Гірничодобувна промисловість світу

Гірничодобувну промисловість, що утворить основу добувної промисловості, відносять до первинних галузях виробництва, так як вона має справу з первинними природними ресурсами – на корисні копалини. Відповідно до її складу входять галузі, зайняті видобутком і переробкою, збагаченням паливних, рудних і нерудних копалин.

Встановлено, що 9/10 всього видобутого у світі мінеральної сировини припадає на 20 з гаком його видів. З паливно-енергетичної сировини це нафта, природний газ, вугілля, уран, з руд чорних металів – залізні, марганцеві і хромові руди, з руд кольорових і легуючих металів – боксити, мідні, свинцево-цинкові, нікелеві, олов’яні, вольфрамові, молібденові, кобальтові, ванадієві, титанові руди, з благородних металів та ювелірних каменів – метали платинової групи, золото, срібло, алмази, з гірничо-хімічної сировини – калійні солі, фосфорити і сірка. Звичайно, масштаби їх видобування з надр Землі надзвичайно різні. Тільки вугілля, нафти і залізної руди на рік видобувають понад 1 млрд т. Видобуток бокситів, фосфоритів вимірюється сотнями мільйонів, марганцевих, хромових руд, калійних солей, сірки – десятками мільйонів, свинцевих, цинкових, мідних руд – мільйонами, нікелю, олова, титану – сотнями тисяч, урану, вольфраму, молібдену, кобальту, срібла – десятками тисяч тонн. Світовий видобуток золота становить приблизно 2,3 тис. т на рік, платини – менше 150 т.

Оскільки про видобуток паливних ресурсів вже було розказано вище, зупинимося тут на видобутку рудних і нерудних корисних копалин. Розвиток цих підгалузей також не було рівномірним. У середині 1970-х рр.. мав місце не тільки енергетичний, але і сировинна криза, що призвела до зростання цін на мінеральну сировину. І хоча ця криза, як і енергетичний, був потім подоланий, він також сильно вплинув на загальну концепцію розвитку світової гірничодобувної промисловості. По-перше, країни Заходу стали набагато послідовніше здійснювати політику матеріалосбереженія. По-друге, вони почали звертати більше уваги на технічне переозброєння гірничодобувної промисловості, що виразилося, зокрема, в усе більшій переході від шахтної до відкритої видобутку рудних і нерудних копалин (у США відкритим способом видобувають вже приблизно 9/10 всього мінеральної сировини). По-третє, і це найголовніше, країни Заходу почали переорієнтацію на власні ресурси мінеральної сировини. Саме цим пояснюється різке зростання ролі Канади, Австралії, а також ПАР як у видобутку, так і в поставках такої сировини на світовий ринок. Вони експортують, як правило, 80-90% видобутих корисних копалин. Під прямим впливом подібної міжнародної спеціалізації в них склалися найбільші мінерально-сировинні райони – такі, наприклад, як Північна і Західна Австралія, Вітватерсранд в ПАР, Північні території і Лабрадор в Канаді. Проте країни, що розвиваються залишаються найбільшими постачальниками мінеральної сировини для економічно розвинених країн Заходу. Видобуток основних мінеральних ресурсів у цих країнах приблизно в три рази перевершує їх власні потреби, а утворений «надлишок» і йде на експорт. Економічно розвинені країни Заходу свої потреби в мінеральній сировині приблизно на 1/3 задовольняють завдяки поставкам з країн Азії, Африки та Латинської Америки.

Аналіз таблиці 99 показує, що економічно розвинені країни Заходу відіграють головну роль у виробництві хромових руд, свинцю, цинку, молібдену, золота, фосфорних руд і калійних солей, що розвиваються – у виробництві бокситів, міді, олова, срібла, а колишні соціалістичні і соціалістичні – у виробництві залізних і марганцевих руд, вольфраму. У деяких випадках (олово, вольфрам, калійні солі) між трьома групами країн спостерігаються дійсно різкі контрасти. В інших же випадках (залізні, марганцеві, хромові, фосфорні руди, нікель) відмінності між ними не такі вже й великі.
Хоча окремі автори і робили спроби здійснити гірничопромислове районування світу, загальноприйнятої схеми такого районування поки немає. Все ж з відомою часткою умовності можна виділити наступні дев’ять гірничопромислових регіонів: 1) США, Канада і Мексика; 2) Латинська Америка; 3) зарубіжна Європа; 4) країни СНД; 5) Китай; 6) Північна Африка і Південно-Західна Азія; 7) Африка на південь від Сахари; 8) ПАР; 9) Австралія. У всіх цих регіонах нині розробляється понад 8000 родовищ гірничорудного і гірничо-хімічної сировини (без палива), у тому числі близько 1200 великих (з них в Північній Америці 330, в Африці-215, в Латинській Америці-200, у Західній Європі – 150 , в Австралії – 120). Найбільш широким набором мінерального палива і сировини володіють перший і четвертий регіони. Що стосується перспектив розвитку на найближчі 10-15 років, то вони найбільш великі у першого, другого, шостого, сьомого, восьмого і дев’ятого регіонів.

Для того щоб перейти від рівня гірничодобувних регіонів до рівня окремих країн, скористаємося даними таблиці 100.
Аналіз таблиці 100 дозволяє зробити цікаві висновки, які мають і добре виражені географічні аспекти. По-перше, це висновок про існування восьми, умовно кажучи, великих гірничодобувних держав, насамперед визначають положення в цій важливій галузі світового господарства. Справді, в третій колонці таблиці 100 Китай згаданий дев’ять разів, Австралія і Росія – по вісім, США і Канада – по сім, Бразилія і ПАР – по шість, а Індія – чотири рази. Для всіх цих країн гірничодобувна промисловість давно вже стала однією з галузей міжнародної спеціалізації, та й сама вона має багатогалузевий характер. По-друге, це висновок про існування свого роду «другого ешелону» гірничодобувних країн, в який можна включити Україну, Казахстан, Польщу, Індонезію, Венесуелу, Перу, Мексику. До цього можна додати, що існує ще цілий ряд країн, в першу чергу, що розвиваються, які не володіють багатогалузевий гірничодобувною промисловістю, але проте на світовому тлі помітно виділяються за рівнем розвитку однієї з її підгалузей: наприклад, Чилі – з виробництва міді, Гвінея і Ямайка-з видобутку бокситів, Марокко – по фосфорним рудам і т. д.

У цілому видобуток рудної сировини поширена набагато більш широко, але між окремими її підгалузями існують чималі відмінності. Наприклад, видобуток мідних руд нині ведеться в 50 країнах світу, залізних – в 43, бокситів – в 30, олов’яних і вольфрамових руд – в 25, нікелевих – в 22, кобальтових – в 15, молібденових – в 12 країнах. І це не кажучи вже про величезні відмінності між ними в «вагових категоріях».

У підгрупі нерудної сировини найбільше значення має видобуток гірничо-хімічної сировини. Це насамперед фосфорні руди, які видобувають у 30 країнах світу, хоча 3/4 усього видобутку припадають на США, Китай, Марокко і країни СНД. Це також калійні солі, видобуток яких раніше всього почали в Західній Європі, потім – у США та Росії, але останнім часом перше місце за її розмірами міцно закріпилося за Канадою, яка володіє найбільшими ресурсами цих солей.

У складі світового господарства починає формуватися і така нова підгалузь гірничодобувної промисловості, як морська видобуток твердого мінеральної сировини. Підводні корінні родовища звичайно розробляють за допомогою системи підводних виробок, що прокладаються з берега, з природних або штучних островів. Іноді такі вироблення йдуть під дном моря на відстань 10-20 км від берега і заглиблюються в корінні породи дна на 2 км. Подібні розробки існують біля берегів Великобританії, Франції, Фінляндії, Греції, США, Канади, Китаю, Японії, Чилі та Австралії. Зазвичай таким способом видобувають руди заліза, міді, нікелю, олова, ртуті, є також вугільні шахти з похилими штольнями. Ще ширше розробляють прибережно-морські розсипи: олов’яної руди в Індонезії, Таїланді та Малайзії, золота, ільменіту і циркону – біля узбережжя США, рутилу і циркону – біля узбережжя Австралії, ільменіту – Індії, алмазів – Намібії, бурштину – на Балтійському морі.

Посилання на основну публікацію