Державний устрій і політична система Польщі

Польща – демократична правова держава, яка здійснює принципи соціальної справедливості, верховенства народу, унітарної держави, поділу влади, плюралізму та субсидіарності. Парламентська республіка. Діє Конституція 1997.

З січня 1999 введено триступеневе адміністративно-територіальний поділ: 16 воєводств – Нижньосилезське (столиця Вроцлав), Куявсько-По-морське (Бидгощ), Любельське (Люблін), Любуське (Зелена Гура), Лодзьке (Лодзь), Малопольське (Краків), Мазовецьке (Варшава), Опольське (Опо-ле), Підкарпатське (Жешув), Підляське (Білосток), Поморське (Гданськ), Свентокшиське (Кельце), Силезське (Катовіце), Вармінсько-Мазурське (Оль-Штинь), Великопольське (Познань) , Западнопомор-ське (Щецін), а також 308 земських повітів і 65 міських (міста на правах повітів) і 2489 гмін.
Найбільші міста (тис. Чол.): Варшава, Лодзь (829,0), Краків (738,2), Вроцлав (650,0), Познань (581,7), Гданськ (458,0), Щецин (416, 3), Бидгощ (386,3), Люблін (356,0), Катовіце (340,7).

Вищий орган законодавчої влади – сейм і сенат, які утворюють Національні збори (парламент). Сейм (нижня палата) складається з 460 депутатів, сенат (верхня палата) – з 100 сенаторів. Депутати і сенатори обираються на 4 роки. Порядок виборів до парламенту визначається законом про вибори до сейму і сенату 2001. Вибори в сейм є загальними, рівними, прямими і пропорційними і проводяться таємним голосуванням. Вибори в сенат – загальні, прямі і проводяться таємним голосуванням.

Кандидатів у депутати і сенатори можуть висувати політичні партії та виборці. При розподілі мандатів у виборчих округах враховуються окружні списки кандидатів у депутати сейму, які отримали на виборах не менше 5% голосів по країні, і тих блоків, які отримали не менше 8% голосів. Парламентські вибори 2001 привели до зміни складу обох палат. Маршалом (спікером) сейму з жовтня 2001 є Марек Боровський (СДЛС), маршалом сенату – Лонгвін Пастусяк (СДЛС).

Вища виконавча влада представлена ??президентом і радою міністрів. Глава держави – президент – обирається всенародним голосуванням строком на 5 років на загальних прямих виборах не більше ніж на два терміни. Президент – вищий представник П. на міжнародній арені, гарант спадкоємності державної влади, виконання Конституції, суверенітету і безпеки країни, верховний головнокомандувач.

Пост президента був відновлений за рішенням «круглого столу», і в 1989 Національні збори обрали першим президентом країни Войцеха Ярузельського, який перебував на цій посаді до грудня 1990. Лідер «Солідарності» Лех Валенса був обраний президентом (1990-95) на перших загальних виборах. У грудні 1995 президентом був обраний лідер польських соціал-демократів Олександр Квасьнєвський. У листопаді 2000 він був переобраний на другий сроколо У період правління Кваснєвського П. прийнята в НАТО, пророблена велика підготовча робота до вступу в ЄС, проводиться політика нормалізації відносин з РФ.

Рада міністрів є головним колегіальним органом виконавчої влади, він проводить внутрішню і зовнішню політику, керує урядовою адміністрацією, він підзвітний виключно сейму. За Конституцією сейм може висловити недовіру уряду. Висловлення вотуму недовіри уряду (главі уряду) має поєднуватися з одночасним (в одному рішенні) вибором нового глави уряду.

Першим прем’єр-міністром постсоціалістичної П. став радник «Солідарності» Тадеуш Мазо-Вєцька (1989-90). Його уряду належать найбільші заслуги в реформуванні економіки та створенні основ ринкового господарства. «Батьком» польських економічних реформ вважається віце-прем’єр і міністр фінансів Лешек Бальцерович, під керівництвом якого була створена ідеологія і методологія ринкової трансформації в П.

Прем’єр-міністрами послідовно були: Ян Кшиштоф Белецький (1990-91), Ян Ольшевський (1991 – 92), Ганна Сухоцька (1992-93), Вальдемар Павляк (1993 – 95), Юзеф Олекси (1995-96), Влодзі-поміж Чимошевич (1996-97), Єжи Бузек (1997-2001). За підсумками парламентських виборів 2001 сформовано коаліційний уряд на чолі з Лешеком Міллером, до складу якого увійшли представники СДЛС, «Союзу праці» та ПКП. Однак в 2003 СДЛС і «Союз праці» розірвали коаліцію з ПКП, і уряд Міллера стало урядом меншості.

Законодавчою владою гміни (одиниці адміністративного поділу країни першого ступеня) є рада, що обирається на місцевих виборах. Виконавчою владою в сільських гмінах є війт, в малих і середніх містах – бургомістр, а у великих – президент (мер). Всі вони з 2002 вибор-

ються в ході прямих загальних виборів. Керівництво Повіту (одиниці другого ступеня) представлено радою повіту, що обирається на загальних виборах, і главою виконавчої влади (старостою). Керівними органами воєводства (найбільшої адміністративної одиниці) є сеймик, який обирається на загальних виборах, а також правління воєводства. На чолі сеймику та правління варто маршал воєводства. Представником центрального уряду у воєводстві є воєвода.

У 2002 в П. було зареєстровано близько 130 політичних партій. Провідними є 7 партій, представлених у сеймі. СДЛС (близько 160 тис. Членів) утворений в 1999 на базі Соціал-демократії Республіки П. В 1991-99 СДЛС був коаліцією близько 30 партій, профспілок та громадських організацій. На 1-му з’їзді СДЛС в грудні 1999 головою партії обрано Л.Міллер.

«Громадянська платформа» являє собою правоцентристську консервативно-ліберальну партію. Вона створена в 2001-02 на основі виборчого блоку «Солідарність» і ліберального «Союзу свободи», голова – Дональд Туск.

«Самооборона РП» – радикальна партія селян і жителів малих міст, незадоволених існуючою в П. суспільною системою, прихильників прямих дій. Створена в 1992, голова – Анджей Леппер.

ПКП утворена 5 травня 1990 і налічує св. 200 тис. Членів, голова – Ярослав Калиновський.

«Право і справедливість» – права партія, виступає за порядок і жорсткість боротьби зі злочинністю. Створена в 2001, голова партії – Ярослав Качинський.

«Ліга польських родин» – партія радикальних правих націонал-католиків, противників членства П. в ЄС. Утворена в 2001, голова – Роман Гертих.

«Союз праці» – єдина ліва соціал-демократична партія, що вийшла з надр «Солідарності». Створена в 1992, голова – Марек Поль.

Провідні організації ділових кіл: Рада польського бізнесу, який об’єднує великих підприємців, і Business Center Club, до якого входять середні і дрібні бізнесмени. У 2002 в П. були зареєстровані 36,5 тис. Громадських об’єднань, св. 5 тис. Фондів. Основними сферами їх діяльності є спорт (36,5% організацій), просвітництво, освіта (12,4%), охорона здоров’я, допомога інвалідам (11,6%). Незалежний самоврядний професійний союз «Солідарність», створений в 1980 і відновлений в 1989, налічує близько 1,2 млн членів. Голова Всепольської комісії профспілки – Януш Снядек. У 1983 утворено Всепольське угоду професійних спілок (ВСПС), що об’єднує св. 100 галузевих організацій і близько 3 млн членів. Голова ВСПС – Мачей Маніцкій.

Внутрішня політика в 1990-і рр. переслідувала мету створення стабільно функціонуючої демократичної політичної системи, проведення ринкових реформ та підвищення добробуту населення. З урахуванням досвіду розвинених країн була здійснена реформа конституційного, цивільного, господарського та кримінального права. До теперішнього часу основні демократичні інститути функціонують як саморегулюючі механізми.

У 1990-і рр. у зовнішній політиці П. превалювало західний напрямок. Основні цілі політики: вступ П. в НАТО (1999) та Європейський союз, підтримання добросусідських відносин з іншими державами, прагнення до зміцнення позицій П. в Центральній і Східній Європі (ЦСЄ) та ін.

Збройні сили П. служать захисту незалежності держави, неподільність її території, забезпечення безпеки та недоторканності кордонів. У 2000 польська армія налічувала св. 189 тис. Військовослужбовців; до кін. 2003 вона повинна бути скорочена до 150 тис. Чол., А половина військового контингенту буде переведено на контрактну основу. Термін служби в армії становить 12 міс.

П. має дипломатичні відносини з РФ з 1921. У 1990-і рр. у відносинах П. з РФ спроби зближення змінювалися охолодженням взаємних зв’язків. У 1992-93 була створена нова правова база взаємних відносин двох країн. Крім того, в 1992 польській стороні були передані документи, що стосуються «катинської трагедії». У 1993 були ліквідовані бази російських військ на території П. Після періоду помітного охолодження у взаєминах з сер. 2000 спостерігається процес їх нормалізації та розвитку, що активізувався після візиту в П. в січні 2002 президента РФ В.В. Путіна.

Посилання на основну публікацію