Державний устрій і політична система Єгипту

Єгипет – правова держава з республіканською системою правління. В Е. діє Конституція 1971 (з поправками 1980). Територія Єгипта ділиться на 26 мухафаза-тів (губернаторств). Найбільш великі міста: Каїр, Александрія (3,8 млн чол.), Гіза (254 тис. Чол.).

Відповідно до Конституції найважливішою фігурою в ієрархії влади в Е. є президент. Він повинен бути народжений від батьків-єгиптян, бути не молодше 40 років. Кандидатура президента висувається не менш ніж 1/3 членів Народного зібрання, затверджується не менш ніж 2/3 і обирається на всенародному референдумі. Термін повноважень президента 6 років, він може переобиратися на наступний сроколо Президент має право приймати екстрені заходи в інтересах держави, які повинні бути схвалені на референдумі протягом 60 днів.
Президент може призначити одного або більше віце-президентів, він же призначає всіх членів Ради міністрів, включаючи прем’єр-міністра, а також усуває від посади віце-президентів і міністрів. Президент має право звертатися до народу з важливих питань, що зачіпають вищі інтереси країни.

Вищий законодавчий орган – однопалатні Народні збори (454 депутати). Відповідно до Конституції Є. розділений на 222 виборчих округи, від кожного з яких обираються два депутата. Десять депутатів призначаються президентом. Термін повноважень парламенту – 5 років.

У виняткових випадках Народні збори може 2/3 голосів уповноважити президента управляти за допомогою указів протягом певного терміну, але ці укази мають бути затверджені на наступній сесії зборів.

Чергові вибори відбулися в грудні 2000. Більшість місць у парламенті отримали представники правлячої Національно-демократичної партії Е.

Голова Народних зборів – Ахмед Фат-хи Сурур.

Голова Консультативної ради – Муста-фа Кемаль Хильми.

Прем’єр-міністр – Атеф Обейд.

До видатних президентам варто віднести трьох останніх президентів Е:

Гамаль Абдель Насер (1918-70) очолював Є. в 1956 – 70. Стояв біля витоків становлення і зміцнення незалежності країни. Здійснив широкі економічні і політичні реформи, зміцнив її обороноздатність. Особливий розвиток отримали відносини з СРСР в політичній, економічній та військовій галузях. За час правління Насера ??за сприяння СРСР в Е. було побудовано більше 100 промислових, енергетичних та сільськогосподарських об’єктів. Є. завоював величезний авторитет на міжнародній арені і особливо в арабському світі, серед держав, що розвиваються. Насер був одним із засновників і керівників Руху неприєднання.

Анвар Садат (1918-81) був президентом Е. в 1970 – 81. Почав відхід від курсу Насера, став ініціатором політики лібералізації єгипетської економіки, активізації приватного підприємництва, переорієнтації зовнішньополітичного курсу на співпрацю з промислово розвиненими країнами і в первуюочередь з США. Зробив спробу військовим шляхом домогтися звільнення від окупації Ізраїлем Синайського півострова. Пішов на розвиток контактів з Ізраїлем, підписав Кемп-Девідські угоди про примирення з Ізраїлем, відвідав Єрусалим і був убитий ісламськими екстремістами.

Мухаммед Хосні Мубарак (нар. 4 травня 1928) очолює Є. в якості президента з 1981. За час його правління Є. значно просунувся по шляху обмежених політичних реформ та лібералізації в галузі економіки. Дозволена діяльність політичних партій різного спрямування. У зовнішньополітичному плані Мубарак взяв курс на розвиток відносин з усіма країнами, виправив односторонній крен свого попередника Садата. Покращилися відносини з арабськими країнами, СРСР. Є. домігся повного звільнення Синайського півострова від ізраїльської окупації, нормалізував відносини з Ізраїлем, встановивши з ним дипломатичні відносини. Зміцнилися позиції Е. в якості ведучої регіональної держави. Він бере активну участь у зусиллях по просуванню близькосхідного врегулювання.

У липні 1977 Народні збори прийняло закон, за яким вперше з 1953 було дозволено створення політичних партій. Закон прийнято відповідно до ст.5 Конституції, яка передбачає багатопартійну політичну систему. Основні політичні партії: Національно-демократична партія (НДП) – правляча партія, заснована в 1978 замість Арабської соціалістичної партії Е., налічує 1,5 млн членів, голова – президент Мухаммед Хосні Мубарак, генеральний секретар – Юсеф Амін Валі, друкований орган – газета «Маю»;

Національно-прогресивна юнионистская партія (НПП) – об’єднує в своїх рядах ліві сили Є., заснована в 1976, голова – Халед Мохи ед-Дін, друкований орган – газета «Аль-Ахали»;

Партія «Аль-Вафд» – відтворена в 1978 як спадкоємиця в минулому партії єгипетських націоналістів; в червні 1978 саморозпустилася і відновила діяльність у січні 1984; голова – Нуман Го-МАА, друкований орган – газета «Аль-Вафд»;

Партія лібералів (ПЛ) – створена в 1976, до 1990 називалася Ліберально-соціалістичною партією, голова – Мустафа Камель Мурад, друкований орган – газета «Аль-Ахра»;

Партія праці (ПТ) – заснована в 1978, до 1996 називалася Соціалістичною партією праці; голова – Ібрагім Шукрі, друкований орган – газета «Аш-Шааб»;

«Аль-Умма» – релігійна партія, діє з 1983, генеральний секретар – Ахмед ас-Сібахі Авадалла.

В Е. діє Єгипетська федерація праці (ЕФТ), яка об’єднує 23 галузевих профспілки; ЕФТ заснована в 1957, налічує 5 млн членів, входить до Організації африканської профспілкової єдності (ОАПЕ), голова – Мухаммед Сейід Рашид, друкований орган – газета «Аль-Уммаль».

У внутрішньополітичному плані президент М.Х.Му-барак веде лінію на створення суспільства соціальної злагоди. В цілому ситуація в країні характеризується стабільністю і контролюється владою. У той же час в Е. висока активність різних соціально-політичних сил, представлених на політичній арені політичними партіями правого, лівого і центристського напрямків. Особливе занепокоєння у влади викликає діяльність ісламських організацій. Влада прагнуть тримати під своїм контролем активність ісламістів. Так, Верховний муфтій країни призначається указом президента. У країні є Вища рада з ісламським справах, що складається з головного шейха Аль-Азхара (головний мусульманський університет в Е., широко відомий як авторитетне мусульманський навчальний заклад в арабському та ісламському світі) – голова, міністра вакуфов, ректора і проректора університету Аль-Азхар і генерального секретаря Вищої ради.

Активна боротьба політичних партій проявилась в ході останніх парламентських виборів у листопаді – грудні 2000. Більшість місць у Народних зборах завоювала правляча НДП, але в ході виборів мали місце сутички між прихильниками опозиції і силами правопорядку. Повідомлялося про випадки фальсифікації підсумків голосування, знищення бюлетенів, які подали представники ісламських кіл, арешт близько 100 ісламістів. Проте їх представникам, формально виступав в якості незалежних, вдалося отримати 17 місць у Народних зборах. Діяльність деяких радикальних ісламських організацій заборонена.

На зовнішній арені Е. виступає за розвиток відносин з усіма країнами. Важливе значення єгипетське керівництво надає активізації зв’язків з арабськими державами. У Каїрі функціонує Ліга арабських держав. Протягом останніх 10 років пост генерального секретаря ЛАД займають колишні міністри закордонних справ АРЄ (нині Амр Муса).

Військовий бюджет 3 млрд дол. США, чисельність регулярних Збройних сил 443 тис. Чол., Резерв 254 тис. Чол. (2002).

Сухопутні війська 320 тис. Чол., 4 військові округи, 2 штабу ПА, 4 танкові, 8 механізованих дивізій, окремі бригади (бронетанкова Республіканської гвардії, аеромобільна, парашутно-десантна, 2 ракетні, 4 бронетанкові, 4 механізовані, 2 піхотні, 15 артилерійських ), група командос.

ВВС – 29 тис. Чол., 608 бойових літаків, 128 бойових вертольотів.

ПВО – 75 тис. Чол., 4 дивізії.

ВМС – 19 тис. Чол., 4 підводні човни, різні типи надводних кораблів, 10 вертольотів.

Е. має дипломатичні відносини з РФ (встановлені з СРСР в 1943).

Посилання на основну публікацію