Геополітична система світу і її формування

Поняття “геополітика” було вперше введено в науку шведським вченим Рудольфом Челленом, але в науковій літературі “батьком” геополітики називають зазвичай німецького вченого Фрідріха Ратцеля. У розвитку цього напрямку науки велику роль зіграли географія, політологія, історія, етнографія, соціологія. Об’єктом геополітики вважається геополітична картина (пристрій) світу, а її предметом вважається аналіз подій, в яких виявляються відбуваються на різних географічних рівнях суспільно-політичні процеси.

Геополітика розвивалася в основному під впливом трьох підходів. Прихильники цивілізаційного підходу вважають, що історія человeчества рухається не державами або імперіями, а різними культурно-релігійними спільнотами людей – цивілізаціями. Великий внесок у розвиток цього напрямку геополітики внесли Н.Я.Данилевский, К. М. Леонтьєв, П. М. Савицький, Л.Н.Гумилев, А.Тойнбі, С.Хантингтон. Професор Гарвардського університету (США) С.Хантингтон в книзі “Зіткнення цивілізацій” (1993) стверджував, що в ХХI столітті основними районами військово-політичних конфліктів в світі стануть прикордонні між різними релігійними цивілізаціями території.

Прихильники військово-стратегічного підходу Макіавеллі, К.фон Клаузец, Х.И. Мольтке, А.Мехен, Д.А.Милютин вважали, що історія приморських держав розвивалася під впливом таких чинників, як географічне положення країни, протяжність і форма берегової лінії, чисельність населення і національний характер. Їх ідеї були міркування про шляхи забезпечення панування приморських держав над континентальними країнами на світовій політичній арені.

Географічний детермінізм вважається найстарішим підходом в геополітиці. Ідея географічного детермінізму полягає в тому, що природне середовище (клімат, грунт, річки, моря і т.д.) надає вирішальне значення на спосіб життя людей і хід світової історії. Цих поглядів серед стародавніх вчених дотримувалися Геродот, Гіппократ, Полібій, Аристотель, а в новий час мислителі і вчені Ж. Боден, Ш. Монтеск’є, А.фон Гумбольдт. При цьому вважалося, що найбільший вплив на національний характер і політичний розвиток держав серед компонентів природи надає клімат.

Різні погляди в сучасній геополітиці спрямовані на розвиток ідеї контролю над географічним простором (територією). Геополітика виділяється тим, що її теорії наказують шляху і форми встановлення контролю над певною територією з боку тієї чи іншої держави або групи держав. Контрольована або розглянута як предмет контролю територія називається геополітичним полем. Крім того, важливими поняттями геополітики є співвідношення сил, політичний простір, геополітичний інтерес.

З точки зору геополітики всесвітня історія останніх декількох століть складається з декількох геополітичних епох. Виділяють п’ять геополітичних епох: Вестфальська, Віденська, Версальська, Потсдамська і Біловезька. Вестфальська епоха відраховується від 1648 року коли був підписаний однойменний договір у зв’язку із закінченням Тридцятирічної війни в Європі (1618-1648 рр.). З того часу в Європі за геополітичне панування почали боротися Іспанія, Португалія, Нідерланди (Голландія), а пізніше ще й Англія, Швеція і Франція. Цей етап тривав до початку XIX століття.

У вересні 1814 червні 1815 року в Віденському конгресі глави провідних європейських держав обговорювали обстановку, що склалася на континенті після поразки армії Наполеона, і геополітичне майбутнє Європи. Цей процес послужив початком другої геополітичної епохи – Віденської. Основними подіями і процесами цієї епохи стали зростання політичної могутності Росії, Австро-Угорщини, Великобританії, Франції і Османської імперії і активне суперництво між ними за світове панування; швидкий економічний і військовий розвиток Німеччини і США в кінці XIX століття; політичне об’єднання Німеччини, Австро-Угорщини та Італії в Троїстий союз; висновок політичного союзу Антанта між Францією, Великобританією і Росією; зростання суперечностей між цими геополітичними союзами, що вилився в Першу світову війну, що закінчилася поразкою країн Троїстого союзу.

З підписанням 28 червня 1919 у французькому місті Версалі мирного договору, що завершив Першу Світову війну, настала Версальська епоха. Цей договір зафіксував статус Великобританії як найсильнішої морської, а Франції – найпотужнішої континентальної держави, а також розпад Австро-Угорської та Османської імперій. Важливими геополітичними подіями цього періоду стали: поява першого в світі соціалістичної держави – СРСР після Жовтневої революції 1917 року; зміцнення геополітичного впливу США в світі; встановлення геополітично агресивних фашистських режимів в Італії, Німеччині та низці інших європейських країн; новий виток суперечностей між найбільшими державами, що призвело до Другої Світової війни 1939-1945 років.

Після підписання в 1945 році в німецькому місті Потсдамі однойменних угод за підсумками Другої Світової війни почалася четверта геополітична епоха. Геополітична система Потсдамської епохи мала біполярний характер, який полягав в протистоянні ( “холодній війні”) між СРСР і його соціалістичними союзниками, з одного боку, і США і іншими капіталістичними країнами, з іншого.

Точкою відліку п’ятої, яка триває донині геополітичної епохи стало підписання 8 грудня 1991 року в Білорусі, в заповіднику “Біловезька Пуща” Біловезьких угод про офіційне припинення існування СРСР. Освіта на місці колишнього Союзу 15 незалежних держав, 12 з яких утворили СНД, розпад світової соціалістичної системи , геополітичні зміни в ряді країн Європи (Німеччина, Югославія, Чехословаччина), посилення позицій військово-політичного блоку НАТО стали головними подіями Біловезькій епохи. Як було ска ано вище, цей період не закінчено, і в майбутньому можливі нові геополітичні зміни.

Посилання на основну публікацію