Гіпотеза стабілізації чисельності населення Землі

Питання про можливість стабілізації чисельності населення Землі давно вже хвилює людство. Інтерес до нього зазвичай загострюється в періоди демографічних революцій. Так було на межі XVIII і XIX ст. в Європі, коли з’явилася згадувана вже робота Томаса Мальтуса. Так було і в 60-70-і рр.. ХХ в., Коли повною мірою проявився новий демографічний вибух. І хоча до цього часу вже почала складатися теорія демографічного переходу, згідно з якою при досягненні четвертої його фази повинна відбуватися стабілізація чисельності населення, в цілому в цьому питанні достатньої ясності ще не було.

На початковому, особливо бурхливому етапі демографічного вибуху більшість прогнозів зростання населення світу носило відверто аларміські характер.

Так, деякі з подібних прогнозів виходили з того, що середньорічний приріст населення стане зростати і надалі, і вже в середині XXI в. на Землі буде 50 млрд людей; при цьому середня щільність населення населеної суші складе 370 осіб на 1 км2. Сценарій на 2300 р. передбачається збільшення числа землян до 1 трлн чоловік. Один англійський статистик обчислив, що при щорічному прирості в 1,5% до 3000 р. населення земної кулі зросте до 14 трлн, а в 5000 р. буде визначатися воістину фантастичною цифрою з 27 нулями! При такому розвитку подій в 3000 р. на одного жителя припало б 103 см2 суші, а в 5000 р. ця цифра знизилася б до … мільйонних часток міліметра.
Подібним же алармизм відрізнялися і перші прогнози Римського клубу, що доводили необхідність переходу до «нульового росту? населення відповідно до ще однією модною в той час концепцією, яка з’явилася в середині 1960-х рр.. Багато вчених і політичні діячі розглядали «нульове зростання» як свого роду універсальний засіб боротьби з демографічним вибухом і супроводжували його такими соціальними лихами, як бідність, безробіття, розкрадання природних ресурсів, забруднення навколишнього середовища та ін
Фактично «нульове зростання» населення (і економіки) був покладений в основу доповідей Римському клубу, різко обмежували «межі зростання» людства.

З іншого боку, саме на цьому етапі стали з’являтися і науково більш обгрунтовані гіпотези стабілізації чисельності населення Землі, що виходили з того, що з часом має відбутися не просто зменшення, а припинення зростання населення. Такі гіпотези висувалися як окремими вченими, так і органами ООН. У результаті в 1970-х рр.. вони в якійсь мірі придбали вже «права громадянства». При цьому зазвичай особливо привертали увагу два питання: по-перше, на якому кількісному рівні і коли така стабілізація настане і, по-друге, в якій послідовності вона торкнеться окремі регіони і країни земної кулі.
Розглянемо спочатку питання про час стабілізації. Якщо говорити про окремі вчених, то можна послатися і на видних російських економістів і демографів. Спочатку свою гіпотезу стабілізації висунув академік С. Г. Струмілін. А в 1970-х рр.. більш детальні розрахунки опублікував видний демограф Б. Ц. Урланис.

Б. Ц. Урланис припустив, що стабілізація чисельності населення (або просте заміщення поколінь) повинна відбутися за умови, коли середня тривалість життя чоловіків і жінок складе 74,8 року, показники народжуваності та смертності зрівняються на рівні 13,4 людини на кожну тисячу жителів . При цьому стабілізується і віковий склад населення: частка дітей до 15 років знизиться до 20%, частка людей у працездатному віці (15-64 роки) складе 63%, а частка осіб старше 65 років зросте до 17%.
Б. Ц. Урланис вважав, що подібна стабілізація повинна наступити на початку XXII в. на рівні 12300000000 чоловік. Пізніше у вітчизняних джерелах стали переважати цифри в 10-12 або 10-15 млрд осіб.

