Демографічний вибух у Африці та його наслідки

Протягом всієї історії людської цивілізації в Африці панував так званий традиційний тип відтворення населення, що відрізнявся високими рівнями народжуваності та смертності і, відповідно, низьким показником природного приросту. Демографи вважають, що на рубежі нашої ери в Африці проживало 16-17 млн (за іншими даними, 30-40 млн), а в 1600 р. – 55 млн осіб. За наступні 300 років (1600-1900) населення континенту зросло до 110 млн осіб, або в два рази, що означало найповільніший приріст серед всіх великих регіонів світу. У результаті частка Африки в світовому населенні помітно зменшилася. Такий уповільнений тип зростання пояснювався насамперед работоргівлею, втрати від якої обчислювалися десятками мільйонів людей, важкою примусовою працею на плантаціях європейських колоній, голодом і хворобами. Тільки в першій половині XX ст. населення Африки стало рости швидше, і до 1950 досягло 220 млн осіб.

Але справжня демографічна революція відбулася в Африці вже в другій половині XX ст. У 1960 р. її населення склало:

  • 275 млн. в 1970 р.;
  • 356 млн. в 1980 р.;
  • 475 млн. в 1990 р.;
  • 648 млн. в 2000 р.;
  • 784 млн. в 2007 р.;
  • 965 млн. в 2010 р.

Це означає, що в 1950-2007 рр. воно збільшилося майже в 4,4 рази! Подібних показників зростання не знає жоден інший регіон світу. І не випадково, що частка Африки в світовому населенні швидко зростає. У 2007 р. вона склала вже 14,6%, що перевищує сукупну частку зарубіжної Європи і СНД чи Північної та Латинської Америки. І хоча в другій половині 1990-х рр. демографічний вибух в Африці вже явно пройшов свої пікові показники, середньорічний темп приросту населення (2,1%) тут ще майже в два рази перевищував світовий рівень.

Така демографічна обстановка в Африці пояснюється тим, що її населення продовжує перебувати у другій фазі демографічного переходу, для якої характерно збереження високої і дуже високої народжуваності при досить різкому зниженні смертності. Звідси і раніше високі темпи природного приросту, що забезпечують не просто розширене відтворення, а дуже швидке збільшення чисельності населення. До середині 2000 р. Африка прийшла з наступною «формулою» відтворення населення: 36% -15% = 21%. Далі розглянемо кожну з її складових.

Коефіцієнт народжуваності в Африці:

  • в 1985-1990 рр. становив майже 45%;
  • в 1990-1995 рр. – 42%;
  • в 1995-2000 рр. – 40%;
  • в 2000-2005 рр. – 36%.

Він перевищує середньосвітовий показник останнього п’ятиріччя (20b) в 1,5 рази. У Тропічній Африці знаходиться більшість країн світу з коефіцієнтом народжуваності, який часто наближається до фізіологічного максимуму. Як приклад можна привести країни, в яких у 2005 р. народжуваність досягала 50% або навіть перевищувала цей рівень:

  • Нігер;
  • Еритрея;
  • ДР Конго;
  • Ліберія.

Але і в більшості інших країн вона знаходилася в межах від 40 до 50%.

Відповідно і рівень фертильності жінок у Африці залишається найвищим у світі: середня кількість дітей, народжуваних однією жінкою, там як і раніше становить 4-8, а в Уганді, Малі, Нігері, Чаді, ДР Конго, Бурунді, Сомалі досягає 6-7 і більше.

Високий рівень народжуваності в країнах Африки обумовлений цілою низкою чинників. Серед них слід назвати вікові традиції ранніх шлюбів і багатодітності, пов’язані насамперед з крайньою соціально-економічною відсталістю. Прагнення батьків мати якомога більше дітей було цілком природною реакцією на дуже високу дитячу смертність і одночасно засобом забезпечення власного патріархального господарства великою кількістю робочих рук. Сильно позначалися і релігійні погляди, досить широке поширення полігамних шлюбів (багатоженства). Треба брати до уваги також загальне підвищення рівня охорони здоров’я, досягнуте в останні десятиліття і включає в себе охорону здоров’я матері і дитини та зменшення жіночого безпліддя – одного з наслідків багатьох захворювань.

Показники коефіцієнта смертності в другій половині XX ст., навпаки, зменшилися дуже суттєво. У середньому для Африки в 2005 р. цей коефіцієнт становив 15%, у тому числі в Північній – 7%, а в Тропічній 14-19%. Хоча коефіцієнт смертності ще помітно перевершує середньосвітовий показник (9%), саме його зниження – при збереженні високої народжуваності – послужило, можна сказати, головним «детонатором» демографічного вибуху на континенті.

У результаті навіть при збереженні досить високих показників смертності Африка відрізняється рекордними для всього світу показниками природного приросту населення: у середньому він становить 21% (або 21 особа на 1000 жителів), що відповідає середньорічному приросту на 2,1%. Якщо диференціювати цей показник по субрегіонам, то виявиться, що в:

  • Північній Африці він дорівнює 1,6%;
  • в Західній – 2,4%;
  • у Східній – 2,5%;
  • в Центральній – 2,2%;
  • в Південній Африці – 0,3% .

Нині в Африці вже більше половини країн мають середньорічний темп приросту населення від 1 до 2%. Але в 13 країнах він все ще становить 2-3%, а в 12 країнах-3-4%. Найбільше таких країн в Західній, але вони є також у Східній та Центральній Африці. Крім того, за останній час в Африці з’явилися країни, в яких відбувається не зростання, а спад населення. Це пояснюється епідемією СНІДу.

Пояснюється така диференціація головним чином відмінностями у загальному рівні соціально-економічного розвитку, включаючи рівень освіти, охорони здоров’я та інші складові комплексного поняття про якість населення. Що ж до демографічної політики, то вона поки не робить великого впливу на процеси відтворення населення. Майже всі країни Африки проголосили свою прихильність подібній політиці, багато прийняли національні програми планування сім’ї, здійснюють заходи, спрямовані на поліпшення становища жінок, розширення доступу до контрацептивних препаратів, регулювання інтервалів між народженням дітей і т. д. Проте фінансування цих програм недостатнє. До того ж вони йдуть врозріз з релігійними та побутовими традиціями і наштовхуються на опір значної частини населення. Більш дієвою демографічна політика виявилася в декількох більш розвинених країнах. В результаті виконання урядових програм, спрямованих на зменшення темпів зростання населення, таке зменшення ще в 1960-х рр. почалося в Тунісі, Єгипті, Марокко, Кенії, Гані, а пізніше – в Алжирі, Зімбабве, на о. Маврикій.

Демографічний вибух у Африці значно поглиблює важковирішувані економічні та соціальні проблеми країн континенту.

  • По-перше, це проблема збільшення «тиску» швидко зростаючого населення на навколишнє середовище. Ще в 1985 р. на одного жителя сільської місцевості тут доводилося 0,4 га землі, а на початку XXI ст. цей показник знизився до 0,3 га. Одночасно зростає загроза подальшого опустелювання і збезлісення, наростання загальної екологічної кризи. Можна додати, що по забезпеченості ресурсами прісних вод в розрахунку на 1 жителя (близько 5000 м3 у 2000 р.) Африка поступається більшості інших великих регіонів світу. При цьому водні ресурси в регіоні розподілені так, що їх найбільша кількість не збігається з найбільш щільно заселеними територіями, і в результаті в багатьох місцях, особливо у великих містах, відчувається дефіцит води;
  • По-друге, це проблема збільшення «демографічного навантаження», тобто відношення чисельності дітей (і літніх людей) до чисельності людей у працездатному віці. Відомо, що головною особливістю вікової структури населення Африки завжди була дуже велика частка в ньому дитячих вікових груп, причому останнім часом – в результаті деякого скорочення малюкової та дитячої смертності – вона стала навіть зростати. Так, в 2000 р. вікова група молодше 15 років становила у всьому населенні континенту 43%. У деяких країнах Тропічної Африки, зокрема в Уганді, Нігері, Малі, чисельність дітей фактично майже дорівнює чисельності «працівників». До того ж через дуже велику частку осіб дитячих вікових груп частка економічно активного населення в Африці виявляється набагато меншою (38-39%), ніж в будь-якому іншому великому регіоні світу;
  • По-третє, це проблема зайнятості. В умовах демографічного вибуху чисельність економічно активного населення вже в 2000 р. досягла 300 млн осіб. Зайняти таку кількість людей у суспільному виробництві африканські країни не в змозі. За даними Міжнародної організації праці, в середньому в Африці безробіття охоплює 35-40% працездатних людей;
  • По-четверте, це проблема забезпечення продовольством швидко зростаючого населення. Сучасне продовольче становище Африки більшістю фахівців оцінюється як критичне. Хоча 2/3 населення континенту зайняті в сільському господарстві, саме тут, особливо в Тропічній Африці, продовольча криза придбала найбільш затяжний характер і утворилися навіть досить стійкі «зони голоду». У багатьох країнах виробництво продуктів харчування з розрахунку на душу населення не тільки не зростає, але навіть знижується, так що селянину стає все важче забезпечити сім’ю власним продовольством протягом року. Зростає імпорт продовольства. Далеко не єдина, але все ж одна з найважливіших причин такого становища полягає в тому, що середньорічний приріст населення Африки значно обганяє середньорічний приріст виробництва продуктів харчування;
  • По-п’яте, це проблема здоров’я населення, пов’язана як з деградацією навколишнього середовища, так і з бідністю більшої частини людей. (В Африці налічується 11 країн, де за межею бідності живе більше половини всього населення. У тому числі в Замбії, Сьєрра-Леоне, на Мадагаскарі ця частка перевищує 70%, а в Малі, Чаді, Нігері, Гані, Руанді – 60%. ) і те й інше сприяє поширенню таких небезпечних захворювань, як малярія, холера, проказа, сонна хвороба. За кількістю хворих на СНІД Африка вже обігнала всі інші континенти. Вона відрізняється найвищою швидкістю поширення ВІЛ-інфекції і найвищою часткою ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД (8,4% дорослого населення). У 2006 р. в країнах на південь від Сахари проживало понад 25 млн. ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД, що становить 70% від загального числа зареєстрованих у всьому світі. У тому ж році СНІД забрав життя 2,3 млн африканців, в багатьох країнах привівши до зменшення середньої тривалості життя. Можна додати, що в першу десятку країн за кількістю хворих на СНІД входять Зімбабве, Ботсвана, Замбія, Малаві, Намібія, Свазіленд і Конго, де на 100 тис. жителів у середньому припадає від 350 до 450 випадків захворювання. У другій десятці також переважають країни Африки.
ПОДІЛИТИСЯ:

Дивіться також:
Снігові лавини