Чорна металургія Японії

Чорна металургія – одна із старих галузей індустрії, які на сучасному етапі розвитку світового господарства якщо і розвиваються, то не дуже високими темпами. Проте для Японії, принаймні протягом останніх десятиліть, вона була і залишається однією з важливих галузей міжнародної спеціалізації. Динаміка виплавки сталі в цій країні показана в таблиці 43.

З аналізу таблиці 43 випливає, що особливо швидко виплавка сталі росла до середини 1970-х рр.., Досягнувши максимуму в 1973 р. Це насамперед результат великого капітального будівництва: у 1960-1970-і рр.. в країні були побудовані 20 нових великих заводів чорної металургії. Однак з початком світової енергетичної кризи середини 1970-х рр.. розміри виплавки сталі зменшилися. На початку 1980-х рр.. настав ще більший спад, пов’язаний з уповільненням загальних темпів економічного розвитку, а також із зменшенням випуску металлоемкой продукції – морських суден, багатьох видів машин і устаткування, з скороченням обсягів капітального будівництва. У 1990-і рр.. виплавка сталі коливалася в межах від 95 млн т до 110 млн т. Після розпаду СРСР з цього важливого показника Японія спочатку опинилася на першому місці в світі. Потім вона боролася за це місце з США, а в 1996 р. поступилася його Китаю.

При цьому потрібно мати на увазі, що технічний рівень сталеплавильних підприємств Японії значно вище, ніж рівень подібних підприємств в США і Західній Європі. Виплавка сталі виробляється тільки киснево-конвертерний (70%) і електросталеплавильним (30%) способами, майже вся її розливання відбувається на установках безперервного лиття заготовок. Зауважимо також, що Японія довгий час залишалася найбільшим у світі експортером сталі і прокату (20-30 млн т на рік) у США, Китай, країни Південно-Східної та Південно-Західної Азії, інші регіони. Однак цей експорт останнім часом поступово скорочується – як унаслідок зменшення попиту на чорний метал, так і через посилення конкуренції з боку Росії і Республіки Корея, які продають сталь і прокат за нижчими цінами, а останнім часом і Китай. У всякому разі, до 2000 р. за розмірами експорту сталі і прокату Японію вже наздогнали Росія і Німеччина. При цьому Японія залишається найбільшим імпортером залізної руди (125-135 млн т на рік, в основному з Австралії та Бразилії), а також коксівного кам’яного вугілля (теж в основному з Австралії).
Для японської чорної металургії характерна дуже висока виробнича концентрація. З 14 найбільших металургійних підприємств економічно розвинених країн Заходу з річною потужністю (на початку 1980-х рр..) Більше 7 млн т сталі в Японії розташовано 8, тоді як у США і Західній Європі – по 3. До того ж в Японії різко переважають металургійні комбінати повного циклу. Найбільший з них знаходиться в Фукуямою (16 млн т сталі на рік), понад 10 млн т сталі виробляють також комбінати в Мідзусіма, Касимі, Кіміцу, Кавасакі.

Ще одна важлива риса японської чорної металургії – високий рівень її територіальної концентрації. Для Японії, як і для США, характерне утворення не окремих центрів, а великих металургійних районів (рис. 115). Але на відміну від США всі ці центри і райони розташовуються на морському узбережжі. Найстаріший з них – Кітакюсю – на півночі о. Кюсю. Місто Кітакюсю був утворений в 1963 р. шляхом злиття кількох промислових центрів, в одному з яких (Явата) ще в кінці XIX ст. був побудований металургійний комбінат, орієнтований на кам’яне вугілля найбільшого на Японських островах кам’яновугільного басейну. Почасти на місцеву сировину орієнтується також металургійний комбінат у Мурорану на о. Хоккайдо. Всі комбінати інших металургійних центрів і районів орієнтуються на імпортне паливо (на початку 2002 р. в Японії була закрита остання вугільна шахта) і залізовмісні сировину.
Деякі з металургійних комбінатів Японії побудовані не просто на морському узбережжі, але на спеціально намитих для цієї мети майданчиках. Найбільш яскравий приклад такого роду – найбільший комбінат в Фукуямою на Внутрішньому Японському морі (рис. 116), споруджений на намивний території площею 900 га. Він спланований таким чином, що весь технологічний процес «уміщається» між причалами, які отримують сировину і паливо, і причалами, що відправляють готову продукцію (рис. 116).

ПОДІЛИТИСЯ:

Дивіться також:
Люди Китаю