Екологічні проблеми Індійського океану

Основні екологічні проблеми Індійського океану, як і інших частин Світового океану, насамперед, пов’язані з антропогенними впливами на морські екосистеми і серйозними ушкодженнями стійкості цих природних систем. 

Води Індійського океану відчувають різні види забруднень. Нафтове забруднення займає особливе місце.

Регіон Близького та Середнього Сходу грає роль головного «нафтового крана» у світовому господарстві. На нього припадає понад 2/3 всіх запасів і 1/3 видобутку нафти закордонного світу. Особливо виділяється басейн Перської затоки. Головні з морських вантажопотоків нафти починаються від найбільших портів Перської затоки і йдуть до Західної Європи, Північної Америці і Японії.

Найбільш великі танкери йдуть через західну частину Індійського океану вздовж берегів Африки і його північну частину біля берегів Південної і Південно-Східної Азії, менш великі нафтоналивні судна прямують через Суецький канал.

Саме північні, північно-східні та західні акваторії океану найчастіше бувають покриті нафтовою плівкою. Крім аварійних ситуацій з танкерами та експлуатаційних скидів нафти при їх промиванні нерідко трапляються пошкодження нафтових платформ, розташованих на шельфі. Найбільш небезпечними районами, де стикаються інтереси судноводіїв і розробників нафти, де сходяться морські шляхи і нефтегазорозробки, є Перська і Суецька затоки, Зондський і Босів протоки. Серйозна небезпека забруднення Індійського океану виходить від мілітаризації, підготовки воєн і самих військових дій. Військові кораблі, як правило, уникають екологічного контролю та завдають істотної шкоди водам океану. До цих пір на дні морів лежить безліч судів, затоплених під час різних воєн, зокрема ірано-іракської війни. Військовий іраксько-кувейтський конфлікт в регіоні Перської затоки призвів до пошкодження багатьох великотоннажних танкерів і бурових платформ і в результаті до величезного нафтового забруднення в затоці.

Небезпечний характер носить забруднення Індійського океану важкими металами. Це:

  • ртуть;
  • свинець;
  • кадмій.

Вони потрапляють у води океану через атмосферу і з річковими стоками і тому зустрічаються повсюдно. Шкідливо діють на морські організми також мідь, цинк, хром, миш’як, сурма, вісмут, що містяться як у промислових, так і в сільськогосподарських відходах. На відміну від нафтопродуктів метали не руйнуються в природі, а лише змінюють фізико-хімічний стан в тому чи іншому середовищі і можуть накопичуватися в морських організмах.

До найбільш небезпечних забруднювачів відносяться отрутохімікати – пестициди та гербіциди. Певної шкоди водам океану завдала так звана «зелена революція», коли багато країн регіону різко розширили використання мінеральних добрив і отрутохімікатів у сільському господарстві. Основна частина держав Індоокеанського басейну значно відстає в економічному відношенні від розвинених країн світу. Обсяги промислових і сільськогосподарських відходів, що потрапляють в океан, здавалося б, відносно невеликі, але країни, що розвиваються в значній мірі концентрують так звані «брудні виробництва», а система очищення стоків в океан вкрай недостатня.

Швидко зростає забруднення океану твердим сміттям, який скидається з суден і виноситься в океан стічними водами з суші. Є відомості, що на дні Індійського океану похована величезна кількість контейнерів з усякого роду токсичними та радіоактивними відходами.

Все більше усвідомлюючи, що океан – це колектор всіх відходів людства, і накопичення в ньому полютантів в кінцевому рахунку катастрофічно позначиться на всій географічній оболонці Землі, держави Індоокеанського регіону домовляються про спільні дії з охорони океану.

У 1978 р. був підписаний Кувейтський протокол про регіональну кооперацію боротьби з нафтовим та іншими забрудненнями Перської затоки, в 1981 р. – аналогічний протокол для акваторій Червоного моря і Аденської затоки. У 1983 р. в Веллінгтоні укладена Конвенція про охорону флори і фауни Антарктики, в 1984 р. прийняті плани дій по захисту морського середовища біля берегів Східної Африки та ін.

Як і в інших океанах світу, в Індійському створюються і вже діють морські резервати. Вони є в:

  • Кувейті;
  • ОАЕ;
  • Єгипті;
  • Ефіопії;
  • Кенії;
  • М’янмі;
  • Індії;
  • Шрі-Ланці та ін.

З найбільш відомих виділяються національний морський парк Ефіопії «Острова Дахлак», заснований ще в 1968 р. в одному з найбагатших у фауністичному відношенні районів Червоного моря, два парки в Кенії (Малінді і Вашаму) загальною площею 1755 га, охорона яких добре організована і технічно оснащена, резерват на Сейшельських о-вах. Подібні морські парки не тільки охороняють ті чи інші екосистеми, допомагають відновлювати природні умови і ресурси, але мають дуже велике значення в природоохоронному освіті місцевого населення і туристів.

ПОДІЛИТИСЯ:

Дивіться також:
Морське узбережжя