Географічна специфіка Африки

Просторовий малюнок розміщення населення і господарства в Африці дуже специфічний, він сформувався в період колоніального панування. Його основні особливості характерні і для інших регіонів, що розвиваються сучасного світу (див. статтю “Населення Землі”). Однак саме тут вони виражені найбільш яскраво. До масової європейської колонізації в кінці XIX – початку XX в. основна частина населення і господарства Африки була зосереджена у внутрішніх районах континенту, де було розвинене традиційне землеробство, доповнював не менше традиційним тваринництвом, полюванням і збиранням. З XV в. європейці стали створювати на узбережжі свої опорні пункти, торгові факторії. Колонізація сформувала господарство плантації, райони видобутку мінеральної сировини і лісорозробок. Ці нові райони господарського освоєння тяжіли до морського узбережжя, звідки вивозилося до Європи вироблене сировину. Стали розширюватися старі і створюватися нові морські порти (а разом з ними і міста), почалася прокладка від них залізниць в глиб території. Створені європейцями колоніальні адміністрації та служби також розміщувалися в прибережних містах для полегшення зв’язку з метрополіями. Все це призвело до різкого посилення ролі прибережних районів. Розвивалося господарство і у внутрішніх районах: склалося два великих вогнища видобутку і переробки сировини в Центральній Африці – «Мідний пояс», а також на півдні навколо міста Йоганнесбурга.

У другій половині XX в. швидко розвивалася гірничодобувна промисловість, господарство плантації, але це не змінило сформований просторовий малюнок.
Сучасний просторовий малюнок розміщення населення і господарства в Африці можна назвати ще не сформувався (навіть «незрілим»). В Африці немає єдиного економічного простору не тільки в масштабах усього континенту, але навіть і окремих країн. У будь-якій африканській країні (як і в більшості інших країн, що розвиваються) співіснують відносно розвинуті і благополучні райони зі слаборозвиненими і зовсім відсталими. Дуже часто вони погано пов’язані один з одним економічними нитками. Найрозвиненіші райони і їх центри, як правило, більше прив’язані до заморських країн (куди вони поставляють сировину), ніж до своїх відсталим районам.

На відміну від розвинених країн в Африці населення і господарство розміщено вогнищами, які являють собою економічні ядра слаборозвинених територій. Ці господарські «оазиси» типові для Африки.

Слабкий взаємозв’язок окремих територій підтверджує і транспортна мережа Африки, що має типовий «колоніальний малюнок». Як правило, залізні і шосейні дороги йдуть від портів до внутрішніх районів, де виробляється експортна продукція, що поставляється аграрним сектором, а також гірничодобувною промисловістю і лісовим господарством.

У більшості країн Африки відсутня мережа міських поселень. Міст мало, і вони в основній своїй масі не є «командними центрами» в соціально- економічного життя. Для африканської урбанізації характерні ті тільки високі темпи і що зберігається низька частка городян (близько 1/3 у середині 90 -х рр..), А й гіпертрофована роль найбільшого міста (столиці). Місто -гігант пригнічує всі інші міста, він поза конкуренцією. Разросле місто насилу піддається управлінню, в ньому поглиблюються соціально-економічні, екологічні та інші проблеми. В африканських країнах розроблено плани перенесення столиць у внутрішні райони, що має стимулювати економічний підйом цих територій.
Давайте подумки уявімо собі Африку, її нескінченні простору, різноманітні ландшафти. Напевно з дитинства Африка асоціюється у вас з величезними пустелями (Сахара), безкрайніми саванами з жирафами, слонами і носорогами, вологими лісами повними екзотичних птахів, змій, дерев, які обплутані ліанами. Дійсно, Африка різноманітна, але для її природи характерна своєрідна «подвійність» («дуалізм»), що виражається в повній протилежності окремих територій. На материку ця контрастність проявляється в сусідстві районів, які страждають або від нестачі вологи, або від її надлишків. Арідні (посушливі) зони займають близько 60 % площі континенту. Майже все інше – перезволожені землі, в яких надлишок вологи відчувається круглий рік або тільки в один з сезонів. В Африці дуже мало територій з помірним зволоженням.
У посушливих зонах катастрофічно розвивається опустелювання (тобто поступове перетворення в пустелю). Їм охоплено близько 80 % всіх аридних земель. Наступ пустель відбувається під впливом природних і антропогенних факторів, причому роль останніх більш істотна. Через значне розширення ареалів експортних культур відбувається знищення лісів (у 90 -х рр.. Приблизно 1,3 млн. га щорічно). Ліси знищуються в результаті розширення орних земель та використання дров в якості побутового палива. При цьому знищуються на дрова не тільки дерева, а й чагарники, які раніше затримували наступаючі піски. Мізерну трав’яну рослинність в перехідній зоні між пустелями і лісами знищує домашню худобу («перевипасання худоби», тобто зміст набагато більшого поголів’я, чим може природним чином прогодувати дана територія). Наприклад, в Ефіопії Лісопокрита площа в XX в. скоротилася з 40 до 3%.

На Африку періодично обрушуються катастрофічні засухи, що призводять до різкого посилення проблеми голоду, а також втечі людей з голодних країв.
Якщо звернутися до тектонічної і фізичної картками атласу, то видно, що в основі материка лежать найдавніші за віком гірські породи, які в деяких місцях виходять на поверхню. Фізична карта говорить про переважання височин, плоскогір’їв і нагір’їв, тобто гірського рельєфу. Низовини займають невелику територію і розташовані в основному на периферії материка. Логічно припустити, що на більшій частині Африки будуть домінувати магматичні гірські породи, а в межах низовин (які з геологічної точки зору недавно були дном моря) – осадові. Тому закономірності розміщення мінеральних ресурсів на материку досить прості: за площею поширення і по значимості домінують руди різних металів (особливо кольорових і рідкісних), алмази та інші магматичні корисні копалини. Осадові корисні копалини зосереджені в межах низовин – нафта, природний газ, фосфорити, боксити та інші.

ПОДІЛИТИСЯ: