Ділення Африки на субрегіону

Як вже було сказано, Африка утворює найбільший за територією географічний регіон планети. Тому цілком природно прагнення поділити його на окремі великі частини. У самому генералізованому вигляді це приводить звичайно до виділення Північної та Тропічної Африки (або Африки на південь від Сахари). Між цими двома частинами існують досить різкі природні, історичні, етнічні, та й соціально-економічні відмінності. Особливо якщо врахувати, що Тропічна Африка являє собою найбільш відсталий район всього світу, що розвивається, в якому і в наші дні частка сільського господарства в освіті ВВП перевищує частку промислового виробництва. З 47 найменш розвинених країн світу 28 знаходяться в Тропічній Африці. Тут же – найбільше число країн (15), що не мають виходу до моря. Свого роду модифікацією цього двухчленной розподілу служить тричленне підрозділ Африки на Північну, Тропічну і Південну, яке, мабуть, слід вважати більш правильним.

Що ж стосується власне регіоналізації, тобто підрозділи Африки на окремі досить великі субрегіони (макрорегіону), то фактично загальноприйнято її п’ятичленних поділ – на Північну, Західну, Центральну, Східну і Південну. При цьому кожен з п’яти субрегіонів має специфічними рисами природи, населення і господарства.

Північна Африка виходить до Атлантичного океану, Середземного та Червоного морів, і це сприяло її давнім зв’язкам з Європою і Передньою Азією. Вона розташовується більшою своєю частиною в субтропічних широтах, що визначає спеціалізацію її сільського господарства на виробництві бавовни, оливок, цитрусових, винограду. Промисловість пов’язана як з видобутком мінеральної сировини, так і з його переробкою. Населена Північна Африка переважно арабомовними народами, мають багаті традиції в ремеслі, зрошуваному землеробстві, кочовому тваринництві, самобутню культуру. Іноді Північну Африку називають також Магрибом, але це не зовсім точно. [73]

Західна Африка охоплює зони тропічних пустель, саван, вологих екваторіальних лісів, розташовані між пустелею Сахарою і Гвінейською затокою. Це один з найбільших за площею і найбільший за чисельністю жителів субрегіон континенту, що володіє надзвичайною різноманітністю природних умов; етнічний склад його населення також найбільш складний. У минулому він був головним районом работоргівлі. Сучасне “обличчя” субрегіону визначається як сільським господарством, яке представлено виробництвом плантаційний товарних і споживчих культур, так і досить розвиненою промисловістю, насамперед гірничодобувної.
Центральна Африка, як показує сама її назва, займає центральну (екваторіальну) частину материка. Вона розташована в зонах вологих екваторіальних лісів і саван, що багато в чому визначило її господарський розвиток. Це один з найбагатших різноманітними мінеральними ресурсами районів не тільки Африки, але і всього світу. На відміну від Західної Африки він має однорідний етнічний склад населення, 9/10 якого становлять родинні один одному народи банту.

Східна Африка розташована в зонах субекваторіального і тропічного клімату. Вона має вихід до Індійського океану і здавна підтримувала торговельні зв’язки з Індією і арабськими країнами. Мінеральні багатства її менш значні, але загальне різноманітність природних ресурсів дуже велике, що багато в чому зумовлює і різноманітність типів їх господарського використання. Етнічний склад населення також досить мозаїчний.

Південна Африка займає південну частину континенту, найбільш віддалену від Європи, Америки та Азії, але зате виходить до того важливого світовому морському шляху, який огинає південний край Африки. Вона розташована в тропічних і субтропічних широтах Південної півкулі і також володіє широким набором природних ресурсів, серед яких особливо виділяються мінеральні. Основна «ядро» Південної Африки утворює Південно-Африканська Республіка – єдина на континенті економічно розвинена країна зі значним населенням європейського походження. Переважну ж частину населення субрегіону складають народи банту.

Приблизно такої схеми регіоналізації дотримувалося і дотримується більшість вітчизняних географів-африканістів: М. С. Розін, М. Б. Горнунг, Ю. Д. Дмітревський, Ю. Г. Липец, А. С. Фетісов та ін Однак у проведенні конкретних кордонів окремих субрегіонів між ними аж ніяк немає повної єдності.

Досліджуючи мінеральні багатства Африки, М. С. Розін ще на початку 1970-х рр.. традиційно розглядав Северною Африку у складі п’яти країн, але в Центральну включав тісно пов’язану з Заїр в мінерально-сировинному відношенні Замбію, а в східну – Мозамбік. У середині 1970-х рр.. у своїй монографії про Африку Ю. Д. Дмітревський виділив навіть не п’ять, а шість макрорегіонів, що відрізняються значною внутрішньою однорідністю (рис. 143). Неважко помітити, що в якості шостого макрорегіону їм був виділений Східно-Африканський острівної регіон. Що ж до макрорегіонів на материку, то звертає на себе увагу сильне «урізання» Центрального субрегіону, а також включення Єгипту в Північно-Східну і Анголи в Південну Африку. На початку 1980-х рр.. М. Б. Горнунг запропонував сітку районування, в якій Судан, Західна Сахара та Мавританія – що може бути виправдане насамперед з етнографічних позицій – були включені до складу Північної Африки, яка, таким чином, була перетворена на найбільший за площею субрегіон. Східна Африка виявилася сильно зменшеної в розмірах, але включала в себе Замбію. У середині 1980-х рр.. географи МГУ запропонували свій варіант районування, який відрізнявся від попереднього такими істотними деталями, як включення не тільки Замбії, але також Зімбабве і Мозамбіку до складу Східної Африки, а Мавританії – до складу Західної Африки. Окремі з цих сіток регіоналізації знайшли застосування в навчальній літературі, в першу чергу – в підручниках для університетів і педвузів, а також у науково-популярних виданнях, наприклад в 20-томної географо-етнографічної серії «Країни та народи».

Подібні різночитання в регіоналізації Африки можна вважати в якійсь мірі закономірними. При цьому вони пояснюються навіть не стільки відмінностями в цільових установках окремих учених, скільки загальної недостатньоюрозробленість наукових підходів до такої регіоналізації. Вона ж витікає з особливо складного в Африці поєднання різноманітних природно-ресурсних, історичних, етнічних, соціально-економічних, геополітичних чинників. Потрібно враховувати і те, що процес формування інтегральних економічних районів знаходиться тут ще в початковій стадії.

ПОДІЛИТИСЯ:

Дивіться також:
Рептилії