Географія інфекційних хвороб (епідеміологічна географія)

Досліджуючи еволюційного поширення багатьох інфекційних (і інвазійних) хвороб, видатний російський учений академік Є. М. Павловський створив вчення про природу осередків так званих трансмісивних хвороб. Виявлення приуроченности природних вогнищ тієї чи іншої хвороби до певного географічного ландшафту дозволяє досить надійно прогнозувати ймовірність виникнення епідемій. Це відноситься перш за все до хвороб, поширюваним тваринами – джерелами інфекції – і членистоногими переносниками, які «облюбували» певні ландшафти. Так, чума зустрічається в степовій, пустельній і напівпустельній зонах, населених ховрашками, бабаками, піщанками і іншими природними носіями чуми в природі; захворювання на кліщовий енцефаліт поширені в лісовій зоні, де мешкають переносники вірусу цієї хвороби – іксодові (пасовищні) кліщі і т. д.

Поширення і епідеміологія основних інфекційних захворювань порівняно добре вивчені. В цілому масштаби їх збільшуються від помірної зони через середземноморську до тропічної. Одна з найбільш поширених в світі важких хвороб – малярія. І хоча близько половини населення планети живе в ендемічних з малярії районах, ступінь «концентрації» цієї недуги найбільш висока в тропіках. В середині 60-х років в результаті використання досягнень сучасної медицини, фармакології і хімії в більшості країн Азії та Латинської Америки малярія вважалася фактично переможеною. Однак в наступні роки там вибухнула не одна спалах цієї хвороби. Значно гірше було в Африці, де проведення протималярійних заходів з різних причин завжди проходило складно. Щорічно від малярії все ще вмирають 7-9 млн чоловік. Надії на її ліквідацію за допомогою лікарських препаратів і інсектицидів не виправдовуються, так як у збудника малярії виникла стійкість до ліків, а у переносника – малярійного комара – резистентність до інсектицидів.

У тропіках друге місце по поширенню займає шистозоматоз – паразитарне інвазивне захворювання, його збудники проходять в прісноводних молюсках все стадії розвитку, за винятком однієї, яку вони проводять в організмі людини. Ця хвороба рідко служить причиною смерті, але зате різко знижує працездатність дорослих, позначається на фізичному і розумовому розвитку дітей.

Чи не излеченной залишається трипаносомоз ( «сонна хвороба»), що викликається одноклітинним паразитом, переносником якого служить муха цеце. Основний ареал поширення цієї комахи, що нараховує кілька видів, приурочений до 15-21 ° ю. ш. Африки, де розташовано близько 40 держав. За останні два століття від сонної хвороби загинули мільйони африканців. Якщо додати, що муха завдає величезної шкоди сільському господарству, заражаючи хворобою домашню худобу, то стає зрозумілим, чому ця комаха називають «прокляттям» Африки.

Сьогодні трипаносомоз в принципі виліковний. Однак багато хворих звертаються до лікарів надто пізно, коли вже вражена центральна нервова система і в мозку почалися процеси гальмування. У африканців, на відміну від європейців, які помирають протягом 1-2 місяців, хвороба може тривати роками, хоча, як правило, теж кінчається смертю.

Боротися з мухою цеце в Африці почали ще на початку століття, виробляючи, зокрема, масовий відстріл хворих тварин. Потім почали використовувати інсектициди, а в останні роки застосовують спеціально сконструйовані пастки і метод стерилізації комах. Певні результати досягнуті, проте до остаточного вирішення проблеми ще далеко.

У світі щорічно реєструється кілька сотень випадків захворювань на чуму і про повну ліквідацію цієї хвороби говорити рано, оскільки її збудник існує в природі більш ніж в 200 видах гризунів і дрібних хижаків, які хворіють на чуму так само, як і людина. Переносять інфекцію паратізірующіе на тварин блохи, хоча відомі й інші способи її передачі. Наприклад, в останні роки на території півдня колишнього СРСР підприємливі ділки зайнялися виловом ховрахів, хутро яких дозволяє непогано заробляти. У Росії природні осередки чуми (б з 11 відомих) сконцентровані на Північному Кавказі.

Історія чумних епідемій свідчить, що ця хвороба ( «чорна смерть») завжди поширювалася значно швидше в найбільш заселених районах, як це було, наприклад, в Європі в XIV ст. Проведені вченими екстрапольовані дані показують, що в 1400 р в Європі налічувалося вже на 40% жителів менше, ніж в 1348 р – році початку епідемії. Вельми серйозною виявилася спалах чуми в Індії в 1994 р

Глобальне поширення мають і інші інфекційні хвороби, найбільш масова з яких – звичайний грип. Лише в останні роки в деяких середньорозвинених країнах Сходу зуміли впоратися з туберкульозом, де тривалий час він був загальним лихом. У слаборозвинених країнах Африки багато ж інфекційні захворювання (зокрема, онхоцеркоз, або «річкова сліпота») п

Посилання на основну публікацію