Ще більший суспільний резонанс мали, природно, офіційні прогнози-гіпотези ООН. Про майбутню стабілізації чисельності населення Землі говорилося вже у «Всесвітньому плані дій в області народонаселення», прийнятому в 1974 р. в якості документа ООН. Після того як на Всесвітній конференції ООН з народонаселення (Мехіко, 1984) експертами ООН було висловлено припущення про її стабілізації в XXII в. на рівні 10,5 млрд людей, саме ця цифра набула найбільшого поширення в науковій літературі. Але зустрічаються й інші прогнози. Наприклад, директором Міжнародного інституту системного аналізу у Відні Г. Маркетті було висловлено припущення про стабілізацію світового населення до 2100 р. на рівні 25 млрд осіб.

У доповіді Міжнародної комісії з навколишнього середовища і розвитку з опорою на довгострокові прогнози ООН були приведені розрахунки, що мають більш гнучкий характер, а саме:
– Якщо до 2000 р. коефіцієнт фертильності досягне рівня відтворення, населення Землі до 2060 стабілізується на чисельності 7,7 млрд чоловік;
– Якщо це трапиться в 2035 р., то в 2095 на Землі буде проживати 10,2 млрд чоловік;
– Якщо ж це відбудеться лише в 2065, то в 2100 р. населення світу складе 14,2 млрд человек. [113]
Звернемося тепер до таблиці 181, складеної за даними прогнозу ООН. Хоча до теперішнього часу цей прогноз вже трохи застарів, він цінний тим, що охоплює період до кінця XXI в., Тоді як, скажімо, прогноз 1994 р. було хронологічно обмежений 2050 Тому саме дані таблиці 181 дозволяють більш предметно відповісти на перший з поставлених вище питань. З них з усією очевидністю випливає, що стабілізація чисельності населення Землі в основному повинна відбутися до кінця XXI в.

Тепер про другий питанні – про черговість переходу до стабілізації окремих великих регіонів Землі. Б. Ц. Урланис вважав, що в Європі і в Північній Америці така стабілізація повинна наступити в середині XXI в., В Латинській Америці і в Південній Азії – в останній чверті XXI в., А в Африці – в першій чверті XXII в. В основних рисах ці припущення співпали з прогнозами ООН. Справді, якщо звернутися ще раз до таблиці 181, то неважко помітити, що стабілізація чисельності населення в зарубіжній Європі повинна відбутися, за прогнозом ООН, в середині XXI в., В закордонній Азії, Північній і Латинській Америці, Австралії та Океанії та колишньому СРСР – в останній чверті XXI в. І тільки в Африці вона настане вже за межами цього століття. Саме цей регіон впливає і на загальносвітові показники. Графічне зображення переходу до стабілізації населення по восьми регіонах демонструє малюнок 174. Відповідно і частка Африки в світовому населенні протягом усього XXI в. зростатиме, тоді як частки інших регіонів – зменшуватися {рис. 175).

До сказаного залишається додати, що перегляд демографічних прогнозів у бік зменшення, характерний для останніх років, дозволяє зробити висновок про те, що і стабілізація чисельності населення в деяких регіонах світу настане значно раніше, ніж передбачалося. У першу чергу це відноситься до зарубіжної Європі, населення якої вже практично не росте або майже не росте, і до СНД.
Що ж стосується окремих країн, то, згідно з прогнозом кінця 1980-х рр.., Стабілізацію чисельності населення тоді очікували в них при досягненні наступних рівнів {в млн чоловік): в Індії – 1700, в Китаї – 1570, у Нігерії – 530, в Індонезії – 370, у Пакистані – 330, в Бангладеш – 310, в Бразилії – 300, в США – 290, в Ефіопії – 205, в Мексиці – 200, в Ірані – 165, в Єгипті – 125, в Туреччині – 110. в надалі в цей прогноз вносилися уточнення – як у бік підвищення, так і у бік зниження наведених показників.

ПОДІЛИТИСЯ: