Гірничопромислові райони Африки

За останні десятиліття Африка висунулася в число найбільших виробників мінеральної сировини. Частка її в світовій гірничодобувній промисловості становить приблизно 1/7, але у виробництві алмазів, золота, кобальтових, марганцевих руд, хромітів, уранових концентратів, фосфоритів вона значно більше. Добувається також багато мідної та залізної руди, бокситів, нафти і природного газу. Додамо, що Африка домінує на ринку таких «металів XX в.», Як ванадій, літій, берилій, тантал, ніобій, германій. Майже всі добувається сировина і паливо вивозиться з Африки в економічно розвинені країни, що ставить її економіку в дуже велику залежність від світового ринку. Особливо це відноситься до таких країн, як Алжир, Лівія, Гвінея, Замбія, Ботсвана, де гірничодобувна промисловість забезпечує більше 9/10 усього експорту.

Для розвитку гірничодобувної промисловості Африка розпорядженні дуже сприятливими природними передумовами. Її корисні копалини генетично пов’язані, по-перше, з виходами складчастого фундаменту Африканської платформи, по-друге, з осадовими відкладеннями чохла цієї платформи, по-третє, з областями палеозойської, мезозойської і кайнозойської (альпійської) складчастості, по-четверте, з осадовими відкладеннями передгірних і міжгірських прогинів, по-п’яте, з латеритними корою вивітрювання і, нарешті, по-шосте, з інтрузіями магматичних порід. При цьому, наприклад, родовища залізної і мідної руд можуть зустрічатися і в виходах кристалічного фундаменту, і в чохлі осадових відкладень, а залізної руди – ще й у латеритної корі вивітрювання.

Необхідно також мати на увазі, що надра Африки вивчені ще недостатньо. В останні десятиліття пошукові та розвідувальні роботи були розширені і привели до значного збільшення запасів більшості корисних копалин. Але тим не менше багато, особливо глибинні, горизонти в цьому сенсі залишаються ще «терра інкогніта», що відкриває перспективи нових великих геологічних відкриттів – подібно до того, як це сталося в 1950-1960-і рр.. з африканською нафтою.
Усього в Африці можна виділити сім головних гірничопромислових районів. Три з них знаходяться в Північній Африці і чотири – в Африці на південь від Сахари (мал. 149).

Два з північноафриканських гірничопромислових районів виникли ще до Другої світової війни і отримали додатковий розвиток в останні десятиліття. Це район Атлаських гір, де з процесами оруднення, що відбувалися в період герцинського складчастості, пов’язані досить великі родовища залізних, марганцевих, поліметалічних руд. Але головне багатство цього району – найбільший у світі фосфоритоносний пояс, що тягнеться вздовж південних схилів Атласу через територію Марокко, Алжиру і Тунісу. Потужність фосфоритного свити досягає тут 80-100 м, а загальні запаси фосфоритів (у перерахунку на Р205) складають 22 млрд т, з яких 21 млрд припадає на частку Марокко. По видобутку фосфоритів ця країна поступається тільки США і Китаю, а по їх експорту займає перше місце в світі.

Другий гірничопромисловий район Північної Африки знаходиться в Е р і п т е. Тут з осадовим чохлом Нубійсько-Аравійського масиву і з рифтовими западинами Червоного моря пов’язані родовища нафти і природного газу, залізних, титанових і інших руд, фосфоритів, кам’яної солі та іншого викопного сировини .

Але, безумовно, головним гірничопромисловим районом Північної Африки є наймолодший з них, розташований в межах алжирської і лівійської частин пустелі Сахари. Територіальне поєднання мінеральних ресурсів у ньому набагато більш обмежене і представлено фактично тільки нафтою і природним газом, але за розмірами їх запасів, видобутку та за загальною ролі району у світовій економіці він стоїть далеко попереду.

Нафтогазоносний басейн, який прийнято називати Сахарський або Алжиро-Лівійським, був відкритий тільки в 1950-і рр.. Він простягається з заходу на схід приблизно на 2000 км. Потужність осадових відкладень в його західній частині досягає 7-8 км, на схід вона зменшується. Продуктивні нафтогазоносні горизонти залягають відповідно на глибині від 2,5 до 3,5 тис. м. Продуктивність свердловин тут дуже висока і досягає в Лівії в середньому 350 т, а в Алжирі 160 т нафти на добу, що багато в чому зумовлює її порівняно низьку собівартість . Інший важливий фактор зниження собівартості – розташування нафтових і газових родовищ на не настільки вже великому (700-300 км) відстані від узбережжя Середземного моря. Це пояснює високу конкурентоспроможність сахарской нафти на світовому ринку. Видобуток нафти в Лівії досягла свого максимуму (160 млн т) ще в 1970 р., в Алжирі (57 млн ??т) – в 1979 р. Але потім вона помітно зменшилася, що пов’язано як із суворим регулюванням квот на видобуток нафти в системі ОПЕК, так і з політикою обох країн, спрямованої на збереження своїх нафтових ресурсів.
У межах Сахарського нафтогазоносного басейну можна виділити чотири більш-менш самостійні частини, кожна з яких в тектонічному плані пов’язана з крупною синеклізою (рис. 150).

На заході особняком розташоване газове родовище Хассі-Р’Мель, яке має запаси 1,5-2,3 трлн м3 і, отже, відноситься до категорії родовищ-гігантів. Газ скупчився тут під склепіннями купола розміром 55 на 75 км. Це родовище забезпечує основну видобуток природного газу не тільки в Алжирі, але і у всьому басейні. Газ звідси надходить по газопроводах в середземноморські порти Арзев і Скикда, де проводиться його скраплення для подальшого експорту на танкерах-метановозами до Франції і до Іспанії. Тут же бере початок транссередземноморський газопровід Алжир – Італія, пропускна здатність якого до кінця XX ст. зросла з 12 млрд до 15-20 млрд м3 на рік. У 1996 р. був введений в експлуатацію ще один середземноморський газопровід довжиною 1370 км від родовища Хассі-Р’Мель через Марокко і Гібралтарську протоку в Іспанію.

ПОДІЛИТИСЯ:

Дивіться також:
Створення людей