Електроенергетика США

За основними кількісними показниками електроенергетика США міцно займає перше місце в світі. Це відноситься і до встановленої потужності електростанцій (близько 1 млн кВт), і до вироблення електроенергії (4250000000000 кВт/год), і до її сумарного споживання. А з вироблення електроенергії з розрахунку на душу населення (14,0 тис. кВт/год) США поступаються лише таким порівняно невеликим по населенню країнам, як:

  • Норвегія;
  • Канада;
  • Ісландія;
  • Швеція.

В другій половині XX і початку XXI ст. ця галузь в США розвивалася цілком динамічно. Виробництво електроенергії в країні в 1950-2006 рр. збільшилася в 10,9 рази.

Структура вироблення електроенергії в США в цілому досить типова для економічно розвинених країн Заходу: близько 70% її дають ТЕС, що працюють на вугіллі (56%), природному газі і мазуті. Решта електроенергія виробляється на атомних (17%) і гідравлічних (10%) станціях.

Це означає, що США входять в ту групу країн, для якої характерне переважання теплоенергетики.

Найбільші ТЕС в країні зазвичай мають потужність в 2,5-3,5 млн кВт. Поширені вони фактично повсюдно. Ще в 1950-1960-х рр. серед них різко переважали традиційні вугільні ТЕС, які працювали на вугіллі:

  • Аппалачського;
  • Іллінойського;
  • Західного Внутрішнього басейнів.

Потім сотні ТЕС, розташованих в районах Атлантичного узбережжя США, були переведені з вугілля на мазут, одержуваний при переробці імпортної нафти. Великі ТЕС на природному газі і мазуті були побудовані також у південно-західних штатах з розрахунком на використання місцевих ресурсів вуглеводневого палива. Після енергетичної кризи великі вугільні ТЕС з’явилися також в освоюваних вугільних басейнах Гірських штатів (наприклад, ТЕС «Навахо» в Арізоні).

Атомна енергетика в США стала розвиватися з кінця 1950-х рр.

Найбільш швидко атомна енергетика США росла до середини 1970-х рр. Згідно з розрахунками того часу, частка АЕС у виробленні електроенергії вже до 1980 повинна була досягти 25%, а потужність АЕС – 300 млн кВт. Але ці розрахунки не виправдалися. І через десять років після цього терміну, в 1990 р. сумарна потужність АЕС склала тільки 111 млн кВт, а частка їх у виробленні електроенергії – 20%. З початку 1979 р. в США не було замовлено будівництво жодної нової АЕС. Добудовувалися тільки ті, спорудження яких було розпочате раніше. А будівництво декількох десятків АЕС було скасовано. Так, образно кажучи, прилив у розвитку атомної енергетики змінився відливом. У 2008 р. потужність АЕС склала 99 млн кВт.

Звичайно, на такий перегляд атомно-енергетичної політики США вплинув комплекс різних причин. Першим поштовхом послужила серйозна аварія на АЕС Три-Майл-Айленд у Гаррісберг (штат Пенсільванія) у березні 1979 р. Урядова комісія з розслідування причин аварії тоді ж рекомендувала докорінно реорганізувати систему розгляду і затвердження заявок приватних компаній на будівництво та експлуатацію АЕС. Видача дозволів на експлуатацію нових АЕС на деякий час взагалі була припинена. Потім додалися й інші причини: зниження загальної енергоємності ВВП США в результаті впровадження ресурсозберігаючих технологій, подорожчання будівництва АЕС, підвищення масштабів можливих аварій у міру збільшення їх потужності, загострення проблеми захоронення радіоактивних відходів, зростання антиядерного руху в країні.

Розвиток галузі в 1980-1990-рр. також швидше нагадував відлив, ніж прилив (хоча адміністрація президента Дж. Буша-старшого на початку 1990-х рр. розробила таку енергетичну стратегію країни, в якій атомній енергетиці відводилася пріоритетна роль). Число діючих атомних реакторів не тільки перестало зростати, але навіть почало зменшуватися, так як деякі АЕС вже виробили свій термін експлуатації. Однак на початку XXI в. була розроблена нова програма, що передбачає як доведення загального числа АЕС до 300, так і створення атомних реакторів четвертого покоління.

