Глобалізація: суперечливий процес

На рубежі XX і XXI ст. поняття про глобалізації стало воістину ключовим, або, як часто говорять, знаковим. Вивчення феномена глобалізації приваблює вчених, громадських і політичних діячів, представників ділового світу. На Саміті тисячоліття в ООН, що проходив у вересні 2000 р., глобалізація була обов’язковою темою, яку зачепили у своїх виступах абсолютна більшість лідерів 189 держав, що з’їхалися в Нью-Йорк. Її вже не раз обговорювали також на зустрічах «великої вісімки» країн світу.
Незважаючи на такий інтерес до глобалізації (від англ. Global – світовий, всесвітній), сама сутність цього поняття трактується не завжди однаково, викликаючи дискусії в середовищі фахівців – економістів, політологів, соціологів, географів. Проте всі сходяться на тому, що в самій загальній формі суть глобалізації полягає в різкому розширенні і ускладненні взаємозв’язків і взаємозалежностей як між державами, так і між окремими людьми. З позицій політичної географії це означає певну зміну ролі державних кордонів, бар’єрна функція яких у міру глобалізації зменшується.

Глобалізація являє собою історичний процес. Деякі вчені відзначають, що ця ідея – давня, як сам світ, а її зачатки простежуються ще в античній філософії. Інші початковій віхою глобалізації вважають Великі географічні відкриття, які привели до виникнення світового ринку. Треті особливо підкреслюють життєстверджуючий погляд на світовий розвиток, чітко простежується в працях французьких просвітителів XVIII в. Четверті вважають, що в першій половині XX в., Зазначеної двома світовими війнами, лейтмотивом глобалізації стала, на жаль, не ідея світового прогресу, а ідея світової кризи.

Проте абсолютно ясно одне: звідки б не виводити родовід глобалізації, сучасний її всеосяжний характер означає настання принципово нового етапу в розвитку цього процесу. Одночасно відбувається ускладнення його внутрішньої структури. Нерідко під глобалізацією розуміють тільки економічну глобалізацію, але це не зовсім вірно. У наші дні правильніше говорити принаймні про три форми глобалізації: 1) економічної, 2) політичної і 3) культурної.

При цьому економічна глобалізація дійсно була і залишається її головною формою.
До недавнього часу економісти користувалися переважно терміном інтернаціоналізація. Якщо мати на увазі історичну послідовність, то, мабуть, найправильніше говорити про виникнення спочатку інтернаціоналізації обміну, потім – про інтернаціоналізацію виробництва і, нарешті, про інтернаціоналізації господарського Останній з цих термінів означає таке зближення національних економік, яке проявляється у швидкому зростанні господарських взаємозв’язків між ними. Подібна взаємозв’язок може проявлятися в промисловому виробництві, в транспортно-комунікаційній сфері, в міжнародному товарообігу, в пересуванні капіталу, робочої сили тощо В основі інтернаціоналізації господарського життя лежить поглиблення міжнародного географічного розподілу праці, транснаціоналізація виробництва і капіталу.
У цьому світлі економічну глобалізацію можна розглядати як нову, вищу стадію інтернаціоналізації господарського життя. Вона означає не просто зближення або навіть інтеграцію економік окремих країн. Змінюються якісні характеристики самих цих економік – з більш-менш замкнутих систем вони перетворюються в ланки єдиного світового господарства. А головною рушійною силою економічної глобалізації (як і транснаціоналізації) стають транснаціональні корпорації, що розміщують свої виробництва і збувають свої товари там, де їм вигідніше, не рахуючись з кордонами держав. Природно, що глобалізація призводить до ще більшої відкритості національних економік.

Незважаючи на особливу роль економічної глобалізації, політичну глобалізацію також не слід недооцінювати. У найзагальнішому сенсі вона являє собою більш тісну і широка взаємодія держав і міжнародних організацій на чолі з ООН в оцінці стану і пошуках рішень обостряющихся час від часу політичних проблем, які зачіпають інтереси не тільки окремих держав, а й усього людства і забезпечують його всеосяжну безпеку . Більшість політичних діячів, науковців та експертів у різних країнах світу вважають, що світова спільнота на основі критичного аналізу минулих конфронтацій, військового та ідеологічного суперництва періоду «холодної війни» нині просто зобов’язане обрати для себе більш раціональну модель міжнародних відносин. Така модель повинна віддавати перевагу більш конструктивним і менш насильницьким формам взаємодії на міжнародній арені, передбачати відмову від зовнішньополітичних акцій, вигідних лише невеликій кількості держав і які б права людини в інших країнах.

Кілька менший розвиток поки отримала глобалізація культури. За цим проблемам суперечок, мабуть, особливо багато. Обговорюють питання про вплив глобалізації на сучасну людину, на його економічний, соціальний та морально-психологічний статус, на його самопочуття, особистісний розвиток, на його цінності й устремління. Існують різні погляди з приводу ролі засобів масової інформації в процесі зближення народів і континентів, шляхів зближення культур і цивілізацій, використання таких термінів, як «світова інтелігенція» або «громадянин світу».
Можна додати, що ще в 1994 р. спочатку ЮНЕСКО, а потім і ООН в цілому була прийнята спеціальна програма під назвою «Культура миру». Суть її полягає у виробленні нової глобальної системи ціннісних орієнтацій. Останнім часом стали з’являтися роботи, присвячені глобалізації у сфері науки.

Це відноситься і до соціально-економічної географії. Як приклад можна привести концепцію світових глобальних міст, яка виникла на Заході ще в 60-70-і рр.. XX в., Але сформувалася вже в 90-і рр.. Спочатку поняття «світове місто» відносили до міст-столицям особливо великого історико-культурного значення. Однак у міру глобалізації світової економіки, політики і культури в нього стали вкладати дещо інший сенс. У сучасному трактуванні світове місто – це насамперед місто, що займає командні позиції в управлінсько-інформаційної та фінансовій сферах світового господарства. Фахівці вважають, що всього таких міст налічується більше трьох десятків. Найбільші з них – Нью-Йорк, Токіо, Лондон, Париж. За ними йдуть Лос-Анджелес, Чикаго, Брюссель, Франкфурт-на-Майні, Мілан, Сінгапур, Сянган.
Ще більше досліджень торкається питань глобальної освіти, яке знаменує якісно новий етап співпраці в цій сфері, початок формування єдиного світового освітнього простору.

Незважаючи на те що при оцінці ролі і значення глобалізації головну увагу зазвичай звертають на її позитивні сторони (іноді досягаючи стану ейфорії), аналізу піддають і деякі її негативні наслідки. Справді, у міру розвитку глобалізації вшир вже не регіональний, а планетарний характер стали купувати і багато негативні явища економічного життя. Наприклад, освіту світового фінансового ринку явно сприяло більш широкому поширенню по планеті вже згадуваного фінансової кризи 1997-1998 рр.. У ще більшій мірі виклики глобалізації відчуває на собі соціальна сфера: тут і поширення злочинності та наркоманії, і міжнародний тероризм, і безконтрольна експансія низькопробних зразків масової культури, яка завдає великої шкоди національним і культурним традиціям країн і народів. До цього переліку можна додати воістину глобальне поширення різного роду техногенних катастроф, що погіршують і без того непросту екологічну обстановку. Ось чому останнім часом почастішали, особливо в Західній Європі і в Азії, масові виступи так званих антиглобалістів проти подальшого розвитку процесів глобалізації. А знаменитий американський економіст Джон Гелбрейт вже написав про кризу глобалізації.

У уточнення потребує і положення про те, що на рубежі XX і XXI ст. глобалізація охопила весь світ. Насправді її плодами повною мірою може скористатися тільки «золотий мільярд» – так прийнято називати жителів економічно розвинених країн Заходу, чисельність населення яких сумарно наближається до 1 млрд. Що ж стосується більшості країн, що розвиваються, то вони поки виявляються економічно, політично і психологічно не підготовленими до включення в процеси глобалізації. Не випадково Африку, особливо Тропічну, іноді називають падчеркою глобалізації. Країнам з перехідною економікою також потрібно ще багато зробити, щоб по-справжньому скористатися її вигодами. Звідси випливає один важливий висновок – нині світ переживає лише початкову стадію глобалізації, яка триватиме ще тривалий час. При цьому дуже важливо не допустити, щоб в умовах існування однієї наддержави глобалізація могла призвести до ще більшого економічного і політичного панування США.

Росія досить активно бере участь в процесах економічної, політичної та культурної глобалізації. Про це свідчать і збільшення відкритості її економіки, і багато її важливі політичні угоди, і її діяльність в галузі культури, освіти і науки. Проте глобалізація створює для країни і складні проблеми, особливо в економіці та соціальній сфері. Це пов’язано, наприклад, з тим, що за такими важливими показниками, як технічний рівень і структура промисловості, конкурентоспроможність продукції та деяким іншим, Росія поки не дуже готова до ефективного функціонування в глобальній економіці. Негативно позначається також відставання її від розвинених країн Заходу, та й від деяких країн, що розвиваються за рівнем життя населення. Все це, мабуть, означає, що вростання Росії в процеси глобалізації потребують певної обережності і більш тривалих термінів.

ПОДІЛИТИСЯ: