Формування етнічної карти Латинської Америки

Для етнічного та расового складу населення Латинської Америки характерна велика складність, що пов’язано з особливостями її історичного розвитку. Тут живуть представники всіх трьох великих рас: монголоїдної, європеоїдної і екваторіальній. Тут мешкають приблизно 250 великих і малих народів. На відміну від народів Старого Світу багато з великих етносів Латинської Америки утворилися вже в новий час. У їх формуванні брали участь три головні елементи: корінне індіанське населення, емігранти з країн Європи і раби, вивозилися з Африки.

До відкриття і завоювання Середньої і Південної Америки європейцями їх територію населяли численні корінні народи. За найбільш поширеною в науці гіпотезі, їх предки прийшли сюди з Північно-Східної Азії через Берингову протоку 15-12 тис. років тому. Деякі вчені вважають також, що предками цих народів могли бути і більш пізні вихідці з Океанії. Перед відкриттям Америки Колумбом загальна чисельність аборигенних народів становила, мабуть, 15-20 млн. В результаті помилкового уявлення перших європейських мореплавців, які взяли відкриті ними землі за Індію, в XVI ст. ці народи стали називати індіанцями.
Протягом багатьох тисячоліть вони вели бродячий спосіб життя, займаючись збиранням, полюванням, рибальством, а пізніше і примітивним землеробством в умовах первісно-общинного ладу. Однак деякі індіанські народи, що жили в Середній Америці і Андах, з часом досягли набагато вищого рівня цивілізації. Тут вже вироблялося терасування схилів, виникли великі зрошувальні системи, вирощувалися картопля, кукурудза, бобові, бавовник, тютюн, маніока, какао, ананаси, агава та інші культури, почало розвиватися скотарство. Потім у ацтеків, майя, інків з’явилися і перші перші держави. Так виникли два головних ареалу індіанської цивілізації – на Мексиканській нагір’я і в Центральних Андах.

Збережені пам’ятники доколумбового періоду свідчать про високий рівень культурного розвитку ацтеків, майя та інків. Вже в перші століття до нашої ери з’явилася словесно-складова писемність майя (рис. 223), розшифрувати яку вдалося тільки в 50-х рр.. XX в. російській етнографу і мовознавцю Ю. В. Кнорозову. Індіанцями майя був створений календар, визначені тривалість сонячного року, періоди обертання Місяця, накопичені знання у галузі геометрії, механіки, лікування. У ацтеків, майя та інків існувала різноманітна за жанрами література, що дійшла до нас у вигляді фрагментів міфологічного та історичного епосу, пісень, казок. Залишилися також чудові зразки індіанської архітектури (піраміди, храми), живопису (стінні розписи), скульптури (кам’яні зображення), золотих і срібних прикрас. Древнеиндейских традиції в мистецтві зберігаються і в наш час, про що свідчить, наприклад, що користується світовою популярністю монументальний живопис Дієго Рівери, Давида Сикейроса та інших мексиканських художників.

І все ж з багатої матеріальної і духовної культури корінних народів Латинської Америки до наших днів дійшло лише небагато що. Ця культура була майже дощенту зруйнована в епоху іспано-португальських завоювань Нового Світу. Особливо не пощастило Карибському басейну, з якого почалася іспанська колонізація: корінне населення Гаїті, Пуерто-Ріко, Куби, Малих Антильських о-вов, Коста-Ріки було вже в XVI ст. знищено фактично повністю.

У 1521 р., коли за наказом Е. Кортеса було проведено перепис населення Нової Іспанії (Мексики), виявилося, що в цій країні проживають більше 9 млн осіб, у тому числі 7,3 млн ацтеків. А на початку XIX в. А. Гумбольдт оцінював населення Мексики в 5,8 млн чоловік. У Болівії, Чилі, Аргентині, Бразилії індіанське населення було відтиснуті в глибинні важкодоступні райони.
«Золото було тим магічним словом, яке гнало іспанців через Атлантичний океан», – писав Енгельс. І дійсно, в гонитві за золотом іспанський конкістадор Ернан Кортес в 1521 р. з неймовірною жорстокістю зруйнував держава ацтеків і їх столицю Теночтітлан. Англійський письменник Генрі Хаггард відтворив ці події в романі «Дочка Монтесуми». Інший конкістадор – Франсиско Пісарро – з такою ж жорстокістю розграбував і знищив державу інків. У 1532 р. він обманним шляхом захопив Верховного інкові Атауальпу, який в обмін на свою свободу запропонував нечуваний викуп: обіцяв заповнити золотом кімнату, що служила йому місцем укладення, до висоти піднятої руки. Верховний Інка стримав своє слово, але іспанці, отримавши золото, стратили його.
Майже повне винищення індійців в одних районах і значне скорочення їх чисельності в інших (при порівняно невеликій чисельності самих європейців) поставило перед колонізаторами питання про робочу силу, який було дозволено головним чином шляхом ввезення негрів-рабів з Африки. Загальна чисельність привезених до Америки негрів за три століття работоргівлі склала приблизно 10 млн чоловік. Головним розподільчим центром работоргівлі став о. Ямайка, куди перші раби були завезені ще в 1513 р. Звідси вони прямували на плантації і копальні Карибських країн, Гвіани, Бразилії. У більшості з них рабство було офіційно скасовано лише в другій половині XIX в.

Так склалися ті три головних расово-етнічних елемента, про які було сказано вище. При цьому перше місце в соціальній ієрархії колоніального суспільства належало креолам – народилися в Америці нащадкам іспанських і португальських завойовників. Далі йшли індіанці, негри і численні змішані групи. До змішаних групах ставилися метиси – нащадки від шлюбів креолів з ??індіанцями, мулати – нащадки від шлюбів креолів з ??неграми і самбо – результат шлюбів негрів і індіанців (рис. 224).

У XIX в. і першій половині XX в. «Біле» населення Латинської Америки значно зросла. Це було пов’язано з тим, що після краху іспанської та португальської колоніальних імперій молоді незалежні держави виявилися зацікавленими в додатковій імміграції для освоєння нових земель, розширення видобутку корисних копалин. А швидкий розвиток морського транспорту зробило можливою перевезення іммігрантів з Європи.

Коли європейці обирали місце для переселення, їм зазвичай хотілося, щоб воно в найбільшій мірі нагадувало «стару батьківщину». Ось чому основні потоки іммігрантів прямували до Аргентини, Уругвай, південно-східні і південні райони Бразилії. Всього до Латинської Америки переселилися 10-12 млн іммігрантів, у тому числі в Аргентину – 6,5 млн, до Бразилії – 3,5 млн. Спочатку серед них переважали іспанці і португальці, потім – італійці та німці. На початку XX в. стали прибувати переселенці зі слов’янських країн – поляки, білоруси, українці, росіяни. Приплив англійців, французів і голландців був значно меншим. [110]

ПОДІЛИТИСЯ:

Дивіться також:
Де полює білий ведмідь