнувши всю світову економіку. І хоча нафта потім знову подешевшала, глобальна проблема забезпечення паливом і енергією зберігає своє значення і в наші дні. Не можуть не хвилювати і шляхи її вирішення в майбутньому.

Головною причиною виникнення глобальної енергетичної проблеми слід вважати дуже швидке – нерідко воістину «вибухове» за характером – зростання споживання мінерального палива і відповідно розмірів його вилучення з земних надр. Досить сказати, що тільки за період з початку і до 80-х рр. XX ст. у світі було видобуто і спожито більше мінерального палива, ніж за всю попередню історію людства. У тому числі тільки з 1960 по 1980 р. з надр Землі було витягнуто:

  • 40% вугілля;
  • майже 75% нафти;
  • близько 80% природного газу, видобутих з початку століття.

Характерно, що до середини 1970-х рр., коли труднощі з забезпеченням палива виявилися в глобальному масштабі, прогнози зазвичай не передбачали ніякого скорочення темпів приросту його споживання. Так, передбачалося, що світовий видобуток корисних копалин в 1981-2000 рр. приблизно в 1,5-2 рази перевищить видобуток за попереднє 20-річчя. А абсолютне світове споживання первинних енергоресурсів на 2000 рік прогнозувалося в обсязі 20-25 млрд., що означало б збільшення по відношенню до рівня 1980 р. у 3 рази! І хоча потім всі плани і прогнози ресурсовилучення були переглянуті в бік скорочення, тривалий період досить марнотратної експлуатації цих ресурсів не міг не викликати деяких негативних наслідків, які позначаються і в наші дні.

Один з них полягає в погіршенні гірничо-геологічних умов залягання палива, що добувається і відповідному подорожчанні видобутку.

У першу чергу це відноситься до старопромислових районів зарубіжної Європи, Північної Америки, Росії, України, де росте глибина шахт і особливо нафтових і газових свердловин.

Ось чому розширення ресурсних рубежів – просування видобутку палива і сировини в ресурсні райони нового освоєння з більш сприятливими гірничо-геологічними умовами – певною мірою можна розглядати як компенсацію цього збитку і шлях до зниження собівартості видобутку палива. Але при цьому не можна забувати і про те, що загальна капіталомісткість його видобутку в районах нового освоєння, як правило, значно вище.

Інший негативний наслідок полягає у впливі гірничодобувної промисловості на погіршення екологічної обстановки. Це відноситься як до розширення відкритого видобутку корисних копалин, видобутку на шельфі, так і в ще більшій мірі до видобутку і споживання сірчистих палив, а також аварійних викидів нафти.

До всіх цих причин виникнення глобальної енергетичної проблеми необхідно додати ще одну, яка лежить вже в сфері економічної політики та геополітики. Йдеться про глобальну конкурентну боротьбу за паливно-енергетичні ресурси, за їх розділ і переділ між гігантськими паливними корпораціями.

На початку XXI ст. в широкий ужиток увійшло поняття про глобальну енергетичну безпеку. Стратегія такої безпеки ґрунтується на принципах довгострокового, надійного, екологічно прийнятного енергопостачання за обґрунтованими цінами, що влаштовують як країн-експортерів, так і споживачів. Глобальна енергетична безпека багато в чому залежить від практичних заходів щодо подальшого забезпечення світової економіки насамперед традиційними видами енергоресурсів (за прогнозами і в 2030 р. приблизно 85% енергетичних споживачів людства покриватимуть копалини вуглеводню). Але й значення альтернативних джерел енергії теж зростатиме.

Які ж основні шляхи вирішення глобальної енергетичної проблеми? Що може дати для її вирішення сучасний етап НТР? Відповідь на ці питання неоднозначне, вона припускає комплекс соціально-економічних, техніко-технологічних, та політичних заходів.

Серед них є як традиційні, що мають переважно екстенсивний характер, так і новіші і інтенсивні.

Найтрадиційніший з таких шляхів полягає в подальшому нарощуванні ресурсів мінерального палива. У результаті його здійснення світові ресурси вугілля і природного газу в останні два-три десятиліття не тільки значно збільшилися, але і росли випереджаючими темпами по відношенню до їх видобутку. Відповідно зросли й показники забезпеченості цими видами палива: вважається, що при сучасному рівні видобутку розвіданих запасів природного газу повинно вистачити на 60-85 років. Загалом, те ж можна сказати і про нафту, світові розвідані запаси якої в 1950 р. оцінювалися всього в 13 млрд т, а в 2006 р. – вже в 190 млрд т. Кратність запасів нафти (тобто відношення загальних залишкових запасів до поточного видобутку) по більшості оцінок складає 40 років, а запасів вугілля – 150 років. При оцінці перспектив збільшення такої кратності потрібно враховувати і те, що розвідані (доведені) запаси палива зазвичай складають лише дуже невелику частину загальногеологічних. Так, за даними Світової енергетичної ради (ВЕР), в загальних світових ресурсах палива на частку достовірних припадає трохи більше 10%, а в Росії – лише 4%.

Оцінюючи перспективи зростання розвіданих запасів мінерального палива і забезпеченості ними, необхідно враховувати і можливе запровадження різних техніко-технологічних нововведень, наприклад збільшення його вилученності із земних надр. Адже в 1980-х рр. коефіцієнт віддачі пластів у середньому для паливних ресурсів становив 46%. У тому числі:

  • для вугілля відкритого видобутку – 80-90%;
  • для вугілля шахтного видобутку – 35-80;
  • для нафти – 35, для природного газу – 80%.

Шлях нарощування запасів палива завжди був головним. Але після енергетичної кризи середини 1970-х рр. на перше місце висунувся другий шлях, який полягає в більш раціональному і економному їх використанні, або, іншими словами, у здійсненні політики енергозбереження.

В епоху дешевого палива в більшості країн світу склалася вельми ресурсномістка економіка. У першу чергу це відносилося до найбільш багатих мінеральними ресурсами країн – США, Канади, Австралії, Китаю і особливо до Радянського Союзу, де на одиницю ВВП споживали значно більше умовного палива, ніж у США. У країнах Східної Європи ресурсомісткість одиниці ВВП була також у два-три рази вище, ніж у країнах Західної Європи. Тому перехід на рейки енергозбереження мав дуже велике значення. Політику заощадження стали здійснювати і в промисловості, і на транспорті, і в комунально-побутовому секторі, і в усіх інших сферах діяльності. При цьому вона досягалася не тільки шляхом впровадження енергозберігаючих технологій, що ведуть до зниження питомої енергоємності, а й значною мірою завдяки перебудові всієї структури національних економік світового господарства. Не випадково в такому основоположному документі, як «Порядок денний на XXI століття», прийнятому на Конференції з навколишнього середовища і розвитку в Ріо-де-Жанейро в 1992 р., прямо говорилося про те, що для забезпечення сталого розвитку країнам слід знайти шляхи, які дозволяють забезпечити економічне зростання і процвітання при одночасному зменшенні витрати енергії і сировини.

Дійсно, незважаючи на всі досягнення техніки і технології, середній світовий рівень корисного використання первинних енергоресурсів і в наші дні становить всього 1/3, при:

  • спалюванні вугілля – 20%;
  • нафти – 24;
  • природного газу – 48%.

Тому в літературі нерідко наводиться висловлювання відомого англійського фізика Дж. Томсона про те, що ефективність сучасних енергетичних установок знаходиться приблизно на тому ж рівні, як якщо б потрібно було спалити цілий будинок, щоб засмажити свинячу тушу … Але це також означає, що підвищення ККД використання палива навіть на 1% означало б економію величезної кількості палива. Останнім часом для поліпшення ситуації здійснюють багато техніко-технологічних нововведень. Енергозбереження збільшується завдяки удосконаленню промислового і комунального устаткування, випуску більш економічних автомобілів і т. п. До числа макроекономічних заходів у першу чергу слід віднести поступову зміну структури споживання енергетичних ресурсів з орієнтацією на збільшення частки поновлюваних і нетрадиційних первинних енергоресурсів.

Найбільших успіхів на шляху енергозбереження домоглися економічно розвинені країни Заходу. Тільки за перші 10-15 років після початку світової енергетичної кризи енергоємність їх ВВП зменшилася на 1/3, а частка у світовому споживанні палива та енергії скоротилася з 60% до 48%. Це означає, що загальна енергоємність економіки розвинених країн зберігається і темпи зростання ВВП почали випереджати темпи зростання споживання палива і енергії.

У 1991-2000 рр. середньорічні темпи приросту ВВП у розвинених країнах склали 2,4%, а споживання звичних енергоресурсів – 1,22, в 2000-2010 рр. аналогічні показники повинні скласти 2,4 і 0,7%.

Статистика свідчить про те, що в 2000-2006 рр., незважаючи на економічне зростання, обсяг споживаного палива:

  • в США збільшився лише на 3%;
  • в Японії, Франції, Норвегії – всього на 1,5%;
  • у Великобританії він залишився на колишньому рівні;
  • в Німеччині, Швейцарії та Швеції навіть знизився.

На відміну від країн Заходу в країнах Центрально-Східної Європи, СНД, Китаї обстановка змінюється набагато повільніше, і їх економіка залишається ще досить енергоємною. Те ж відноситься і до більшості країн, що розвиваються, вступили на шлях індустріалізації. Наприклад, в країнах Азії та Африки втрати попутного природного газу, що видобувається разом з нафтою, складають 80-100%.

При характеристиці перспектив глобальної енергетичної проблеми необхідно зупинитися на використанні принципово нових шляхів її вирішення, пов’язаних з досягненнями сучасного етапу НТР.

ПОДІЛИТИСЯ:

Дивіться також:
Озеро Сасик-Сиваш