Шотландія і Уельс — це райони традиційних вуглевидобутку, суднобудування, чорної металургії, важкого Машинобудування, текстилю. У Північному морі відкриті багаті родовища нафти, тому в Шотландії та Уельсі з’явилися підприємства нафтопереробки та нафтохімії, а з ними і надії на їх майбутній розвиток. Під егідою національних корпорацій у Шотландії активно стала розвиватися електронна промисловість.
До Уельсу в останні роки також став проявляти увагу зарубіжний транснаціональний капітал — 20 % іноземних інвестицій, що спрямовуються в Англію, йде саме сюди.
Північна і північно-західна Англія — також традиційний регіон вуглевидобутку, суднобудування, чорної металургії, важкого машинобудування і добре розвиненого текстилю (головні його центри Ліверпуль і Манчестер). Однак довгий період розвитку інфраструктури та сфери послуг залишався млявим, переважала малокваліфікована робоча сила. З 2003 р. ці регіони також отримали новий імпульс у вигляді потужних інвестицій у новітні виробництва — електроніку, авто, авіа, приладобудування.
Шотландія, Уельс, північна і північно-західна Англія порівняно з південної Агнлией вважаються депресивними регіонами (депресивний означає наявність старих, традиційних галузей виробництва, старого укладу життя, старих будов і т. д.). Офіційно ці регіони так не називаються, але їх економічне відставання від розвиненої частини країни очевидно. Причини такого відставання:
• спеціалізація цих регіонів на «йдуть» галузях, тобто на видобутку кам’яного вугілля та інших корисних копалин (при недостатньому розвитку нових і новітніх галузей);
• слабо розвинуті тут інфраструктура, послуги;
• відсутність необхідних інвестицій і т. д.
Іншими словами, депресивні райони потребують енергійних зусиль з боку держави. Англійське уряд намагається залучити в ці регіони великі корпорації, як національні, так і зарубіжні, створюючи для цього сприятливі економічні умови (система фінансових пільг, розвиток відповідної інфраструктури тощо).
Центри управління і сфера НДДКР нових пріоритетних галузей, які стали розвиватися в депресивних регіонах, що знаходяться у найбільш розвиненій частині країни (південь і південний-схід), що серйозно позначається на ефективності інвестицій, внесених в депресивні регіони. Тому проблема впровадження тут сучасного менеджменту також належить до найбільш актуальних.
З 80-х роках XX ст. в англійській економічній політиці робиться акцент на бурхливий розвиток малого та середнього бізнесу (МСБ). У країні виникли цілі підприємницькі зони, де працюють сотні комерційних і промислових фірм, що отримують дуже серйозні пільги (10 років податкових канікул на власність і землю; безкоштовна підготовка робочої сили і спеціалістів та ін). Держава надає малому та середньому підприємництву велику фінансову допомогу, хоча і вибірково: затверджуються проекти, які створюють нові робочі місця, нарощують нові виробничі потужності, покращують якість товарів і послуг і т. д.
Однак у силу видалення депресивних регіонів дисперсія розміщення населення в них особливо видно. Тому малий і середній бізнес активного розвитку тут поки не отримує (доступ до венчурного капіталу розвинений слабо, мало висококваліфікованих фахівців, невеликий обсяг замовлень і ін). В Англії розроблена державна програма щодо заохочення міграції населення з густонаселених районів у депресивні, так як нове будівництво в південно-східних районах (а це найбільш розвинені райони) різко обмежена.
Регіональна політика Англії фінансово доповнюється інвестиціями з різних фондів та установ ЄС. Так, квота Англії в ЄС (фонд регіонального розвитку) становить 28 % сумарної величини — в основному це фінанси для створення інфраструктури в Шотландії (800 млн ф. ст.), Уельсі (450 млн ф. ст.), Північно-захід (400 млн ф. ст.).
Європейський соціальний фонд оплачує до 50 % витрат, пов’язаних з перенавчанням людей, які втратили роботу в зв’язку зі структуризацією регіону. Європейський Інвестиційний банк забезпечує до 50 % витрат , пов’язаних з видачею пільгових позик, Європейське співтовариство вугілля і сталі забезпечує пільгові позики, допомогу в будівництві житла для шахтарів і металургів при їх переїзді і навчанні.
У сільському господарстві країни зайнято менше 2 % населення, але при комерційній інтенсифікації врожаїв і високому рівні механізації і електроніки в цілому сільське господарство країни самодостатньо, за винятком цукру і сиру, які повністю імпортуються. По деяких позиціях обсяги агропромислового виробництва навіть перевершили рівень попиту в країні. Найбільш важливими злаками є пшениця, овес, жито. Значна частина їх йде на прокорм худоби, решта на виробництво борошна, хліба, крупи і т. д. В тваринництві основним напрямком залишається розведення овець і великої рогатої худоби.
Державна політика у сільській сфері спрямована на підвищення продуктивності праці і рівня життя людей, зайнятих в агропромисловому комплексі. Для того щоб цього досягти, створена система мінімальних цін на внутрішні товари і мита на імпорт. Виробникам баранини і яловичини спеціально доплачується, щоб забезпечити їх конкурентоспроможність товарів на європейському ринку. Крім того, англійське уряд ввів обмеження на виробництво молока та грошові компенсації фермерам за невикористовувані землі.