Фізична географія материків і океанів

Фізична географія материків і океанів – перший з курсів регіональної фізичної географії при підготовці вчителів географії в педагогічних вузах. У ньому розглядаються особливості природи материків і океанів і входять до їх складу фізико-географічних регіонів вищих рангів.

Материки і океани – це найбільші природні територіальні та аквальних комплексів (ПТК і ПАК) у межах географічної оболонки Землі. Природа кожного з них володіє певним внутрішнім єдністю і своїми специфічними рисами залежно від географічного положення, розмірів, конфігурації, історії розвитку та характеру антропогенного впливу, які й визначають основні риси природних умов кожного з океанів і континентів. У межах кожного з материків і океанів під впливом якісно різних факторів формується система індивідуальних ПТК і ПАК.

У курсі фізичної географії материків і океанів розглядаються особливості природи великих фізико-географічних регіонів, що володіють індивідуальними природними властивостями. У їх межах по-різному проявляється взаємодія природи і людини. Вплив природи на життя людей простежується на всьому протязі розвитку суспільства. Природні умови зіграли, мабуть, важливу роль у виникненні людини як біологічного виду, під їх впливом формувалися адаптаційні расові ознаки, складалися побут, господарство, культура людей, що не однакові в різних регіонах Землі. З початку свого існування як виду (Homo sapiens) людина певною мірою сам створював середовище свого існування, змінюючи і пристосовуючи до своїх потреб навколишній світ. При цьому він обов’язково повинен був враховувати природні умови тієї місцевості, де жив. Надалі в результаті розвитку і вдосконалення технологій змінювався і характер відносин між природою і людиною. Однак і в сучасному світі ігнорування природних особливостей територій при освоєнні та використанні природних ресурсів завжди вело і веде до негативних, а часто і катастрофічних наслідків.

Глобальні екологічні проблеми обов’язково мають регіональні аспекти через відмінності природних властивостей різних районів земної кулі. Важливо знати особливості природи кожного регіону Землі, розуміти, під впливом яких чинників формуються ці особливості. Тільки тоді можна передбачити результати втручання людини у природні процеси і вибирати найбільш раціональні шляхи природокористування.

Одна з основних завдань сучасної шкільної географії – домогтися, щоб кожна людина уявляв собі, які можуть бути наслідки взаємодії суспільства і природи. Для цього необхідно, щоб учні були знайомі з різноманітністю природи Землі, з чинниками, що визначають природні властивості різних регіонів, з тими регіональними особливостями, які впливають на життя і діяльність людей. Підготувати майбутніх вчителів до вирішення цього завдання – основна мета курсу фізичної географії материків і океанів у педагогічному вузі.

Світовий океан являє собою єдине ціле. Його частини – океани сполучаються між собою і по ряду властивостей володіють певним подібністю. Проте кожен з них відрізняється добре вираженим внутрішньою єдністю і своїми специфічними особливостями. Океани мають внутрішні природні відмінності, але, на відміну від материків, фізико-географічне районування океанів знаходиться в стадії розробки, не вироблені єдині критерії виділення регіонів, немає достатніх даних для їх комплексної характеристики. У курсі дана лише загальна схема районування океанів з короткою характеристикою їх окремих частин.

Материки – це найбільші масиви континентальної земної кори, більша частина яких виступає над рівнем океану і являє собою сушу. Згідно концепції мобілізма (тектоніки плит, нової глобальної тектоніки) сучасні материки утворилися в результаті розколу єдиної континентальної брили Пангеї, що розділилася спочатку на Лавразию і Гондвану, а потім і на окремі континенти. В даний час існує 6 материків, що володіють певним внутрішнім єдністю і своїми природними особливостями. По ряду властивостей їх можна об’єднати в групи і виділити Північні (Лавразійскіе) і Південні (гондванская). Характеристика основних рис природи материків дається по групах. Як випливає з назви груп, в основі поділу лежить розташування континентів на земній кулі. Євразія і Північна Америка практично цілком знаходяться в Північній півкулі, тоді як основна частина інших материків – у Південному. Завдяки полярної асиметрії Землі Північна і Південна півкулі володіють неоднаковими властивостями, що істотно позначається на відмінностях природи Північних і Південних материків. Ці групи континентів розрізняються не тільки за географічним положенням, але і за походженням та історії розвитку: Північні материки в минулому складали єдиний суперматерик – Лавразию, а Південні довгий час існували у складі Гондвани.

Різноманітність будови географічної оболонки Землі – одне з найважливіших її властивостей. Кожен з природних регіонів володіє своїми індивідуальними властивостями, які визначаються його географічним положенням та історією розвитку. У процесі формування регіону будь-якого рангу беруть участь всі компоненти природного комплексу зі своїми власними властивостями, різними в різних частинах земної кулі. Взаємодія цих компонентів, їх поєднання строго індивідуально, воно не може повторюватися в деталях, тому не існує абсолютно однакових природних комплексів. Чим вище ранг регіону, тим складніше і різноманітніше взаємодія природних компонентів в його межах, тим більше ступінь індивідуальності.

Проте різні райони материків і океанів володіють деякими рисами подібності природних умов, якщо вони мають подібне географічне положення, походження і сполучену історію розвитку. У різних регіонах можуть проявлятися загальні риси клімату, будови поверхні, поясно-зональної структури географічної оболонки. Ми знаємо приклади регіонів-аналогів навіть високих таксономічних рангів. Так, багатьма подібними рисами природи володіють Фенноскандия і Лаврентійське рівнини, Амазонія і улоговина Конго, фізико-географічні країни Середземномор’я і деякі інші. За кліматичними особливостями в тій чи іншій мірі аналогічні регіони, розташовані в межах одного поясу або однієї області, за будовою поверхні – ті, які знаходяться в межах однотипних тектонічних структур, і т. д. Проте кожен з регіонів має свої індивідуальні особливості, повного збігу бути не може. Таким чином, в будь-якому природному комплексі можна виявити типологічні риси, загальні для певної групи регіонів, і індивідуальні особливості, притаманні лише йому. При вивченні природи повинні бути обов’язково виявлені і ті, й інші. Це має значення і для загальнонаукових цілей, і для практичних. Без урахування типологічних та індивідуальних властивостей кожної території неможливо зрозуміти загальні закономірності диференціації географічної оболонки, виявити ті процеси, які її формують. Вивчення властивостей природних комплексів – основа їх раціонального природокористування. Кожен з регіонів Землі по-своєму реагує на втручання людини, в кожному необхідно застосовувати особливу стратегію використання природних ресурсів та вирішення екологічних проблем. Це можливо тільки на основі знання індивідуальних особливостей території. Однак типологічні риси природи дозволяють певною мірою принципи і методи природокористування, розроблені для одних регіонів, використовувати в інших – аналогічних. Звичайно, і в цьому випадку доводиться виявляти і враховувати індивідуальні властивості кожного, але загальний напрямок пошуку можна зберегти.

Вивчення просторової диференціації географічної оболонки і власне природних комплексів ведеться різними методами. Використовуються традиційні методи, давно застосовуються при географічних дослідженнях: порівняльно-описовий, картографічний, історичний. З середини XX в. почалося широке застосування аерофотометода, геохімічних та геофізичних методів, які дозволяють отримувати не тільки якісні, а й кількісні характеристики процесів, що протікають у географічній оболонці та беруть участь у формуванні природних комплексів. В останні десятиліття набули широкого поширення космічні, математичні методи і моделювання. Вони розширили можливості вивчення як глобальних, так і регіональних закономірностей будови і розвитку природних комплексів. Точні кількісні методи отримання інформації дозволяють обробляти і систематизувати результати досліджень із застосуванням електронно-обчислювальної техніки. З’явилася можливість уніфікувати дані в загальнодержавному та міждержавному масштабах, обмінюватися інформацією через Інтернет і, нарешті, будувати моделі, в тому числі і комп’ютерні, що дозволяє прогнозувати розвиток природних комплексів на багатоваріантної основі. Це дуже важливо для вирішення геоекологічних проблем.

Посилання на основну публікацію