Більшість АЕС розташоване на Півночі, включаючи індустріальний Північний Схід і Середній Захід. На першому етапі розвитку атомної енергетики майже 3/4 сумарної потужності АЕС концентрувалася на Північно-Сході, потім їх стали споруджувати і на Середньому Заході. У 1990 р. в обох цих районах було зосереджено майже 50% всієї потужності АЕС країни, а їх частка у виробленні електроенергії на Півночі була рівною середньому показнику для США (19-20%). На Півдні АЕС стали будувати тільки на початку 1970-х рр., але тим не менше цей макрорайон досить швидко перетворився на другий за значенням атомно-енергетичний район США. Нині на Півдні зосереджено вже 38% загальної потужності АЕС країни; особливо виділяються південноатлантичні штати. Третє місце (12% загальної потужності АЕС) займає Захід, де особливо виділяється Каліфорнія. У 1990 рр. великих змін у цій «розстановці сил» не відбулося.

Характерна риса розміщення АЕС в США – їх орієнтація передусім на великих споживачів електроенергії.

Тому більшість з них розташовані в межах метрополітенскіх ареалів і ширше – трьох мегалополісів. Однак у 1970-1980 рр. почався зсув АЕС в райони, більш віддалені від великих промислових центрів. Тепер в США діє закон про розміщення АЕС в районах з низькою щільністю населення; в першу чергу це відноситься до 30-мильної зони в безпосередньому оточенні АЕС. Ще одна важлива риса, характерна і для інших країн, – розміщення АЕС у джерел води. Більшість із них розташовано на узбережжях Атлантичного і Тихого океанів, на берегах Великих озер, на Міссісіпі та інших великих річках.

Гідроенергетика нині займає в електроенергетичному балансі США третє місце. За загальним виробленням електроенергії на ГЕС країна ділить перше-друге місця з Канадою. Всього налічується більше 1300 ГЕС, вони є в кожному або майже в кожному штаті. Однак на цьому тлі особливо виділяються два райони, два гідроенергетичних каскади. Один з них знаходиться на Тихоокеанському Північно-Заході, а другий – на так званому Верхньому Півдні.

Ядром каскаду першого з цих районів стала ГЕС Гранд-Кулі, що відноситься до числа найбільших у світі. Її спорудження на р. Колумбія (штат Вашингтон) було розпочато ще в 1933 р., в період Великої депресії. Спочатку гребля призначалася не стільки для отримання дешевої гідроенергії, скільки для зрошення та введення в сільськогосподарський оборот земель, які раніше не використовувалися. Але потім на перше місце вийшла електроенергія. Потужність ГЕС Гранд-Кулі поступово нарощувався, досягнувши спочатку 7,1, а в подальшому 10,8 млн кВт: це вже давно найбільша гідростанція країни. Потім на р. Колумбія та її притоках було побудовано ще кілька великих ГЕС. Всього ж в басейні цієї річки споруджено більше 50 гребель і діє 80 ГЕС. Це найбільший гідроенергетичний каскад в світі сумарною потужністю понад 21 млн кВт. Він «притягнув» до себе деякі електроємні виробництва, включаючи військові.

Будівництво другого найбільшого каскаду ГЕС на р. Теннессі, лівому притоку Огайо, також почалося в 1933 р. на державні кошти. Тоді ж була створена Адміністрація долини Теннессі (ТВА), який є собою, по суті, перший великий проект регіональної політики в США, який охоплював територію семи прилеглих до річки штатів. До Другої світової війни тут будували в основному греблі і гідростанції, число яких тепер наближається до 30. Під час війни був створений найбільший в країні центр з виробництва ядерної зброї в Ок-Ріджі. А після війни в системі ТВА стали споруджувати переважно ТЕС і АЕС. У наші дні сумарна потужність всіх електростанцій ТВА вже перевищила 40 млн кВт. Як і каскад на р. Колумбія, цей комплекс «притягнув» до себе самі електроємні виробництва.

ПОДІЛИТИСЯ: