Електроенергетика Японії

Швидке економічне зростання Японії в післявоєнний період супроводжувався (а в якійсь мірі і зумовлювався) зміцненням і розвитком її енергетичного господарства. Про це наочно свідчать дані, що показують динаміку виробітку електроенергії в цій країні (в млрд кВтг):
1950 р. – 45
1960 р. – 116
1970 р. – 360
1980 р. – 578
1990 р. – 835
2000 р. – 1080
2006 р. – 1150
При виробництві більш 900 млрд кВтг на рік Японія в 1993 р., обігнавши Росію, вийшла за цим показником на друге місце в світі після США. Але потім Китай відтіснив її на третє місце.
У своєму розвитку електроенергетика Японії пройшла кілька етапів.
Перший етап можна назвати гідроенергетичним, а доводиться він на 1950-і рр.. У 1950 р. частка ГЕС в загальному виробленні електроенергії досягла 85%, в ??1960 р. вона зменшилася, але все ж становила ще 50%. У Японії немає великих ГЕС. Всі гідростанції – невеликі і розташовані головним чином у центральних гірських районах о. Хонсю (рис. 114); загальне число їх досягло 600. У 1950-і рр.. ГЕС забезпечували базове навантаження енергосистем. Проте надалі частка їх у загальному виробленні почала швидко скорочуватися. Позначилися як використання річкових створів, найбільш зручних для спорудження ГЕС, так і конкуренція теплових електростанцій.

Другий етап, що охоплює 1960-і рр.. і першу половину 1970-х рр.., можна назвати теплоенергетичним. Звичайно, ТЕС будували і до цього. Але вони орієнтувалися головним чином на вітчизняні вугільні ресурси і насамперед на головний вугільний басейн, розташований на півночі о. Кюсю, де склався цілий кущ ТЕС. Звідси вугілля привозили і на ТЕС, що живили енергією великі міста мегалополіса Токайдо. У 1960-і рр.., Коли Японія стала у великих кількостях імпортувати дешеву нафту, виявилося більш вигідним перевести більшість ТЕС з вугільного палива на нафтове. У зв’язку з цим стався зсув теплової електроенергетики до моря, куди доставлялася сира нафта і де були побудовані великі нафтопереробні заводи. І нині найбільші ТЕС Японії потужністю по 3-4 млн кВт і більше (Касима, Содегаура, Анегасакі, Тита, Himeji) розташовуються на узбережжі Тихого океану і Внутрішнього Японського моря, поблизу від Токіо, Нагої і Осаки. А частка ТЕС у загальному виробленні електроенергії вже в середині 1970-х рр.. зросла до 80% (у тому числі на рідкому паливі – 70%, на імпортному зрідженому природному газі – 7 і на вугіллі – 3%).

Третій етап розпочався після енергетичної кризи середини 1970-х рр.. Різке подорожчання нафти і зменшення її імпорту призвели до перегляду енергетичних концепцій Японії, яке торкнулося і електроенергетики. Знову стала зростати вироблення електроенергії на вугільних ТЕС, але орієнтуються вже не на вітчизняний, а на більш дешевий імпортний енергетичне вугілля, головним чином австралійський. Ширше стали використовувати зріджений природний газ, що надходить з Малайзії, Індонезії, Брунею, ОАЕ, Аляски. І все ж головна ставка була зроблена на швидкий розвиток атомної енергетики. Тому третій етап можна назвати атомно-енергетичним.

На перший погляд це може здатися дивним. Добре відомо, що Японія виявилася першою країною, яка пережила атомні бомбардування Хіросіми і Нагасакі і що відчуває відтоді своєрідну «атомну алергію». Відомо також, що ця країна розташована в межах Тихоокеанського поясу підвищеної сейсмічної небезпеки і при спорудженні АЕС тут необхідні дорогі додаткові заходи. Можна додати, що атомна енергетика Японії цілком орієнтується на імпортне уранову сировину. І якщо така ставка була зроблена, то тільки тому, що іншої розумної альтернативи для розвитку енергетики країни практично не існувало. До того ж найвищий науково-технічний рівень японської економіки, як вважалося, дозволить забезпечити економічність і безпеку атомної енергетики.

Будівництво атомно-енергетичних реакторів в Японії було розпочато в 1970-х рр.. за ліцензіями американських і французьких фірм. Вже в середині 1980-х рр.. в країні діяли 30 реакторів, а частка АЕС у загальному виробленні електроенергії склала 18%. Були розроблені нові технології, завдяки яким вироблена на АЕС електроенергія виявилася дешевше вироблюваної на звичайних конденсаційних ТЕС. До середини 1980-х рр.. було закінчено спорудження таких АЕС, як Фукусіма (потужністю 8,8 млн кВт, найбільша не тільки в Японії, але і в усьому світі), Такахама (потужністю 3,4 млн кВт), Хитати та ін Практично всі АЕС Японії розташовані на морському узбережжі. Це пояснюється тим, що невеликі річки о. Хонсю, які до того ж використовуються для зрошення та водопостачання, не можуть забезпечити АЕС циркуляційної водою для охолоджування реакторів, а використання звичайних градирень важко через дуже високої вологості повітря. Багато прибережних АЕС розташовуються на спеціально намитих майданчиках, хоча це-як і необхідність антисейсмічних заходів, а також перенесення рибальських селищ, доріг – сильно здорожує будівництво.

Для четвертого етапу, який можна назвати сучасним, характерний подальше зростання злектроенергетіческіх потужностей і вироблення електроенергії, яка в 2006 р. склала 1150 млрд кВтг (третє місце в світі після США і Китаю). З виробництва електроенергії з розрахунку на душу населення (8100 кВт • год) Японія замикає першу десятку країн світу, поступаючись країнам Північної Європи, США, Канаді та Австралії. У структурі вироблення перше місце зберігається за ТЕС на природному газі, мазуті та вугіллі, які виробляють 60% всієї електроенергії. На другому місці – АЕС виробляють 31% електроенергії. За кількістю енергоблоків, що діють на цих АЕС (55), Японія майже в два рази поступається США і трохи – Франції. Але треба враховувати, що в 2006 р. у стадії будівництва знаходилися ще 2, а проектування – 12 енергоблоків, так що за прогнозом до 2030 р. потужності японських АЕС збільшаться ще на 14-15 млн кВт. Близько 9% електроенергії виробляється на ГЕС. Використання нетрадиційних джерел енергії поки невелика, але в цій сфері вже спостерігається помітний прогрес.

У період енергетичної кризи середини 1970-х рр.. в Японії різко піднявся інтерес до нетрадиційних джерел енергії. Була прийнята велика державна програма під назвою «Сонячне світло», яка передбачала більш широке використання сонячної енергії та інших альтернативних джерел. Але поки роль їх залишається незначною. Проте в країні діють півтора десятка Геотес, є вітроенергетичні установки (наприклад, на невеликих островах архіпелагу) і досить широко поширені «сонячні дому», в яких сонячна радіація використовується для обігріву приміщень.

ПОДІЛИТИСЯ:

Дивіться також:
Піщуха степова