Етапи розвитку географії як науки

Я дійсно глибоко вірю в науку, в ній мету і життя. І мені не шкода віддати життя заради хоч самого малого в науці …
М. І. Вавілов

Згідно ідеї П. Хаггет еволюція географічної науки проходить три взаємопов’язаних стадії (етапу). На першому етапі явно переважають ізольовані дослідження окремих учених, на другому – цілеспрямований колективний науковий пошук, на третьому – проведення дослідницьких робіт на рівні державних і міжнародних організацій. Точно зафіксувати тимчасові рамки цих стадій (етапів), звичайно, неможливо. Кожна з них має місце і зараз в різних галузях географічної науки, а також у різних країнах в певні періоди їх розвитку.

Етап I: дослідження окремих учених. Цей період розвитку географії, зароджувалася в географічних роботах стародавніх греків, аж до середини XIX ст. характеризується одиничними і досить нечисленними дослідженнями, що відносяться до різних періодів часу і проводилися вченими різних країн. Число вчених, які вважали себе географами, було дуже невелике, і лише зрідка складалися центри географічної думки, наприклад, у Португалії в XV ст., Фландрії (Голландії) в XVI ст. Такі об’єднання географів зазвичай заохочувалися і фінансувалися у зв’язку з необхідністю вирішення ряду практичних завдань: створення морських навігаційних інструментів, складання та викреслювання карт і друкування географічних атласів. Але більшість географічних шкіл цього періоду були недовговічні, а їх успіх – мінливим.

У другій половині XVIII в. кордони між дисциплінами лише злегка намічалися. Не дивно, що такі особистості, як І. Кант, А. Гумбольдт і Т. Р. Мальтус, зіграли, видатну роль у розвитку багатьох наук, в тому числі і в географії. Значний внесок у більш пізній період внесли Й. Тюнен, В. Лаунхард, В. К. Кристаллер, У. Ізард.
У Росії економічна географія як окрема галузь науки стала зароджуватися з початку XVIII ст., Коли за указом Петра I були розроблені принципи розміщення нових металургійних заводів на Уралі. Родоначальниками вітчизняної регіональної науки можна вважати засновників російської географічної школи В. М. Татіщева (1686-1750) і М. В. Ломоносова (1711-1765).

Етап II: створення наукових географічних спільнот (колективів). Цей період розвитку, що почався в перше десятиліття XIX ст., Знаменується появою взаємопов’язаних досліджень. Одним з перших способів встановлення контактів між вченими було створення географічних товариств. Вони поділялися на чотири групи.
Перша група – національні товариства, що виникли в першій половині XIX ст. Члени цих товариств проявляли особливу зацікавленість у вивченні Землі в цілому, вирішенні глобальних проблем. Одним з перших було створено Російське географічне товариство (1842), виконав величезну роботу з дослідження Центральної Азії, полярних областей і Світового океану. Серед його керівників були Ф. П. Літке, П. П. Семенов-Тян-Шанський, Ю. М. Шокальский, Н. І. Вавилов, Л. С. Берг, Е. Н. Павловський, С. В. Калесник, А. Ф. Трешников, С. Б. Лавров.
За кордоном до подібних товариствам ставилися Королівське географічне товариство в Лондоні (1830) і Американське географічне товариство в Нью-Йорку (1852).

До другої групи належать об’єднання, створені за спеціалізацією і включають в основному географів з університетів і науково-дослідних організацій. Такі суспільства зазвичай мають не тривалу історію існування і менше число членів; вони є менш різнобічними за спрямованістю наукових робіт порівняно з загальнодержавними об’єднаннями першого типу.

До цієї групи можна віднести, наприклад, інститут географії РАН (гра), заснований в 1918 р, Інститут географії Сибірського відділення РАН, відкритий в 1957 в Іркутську, Тихоокеанський інститут географії Далекосхідного відділення РАН, заснований в 1970 р у Владивостоці.

Серед організацій, створених за кордоном, можна назвати Асоціацію американських географів (1903), Інститут британських географів (1933) і Асоціацію регіональної науки (1954).
Третя група складається з товариств, мета створення яких головним чином полягає в поліпшенні географічної освіти та сприяння його впровадження в школи; прикладом може служити Географічна асоціація (Geographical Association) в США.

Четверта група почала формуватися в 1950-х рр. Її складають підрозділи всередині національних професійних колективів, які утворюються за принципом виборчого інтересу до якогось одного аспекту географічної науки (наприклад, картографії, геоморфології, кількісним методам вивчення). Характерним для цієї групи є швидкий розвиток.

Етап III: створення державних і міжнародних організацій. Основна роль географічних товариств полягала в розповсюдженні результатів вивчення серйозних проблем, які входили в компетенцію географів, з метою вдосконалення економіки та розвитку держав. Їх певні досягнення послужили початком третього етапу географічних досліджень. Повною мірою усвідомивши необхідність їх подальшого поглиблення, в цей період у провідних університетах було офіційно започатковано географічні факультети, а в деяких країнах створені державні наукові центри.

У Росії провідна роль серед університетів в галузі географічних досліджень належить Московському державному університету ім. М. В. Ломоносова, Санкт-Петербурзькому державному університету, Казанському державному університету та ін.

Потреба в національних географічних дослідних центрах привела до виникнення таких установ, як, наприклад, Бразильський інститут географії та статистики (Institute Brasileiro de Geografia e Estatistica), Інститут географії АН СРСР, які займалися збором, узагальненням і публікацією даних по всіх районах своїх великих держав. В Інституті географії Академії наук СРСР працювало понад 300 географів, які спеціалізувалися в 10 різних галузях географічної науки. І в даний час він (нині – Інститут географії РАН) публікує багато різноманітних матеріалів, в тому числі журнал “Известия Академії наук. Серія географічна “, який виходить раз на два місяці.

Міжнародне об’єднання географів почалося з 1871 р на Першому географічному конгресі в Антверпені. Наступні Міжнародні географічні конгреси доводили необхідність створення постійно діючої міжнародної організації.
З 1923 р координація географічних досліджень, що вимагають міжнародного співробітництва, здійснюється через Міжнародний географічний союз – МГС (International Geographical Union – IGU), який був заснований в 1922 р в Брюсселі.
МГС є членом Міжнародної ради наукових спілок (ISCU) і Міжнародної ради суспільних наук (ISSC), які координують міжнародне наукове співробітництво.

Посилання на основну публікацію