Формування політичної карти Латинської Америки

Формування сучасної політичної карти Латинської Америки мало тривалу історію. Знайдені свідоцтва того, що першими в Америку прибутку ще за 2 тис. років до Колумба вихідці з Північної Африки, а потім до берегів Північної Америки дісталися європейці – ірландці в V-VI ст. і нормани (вікінги) у IX ст.

Відкриття, дослідження і захоплення територій і держав Латинської Америки в XV-XVII ст. і наступна інтеграція в систему світової економіки стали наслідком і складовою частиною одного з етапів розвитку європейської цивілізації. Завоювання Османською імперією в Передній Азії і на Балканах істотно ускладнили використання морських і сухопутних торгових шляхів в Південну і Південно-Східну Азію. Необхідність забезпечення прямого доступу до джерел товарів, що мали підвищений попит в Європі (прянощі, шовк і ін) визначила практичну задачу пошуку прямих морських шляхів в Індію і Китай.

Великий мандрівник, генуезець за походженням, Христофор Колумб очолив іспанську експедицію з пошуку найкоротшого, західного шляху до Індії, а відкрив 12 жовтня 1492 р. нову частину світу – Америку.

Відкриття і завоювання Америки дало потужний імпульс розвитку торгівлі, мореплавства, промисловості в Європі, стало важливим чинником первинного накопичення капіталу в європейських країнах. У той же час колонізація Американського регіону призвела до руйнування існувавших тут раніше вогнищ цивілізації. Проживали на території Латинської Америки індіанські племена майя, ацтеків, інків та інші пройшли тривалий шлях історичного розвитку і мали свою писемність, у них добре були розвинені математика, астрономія, медицина, архітектура. Європейська колонізація, яка завершилася до XVII ст., супроводжувалась винищенням корінних народів, знищенням їх культури.

Розпад колоніальної системи в Латинській Америці почався раніше, ніж в інших регіонах світу. Першою підняла повстання і проголосила незалежність у 1804 р. французька колонія на о. Гаїті.

Більшість іспанських колоній здобуло незалежність у ході визвольної війни 1810-1825 рр.., яка була багато в чому народної. Армії вождя венесуельських патріотів Симона Болівара, розбивши противника на півночі Південної Америки, рушили на звільнення сусідніх колоній і дійшли до нинішньої Болівії, що отримала свою назву на честь Болівара.

Аргентинські армії Хосе де Сан-Мартіна брали участь у визволенні Чилі, Перу, Еквадору.

Острівні колонії Іспанії у Вест-Індії не змогли звільнитися одночасно з континентальними. Тут іспанське панування було особливо сильно, а острівна ізоляція і значний іспанський флот заважали вторгнення визвольних армій з континенту. Згодом ці економічно слабкі держави потрапили у фінансово-економічну залежність спочатку від Великобританії і Франції, а потім від США.

США, керуючись доктриною президента Монро, головним девізом якої став теза «Америка для американців», продовжують контролювати захоплені ними раніше території: Пуерто-Ріко (оголошено «вільно приєдналася до США державою»), Віргінські острови. Вони утримують створену в Латинській Америці систему військових баз, в тому числі Гуантанамо на території Куби.

Більшість країн Центральної і Південної Америки входять в групу держав, що розвиваються, але при цьому мають різний рівень соціально-економічного розвитку. Тому з урахуванням історичних, географічних і соціально-економічних чинників країн Латинської Америки можна поділити на такі підгрупи: НІС (Бразилія, Аргентина, Чилі), нафтоекспортери (Венесуела), країни-квартиросдатчи – ки, до них відносяться країни Карибського басейну (Багами, Панама, Віргінські острови, Барбадос, Антигуа і ін), «класичні розвиваються» (економічно слаборозвинені), до яких відносяться всі інші країни регіону.

Крім того, у Латиноамериканського регіону є і своєрідні політичні особливості. В першу чергу це політична нестабільність, що проявляється в частих змінах уряду, знаходження у влади військових хунт (у період з 1930-х по 1980-ті рр. в більшості країн регіону). В даний час в Колумбії і Перу триває опір уряду у вигляді партизанського руху, так званої герильї. Нерідкі в цьому регіоні локальні військові конфлікти, наприклад, між Еквадором і Перу. Вкрай негативним явищем в регіоні стало культивування наркотичних рослин, які вирощуються селянами на схилах гір в широко відомому «Андському трикутнику». Згодом наркотики з цього трикутника переправляються в США і інші країни світу.

����¯�¿�½���¯���¿���½����¯�¿�½������°����¯�¿�½������³����¯�¿�½���¯���¿���½����¯�¿�½���¯���¿���½����¯�¿�½������·����¯�¿�½������º����¯�¿�½������°...
ПОДІЛИТИСЯ: