Церква Сан-Джорджо Маджоре

Великий канал у Венеції за мостом АКАДЕМІЇ швидко розширюється, і коли низка палаців розступається, попереду показується широка гладь Бачино ді Сан -Марко – гігантська водна площа посеред міста. Зрівнятися з нею за красою пейзажу може тільки перспектива Неви і стрілки Василівського острова в Санкт -Петербурзі, а більше нічого подібного не можна побачити у всьому світі. Але на відміну від петербурзького ансамблю архітектура тут більшою мірою підпорядкована природі: низькі набережні островів майже зливаються з кромкою води, і прикрашають їх будівлі ніби пливуть по лагуні, залиті сонцем і оповиті легким серпанком повітря, насиченого вологою.

Праворуч на стрілці острова розташовано приосадкувате світло- сіра будівля морської митниці, побудоване Б. Лонгеной. У XVII столітті митницю прикрасили вежею, на якій встановлено підтримуваний трьома бронзовими рибами позолочений шар. Його вінчає фігура Фортуни, що обертається на вітрі, як флюгер.

За митницею починається дуже широкий вхід в канал Джудекка, через який в даний час в венеціанський порт проходять сучасні морські кораблі. А по інший бік Джудекке, прямо навпроти Палацу дожів, розташувався маленький острівець, який у давнину був покритий садами і виноградниками. До того ж на ньому височіли високі кипариси, через що його навіть називали «островом кипарисів».

У X столітті на острові був заснований монастир Ордена бенедиктинців, який славився по всій Північній Адріатиці, а в 978 році тут побудували одну з перших у Венеції церков в ім’я Святого Георгія. У 1109 сюди привезли частки мощей святого первомученика Стефана, і з тих пір щорічно – 26 грудня – дож відвідував цю церкву. Землетрус 1221 зруйнувало церкву, але дож Віані відновив її і віддав бенедиктинському монастирю.

Гордістю монастиря зараз є чудова бібліотека, обробку якої виконав Б. Лонгена. Майстер створив бібліотеку на місці згорілої, яка була побудована Микелоццо (XV в.) На замовлення знаменитого Козімо Медічі, коли той в 1443 змушений був покинути рідну Флоренцію.

Після падіння Венеціанської республіки монастир став поступово занепадати, і в 1806 році його закрили. У середині XIX століття монастирські будівлі віддали військовим, після чого багато приміщення були перероблені і пристосовані для потреб військового відомства.

Культурне життя відродилася на острові Св. Георгія через сторіччя, але вже в іншому вигляді. У 1951 році монастирські будівлі купив граф Джорджо Чіні, який організував тут культурний фонд в пам’ять про свого загиблого сина. Острів знову знайшов своє зелене вбрання, став історико- художнім і науковим центром і незабаром отримав всесвітнє визнання.
Багато монастирських будівлі були відреставровані і знайшли риси стилю Відродження та бароко. До того ж їх прикрасили творами кращих майстрів не тільки венеціанської школи живопису, а й феррарської, флорентійської і сієнської.

На території монастиря розташувався так званий «Кипарисовий клуатр» (дворик), створений Андреа Палладіо в 1579 році. У глибині його видно монументальний вхід в трапезну.
Інший дворик – «Лавровий клуатр» був побудований Джо – ванни Боном в романському стилі. Дворик обрамляє будівлю, на другому поверсі якого розмістився так званий «довгий рукав» – монументальний склепінчастий коридор (128 м) з келіями по обидва боки.

… У 1565 році архітектор Андреа Палладіо почав заново відбудовувати Сан -Джорджо Маджоре. Фасад церкви він вирішив зробити білим; такий же храм і всередині. Зодчий вважав, що білий і є колір Бога. Багато мистецтвознавці вважають храм Сан -Джорджо Маджоре найпрекраснішим витвором Андреа Палладіо. Тут, як і в інших своїх творах, Палладіо знайшов ідеальне рівновагу архітектури та навколишньої природи. Однак архітектор не встиг побачити будівлю повністю завершеним, і в 1610 році будівництво закінчував Скамоцци.

Центральна частина фасаду церкви (більш висока, ніж бічні) вирішена у вигляді портика з чотирма великими колонами і трикутним фронтом над ними. У нішах встановлено мармурові статуї св. Георгія і св. Стефана (В науці вважається, що на цьому місці Скамоцци хотів зобразити план внутрішнього розташування церкви), створені скульптором Джуліо дель Моро і надають церкви особливу велич.
У плані будівля церкви має форму латинського хреста. Перекрестие покрито куполом, склепіння спираються на пілони (великі стовпи), прикрашені пілястрами і напівколонами. У західної стіни знаходиться надгробний пам’ятник дожеві Леонардо Дона, обкладений дорогоцінними мраморами і прикрашений статуями євангелістів, виконаними скульптором А. Вітторіа. Леонардо Дона був видатним державним діячем і другом Галілео Галілея. Він глибоко вірив у те, що релігію людина знаходить в душі, а не в обіймах церкви, тим більше Римської. Коли папський нунцій привіз буллу про відлучення Венеції від церкви за адміністративне непослух, Леонардо Дона відповів на неї так: «Ми ігноруємо ваше відлучення, для нас воно – ніщо. А ви подумайте, що буде, якщо наш приклад наслідуватимуть інші».

Витончена дзвіниця церкви прийняла свій сучасний вигляд в основному в XVIII столітті, коли була відновлена і оновлена після обвалу, що стався в 1774 році. Вінчає дзвіницю обертається фігура ангела.

Паоло Веронезе ще в 1562 році уклав контракт на написання для трапезної монастиря великої картини, на якій повинен був зобразити «Шлюб у Кані» (Захопивши Італію, французи вивезли картину до Франції, і тепер вона зберігається в Луврі. У монастирі на її місці в даний час виставлена копія). Грандіозне полотно (6,6 х9, 9 м) із зображенням 138 фігур художник виконав за 15 місяців. Святкування, на якому Ісус Христос здійснив перше чудо, стало для Веронезе приводом для зображення реального життя. По суті в основі картини лежить жанровий задум, і сцена дива перетворилася під його пензлем у грандіозне венеціанське бенкет, дія якого перенесено в чудове мармурове палаццо.

Незважаючи на величезні розміри картини, її можна оглянути з першого погляду, так як вона чітко ділиться на три плани – просторових і смислових. На першому плані – на величезній відкритій терасі, оточеній важкими портиками, навколо столів, заставлених стравами, зібралися запрошені на бенкет гості. Але не ті, про які в Євангелії сказано, що їм не вистачило вина… Судячи з розкішною архітектурі, сліпучої красі одягів, великій кількості дорогоцінних судин, кількістю слуг – тут бенкетують і веселяться казково багаті венеціанці.

Сучасники прийшли в захват від блискання фарб і дивовижної кольорової палітри. Нестримна фантазія художника не залишила й сліду від євангельського сюжету, до того ж на цьому полотні Веронезе зобразив багатьох реальних осіб, іноді сучасників. Так, у частині картини серед безлічі гостей можна побачити турецького султана Сулеймана I, англійську королеву Марію, імператора Карла V.

У центрі полотна Веронезе помістив музикантів, створивши груповий портрет знаменитих художників свого часу, тонко й дотепно висловивши характер кожного з них в його позі і інструменті. Так, зосереджено трудиться за віолончеллю великий Тіціан, велично задрапірований в червоний плащ; мрійливо схиливши набік голову, на флейті «грає» Якопо Бассано – майстер живописання селянського життя; темпераментний Тінторетто пізнаваний у музиканта, що грає на віолі. Самого себе Веронезе представив музикантом в білому одязі.

На передньому плані картини серед гостей відображені фігури розпорядників, карликів, блазнів… І лише в останню чергу ми знаходимо в цій строкатій юрбі фігури Ісуса Христа, Його учнів і Діви Марії.

… Церква Сан -Джорджо Маджоре досконала у всьому – в прекрасно знайдених пропорціях, у вишуканій простоті і врівноваженості мас, в стриманості декоративного оздоблення. Надзвичайно гарна вона і за кольором. Її білосніжний мармуровий фасад, світло-коричнева дзвіниця з білим верхнім ярусом і світло- зеленої покрівлею вдало доповнюють навколишній пейзаж. Ця церква незмінно присутня на всіх картинах, які зображують лагуну біля Палацу дожів. А з висоти дзвіниці відкривається чудовий вид на острів і лагуну; звідси можна побачити і потопає в зелені театр, побудований у вигляді грецького амфітеатру на відкритому повітрі.

...
ПОДІЛИТИСЯ:

Дивіться також:
Енергія Сонця