Державне управління та регіональна наука

Державне регулювання економічних і соціальних процесів має тривалу історію, в якій практика випереджає теорію. У період раннього капіталізму в Європі існував централізований контроль над цінами, якістю товарів і послуг, процентними ставками і зовнішньою торгівлею.

Меркантилісти XVII в. писали про те, що тільки детальне керівництво з боку уряду здатне забезпечити порядок у господарській сфері. Вони бачили в державному керівництві засіб, що забезпечує соціальну справедливість.
З переходом до вільної конкуренції ці принципи перестали домінувати. Підхід основоположників класичної економіки (XVIII ст.), Що лімітували державне втручання в господарське життя, має історичне пояснення. До того часу основним інструментом господарського механізму стали ринкові відносини і свобода вибору. У XVIII-XIX ст. економічна роль держави зводилася в основному до охорони права свободи вибору. І тільки в XX в. відбувається майже повсюдне зміцнення економічної ролі держави у розвитку економіки.

Світова економічна криза 1929-1933 рр. вимагає знайти такий механізм регулювання національної економіки, який був би в змозі запобігати економічні кризи і масове безробіття.
“Спасителем капіталізму” виступив відомий англійський економіст Дж. М. Кейнс (1883-1948). У праці “Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей” їм були досліджені причини криз і безробіття, які він пояснював недостатністю купівельного попиту на предмети особистого споживання і засоби виробництва.
Вироблена Дж. М. Кейнсом, за оцінкою західних учених, “революція” в економічній теорії послужила основою для розробки нового курсу економічної політики буржуазних держав. Було вирішено посилити “ефективний” попит, тобто розширити ринки споживчих товарів і засобів виробництва. У зв’язку з цим у країнах Заходу широко розгорнулося одержавлення економіки.

Активне втручання держави в економіку призвело до істотної зміни його бюджету, тобто щорічно складає кошторис доходів і витрат. Основними джерелами (від 75 до 90%) надходжень у скарбницю держави стали податки на доходи населення і прибуток підприємців.
Державне регулювання стало об’єктивно необхідним господарським механізмом, але мало ряд недоліків. Через брак бюджетних коштів уряду США, Англії та інших держав неправомірно збільшували розмір податків, що зменшувало зацікавленість підприємців і працівників у збільшенні доходів.
У провідних країнах Заходу проти кейнсіанства рішуче виступили його супротивники – неоконсерватори, які висловлювалися за відродження вільного підприємництва і необмеженої конкуренції. Лідер неоконсерваторів американський економіст М. Фрідмен виступив як захисник економічної свободи, вважаючи, що вона невіддільна від ринкової системи. Дану систему він вважав більш життєздатною, ніж командну.
М. Фрідмен досліджував економічний механізм, який в умовах ринкової економіки дозволяє досягти загальної збалансованості народного господарства. Їм була розроблена концепція стабілізації американської економіки у зв’язку з кризою 1974-1975 рр. Головну увагу він звертав на те, щоб держава строго контролювала кількість грошей в обігу для запобігання інфляції.

Таким чином, на змішану економіку країн Заходу зараз впливають два протилежних за своїм характером регулятора: ринок і держава. Вплив кожного з них суттєво. Управляти економікою за відсутності того або іншого – це все одно що намагатися аплодувати однією рукою.

Державне регулювання економікою (ДРЕ) являє собою систему типових заходів законодавчого, виконавчого і контролюючого характеру, здійснюваних правомочними державними установами та громадськими організаціями з метою стабілізації і пристосування існуючої соціально-економічної системи до умов, що змінюються.
З’явилася необхідність значних інвестицій з боку держави, що загострився конкуренція на світових ринках створила об’єктивні передумови для розробки державної економічної політики (ГЕП).
Для з’ясування механізму ДРЕ доцільно охарактеризувати його суб’єкти, об’єкти, цілі, інструменти або засоби, а також етапи розвитку.

Суб’єктами ДРЕ є носії, виразники та виконавці господарських інтересів.
Носії господарських інтересів – це соціальні групи, що відрізняються один від одного за рядом ознак: майновому, доходам, видам діяльності, професіями, галузевим і регіональним інтересам.
Виразники господарських інтересів в розвинених країнах – це численні союзи і асоціації: профспілки, союзи підприємців, фермерів, різних торговців, студентів, маклерів, аптекарів і т.п. Найзначніші з них – спілки підприємців і профспілки.
Виконавцями господарських інтересів є органи трьох гілок влади, побудовані за ієрархічним принципом.
Об’єкти ДРЕ – це регіони, галузі, а також ситуації, явища і умови соціально-економічного життя країни, де виникли або можуть виникнути труднощі, проблеми, не що дозволяються автоматично або що дозволяються у віддаленому майбутньому, у той час як зняття цих проблем настійно необхідно для нормального функціонування економіки і підтримки соціальної стабільності.

Політика довгострокового регулювання реалізується державою за кількома напрямками.
1. Посилення державного впливу на економіку. На сучасному етапі пропонується досягти цього шляхом ефективного використання державної власності та за допомогою складання індикативних планів.
2. Державне стимулювання зростання промисловості за пріоритетними напрямами. Ринок не в змозі висунути довгострокові стратегічні пріоритети розвитку, тому вироблення стратегії зростання і пріоритетів промислової політики в більшості розвинених країн бере на себе держава.
3. Державна підтримка інноваційного процесу. Основною перевагою централізованої системи управління є можливість концентрації ресурсів і наукових кадрів на стратегічних інноваційних напрямках.
4. Державне регулювання товарних, фінансових та інформаційних ринків. Специфікою сучасного етапу є різке посилення ролі і збільшення обсягів фінансових та інформаційних ринків, формування нових інформаційно-фінансових інститутів, що регламентують і регулюють ринки. Росія, кілька відстаючи від передових країн у цьому напрямку, може використовувати накопичений зарубіжний досвід.
5. Державне регулювання зовнішньоекономічних процесів. Прагнення до відкритості економіки цілком закономірно. Дослідження Гарвардського університету, проведені по 115 країнам, показали, що в тих країнах, де проводилася політика закритості економіки, середньорічне зростання валового внутрішнього продукту (ВВП) становив 0,7%, а при відкритій зовнішній політиці цей показник був приблизно в п’ять разів більше.
6. Інституційне (організаційне) забезпечення стратегії державного управління економікою. Проведення нової політики державного управління економікою передбачає вдосконалення формальних і неформальних інститутів.
7. Державне управління на регіональному рівні. Проблеми державного управління і регулювання тісно пов’язані з регіональною політикою. У Росії на початковому етапі реформ регіонах надавалася максимальна самостійність у рамках Федерації. Проте їх право на майже безконтрольне розпоряджання трансфертами та регіональними бюджетами призвело до неефективного використання коштів в окремих регіонах. Спроби обмеження місцевої влади викликали опір з боку суб’єктів РФ. Федеральний центр повинен забезпечувати рівноправний розвиток регіонів і усунення регіональних диспропорцій.

ПОДІЛИТИСЯ: