Держава Ізраїль (1948 рік – наш час)

Перші десятиліття існування незалежної Держави Ізраїль ознаменувалися серією широкомасштабних воєн з сусідніми арабськими країнами. У відповідь на перекриття урядом Г. А. Насера ​​Суецького каналу для проходу ізраїльських суден Ізраїль спільно з Англією і Францією в 1956 році взяв участь у військовій операції проти Єгипту. В результаті жорсткого політичного тиску СРСР і США війська троїстої коаліції змушені були покинути окупований Синайський півострів.

За шість днів військових дій в червні 1967 року ізраїльська армія окупувала належить Єгипту Синайський півострів (61,2 тисячі км²), сектор Газа (363 км²), весь Західний берег річки Йордан (5,86 тисячі км²), включаючи Східний Єрусалим (близько 70 км²) і сирійські Голанські висоти (1,17 тисячі км²). 27 червня 1967 років уряд Ізраїлю розповсюдило свою юрисдикцію, законодавство і адміністративну владу на східний Єрусалим; 29 липня 1980 Кнесет прийняв Основний закон про Єрусалим, що проголошує Місто вічною і неподільною столицею Ізраїлю. Більшість держав, в тому числі Росія і інші постійні члени Ради Безпеки ООН, офіційно не визнають Єрусалим ізраїльської столицею. У 1981 році Кнесет підтримав урядове рішення про поширення дії ізраїльських законів на всю територію Голанських висот.

Прийняті СБ ООН резолюції 242 і 338 містили вимогу виведення ізраїльських військ з усіх окупованих арабських територій, включаючи Східний Єрусалим. Після жовтневої війни 1973 року міжнародне співтовариство активізувало спроби створити політичний механізм для врегулювання арабо-ізраїльського конфлікту. Позитивним кроком у пошуках примирення конфліктуючих сторін стала Женевська конференція по Близькому Сходу, співголовами якої були СРСР і США.

Після підписання двосторонньої угоди в Кемп-Девіді (вересень 1978 року) і єгипетсько-ізраїльського мирного договору (березень 1979 роки) межа між Ізраїлем і Єгиптом була повністю відновлена ​​в межах тієї лінії, яка існувала до 4 червня 1967 року. У 1994 році Ізраїль врегулював прикордонні суперечки і встановив дипломатичні відносини з Йорданією, передавши королівству 381 квадратний км територій, окупованих в різний час в період з 1948 по 1967 роки. У травні 2000 року Ізраїль відповідно до резолюцій РБ ООН 425 і 426 евакуював всі свої війська з території Південного Лівану, яка була окупована в 1982 році. До теперішнього часу питання про постійні кордони держави залишається відкритим: крім сирійських Голанських висот, під повним або частковим ізраїльським контролем перебувають 4,5 тисячі км, або 78% Західного берега, включаючи Східний Єрусалим.

Відповідно до Тимчасової угоди між ООП та Ізраїлем по Західному березі і сектору Газа ( «Осло – 2»), укладеним між Ізраїлем і ОВП в Вашингтоні 28 вересня 1995 року, вся територія Західного берега річки Йордан була умовно поділена на три зони: «Зона а », де вводився повний контроль Палестинської національної адміністрації (ПНА) в цивільній сфері і в питаннях безпеки, – 6 міст: Дженін, Калькілія, Тулькарм, Віфлеєм, Рамалла і Наблус (а також Єрихон, де передислокація вже була здійснена) – близько 3 % території Західного берега. «Зона В» (ПНА контролює громадянську сферу, Ізраїль – безпека) – густонаселені райони – близько 27% території. «Зона С» (ізраїльський контроль з поступовою передачею цих земель під палестинську юрисдикцію, крім територій, питання про яких буде обговорюватися на переговорах про остаточний статус) – території Західного берега поза зонами «А» і «В»: незаселені землі, райони, які мають стратегічне значення для Ізраїлю, а також єврейські поселення (близько 70% цієї території). Після реалізації Протоколу по Хеврону від 17 січня 1997 року, Вай-Меморандуму від 23 жовтня 1998 (зобов’язання сторін дотримані не в повному обсязі), Меморандуму, підписаного 17 травня 1999 року в Шарм аш-Шейху, і плану А. Шарона одностороннього розмежування в газі (серпень 2005 року) ПНА здійснює управління в секторі Газа (крім прикордонних зон) і 39,7% Західного берега (під повним контролем ПНА знаходиться 18%, під частковим – 27,7%).

З 1967 по 1994 роки ізраїльська військова адміністрація здійснювала повний контроль над Західним берегом і сектором Газа. За ці роки Ізраїлем було створено кілька блоків єврейських поселень на окупованих палестинських територіях, найбільшими з яких є Аріель, Модіін, Гуш Ецион, Маале адумім, а також поселенські квартали в Східному Єрусалимі. Всього в даний час на Західному березі налічується 149 поселень, в яких проживають близько 450 тисяч ізраїльських громадян. Число ізраїльтян, зареєстрованих в 33 поселеннях на Голанських висотах, становить 18 тисяч осіб. З 2002 року по теперішній час Ізраїль здійснює масштабні будівельні роботи на Західному березі по створенню так званої «стіни безпеки». У короткий період перебування при владі уряду Е. Барака (1999-2000 роки) велися інтенсивні переговори по палестинській проблемі за посередництва США, проте конкретних результатів досягнуто не було. З 2000 року по теперішній час мирний процес близькосхідного врегулювання знаходиться в стані стагнації. Уряду А. Шарона (2000-2006 роки) та Е. Ольмерта, офіційно підтримуючи в якості основи план «Дорожня карта», розроблений «квартетом» коспосоров БВУ, принципово відмовляються вести переговори з лідерами радикального угруповання ХАМАС, що зайняли за результатами останніх виборів (2006 рік) ключові позиції в ПНА. У 2005 році Ізраїль в односторонньому порядку здійснив виведення військ і єврейських поселень з Гази. Проте як і раніше ізраїльське керівництво в офіційних документах кваліфікує сектор як «вороже освіту» і залишає за собою право на повний військовий контроль цього палестинського району. У липні-серпні 2006 року збройні сили Ізраїлю вели бойові дії проти радикального шиїтського угруповання «Хезболла», що фактично контролювало південні райони Лівану (так звана Друга Ліванська війна).

За результатами парламентських виборів 10 лютого 2009 прем’єр-міністром Держави Ізраїль став лідер блоку «Лікуд» Беньямін Нетаньяху. Офіційно він вступив на посаду 31 березня 2009 року, сформувавши коаліційний уряд.

Посилання на основну публікацію