Церква Сан Дзаккарія

Недалеко від Ріва дельї Скьявоні височіє одна з найдавніших церков Венеції – Сан Дзаккария, заснована ще в IX столітті, коли венеціанці заволоділи мощами святого Захарії – батька Іоанна Хрестителя. Храм належав монахам- бенедиктинцям, був багатим і завжди користувався заступництвом влади, так що коли поблизу від неї вбили дожа П’єтро Традоніко, на репутації тутешніх місць це ніяк не позначилося.

У 991 році в цій церкві шукав порятунку дож Трибуна Меммі, але в 1172 дож Вітале Мікіель II не встиг зробити це: вбивці сховалися в одному з сусідніх будинків, тому наступний дож повелів зруйнувати всі підозрілі будівлі і заборонив в цьому кварталі кам’яне будівництво (Заборона був порушений тільки в 1948 році, коли зібралися будувати нове крило готелю «Даніелі»).

Вважається, що церква Сан Дзаккарія була закладена за ініціативою дожа Джустініано Партічіпаціо і візантійського імператора Льва V, який для зведення її прислав до Венеції гроші і майстрів. У наступні століття церковна будівля перероблялося, так що від первісного храму мало що залишилося. Остаточний свій вигляд будівля набула в XV столітті, коли архітектор Антоніо Гамбелла почав реконструкцію його двох нижніх ярусів, а закінчив до 1500 року Мауро Кодуссі. Частина споруди XII століття збереглася у вигляді капели в південно- східному куті будівлі. Збереглася й дзвіниця, а в самому храмі – фрагменти початкового спорудження.

Всередині церква розділена на три частини рядами струнких колон, які спираються на багатогранні постаменти.

Велика частина скульптур, що прикрашають як фасад церкви, так і її внутрішній простір, належить знаменитому Алессандро Вітторіа. До них відносяться: фігура святого Дзаккарія (пророка Захарії) на фасаді церкви і статуя святого Іоанна Хрестителя у чаші зі святою водою, запрестольна статуя першого вівтаря, всі скульптурні роботи другого вівтаря… І, нарешті, власна гробниця майстра, яку він за дивною художньої фантазії почав ліпити в 1595 році – більш ніж за 10 років до смерті. Закінчував гробницю його родич Алессандро Рубіні.

Праворуч до церкви примикають капели Сан Антаназіо і Сан Таразі. І сама церква, і капели прикрашені живописними полотнами. Серед них перше місце належить роботам Пальми Старшого. Весь перший вівтар художник заповнив величезним полотном «Св. Діва з майбутніми Їй чотирма святими». У другому вівтарі художник зобразив св. Захарію з предвічним Немовлям на руках. Головним шедевром церкви є вівтарний образ у північному нефі – знаменита робота Дж. Белліні «Мадонна з немовлям, святими і ангелами». Як завжди на полотнах цього художника, Мадонна знаходиться на межі двох світів – реального пейзажу (розташований перед Ней) і райського (зображений за Ней).

У капелі Сан Таразі відвідувачі можуть помилуватися фресками Андреа дель Кастаньо і прекрасними вівтарними образами Антонії Віваріні і Лодовікода Форлі. Вівтар капели Сан Антаназіо раніше прикрашала картина Тінторетто «Народження Марії» (трактувалася також як «Різдво Іоанна Хрестителя»). Але полотно серйозно постраждало від часу, і тепер воно поміщено праворуч від входу в капелу.

У колишні часи церква Сан Дзаккария відвідували венеціанські вельможі і високопосадовці. Відвідували вони й що розташовувався поблизу бенедиктинський монастир, який здавна користувався привілеями на згадку про те, що наприкінці XII століття монахи пожертвували частину монастирських земель для будівництва собору Св. Марка. Вважається також, що наприкінці XII століття першу шапку для дожа теж зробили ченці цієї обителі й подарували її Республіці. Дожі щорічно відвідували цей монастир і цю церкву, в якій раніше були навіть гробниці деяких венеціанських правителів.

За церквою Сан Дзаккария, на іншому березі каналу Гречі, знаходиться район, який населяли греки і далматинці, про що досі свідчать назви деяких вулиць. У цьому кварталі розташована головна православна церква Венеції – Сан -Джорджо деї Гречі, побудована в кінці XV століття в ренесансному стилі. Її звели греки, які переїхали до Венеції після захоплення Константинополя турками (1453), щоб здійснювати православні богослужіння; звели вони також і власну школу, фасад якої був закінчений архітектором Б. Лонгеной тільки в 1678 році.
Майже всі прикраси для церкви Сан -Джорджо деї Гречі виконані греко- візантійськими майстрами XV -XVII століть. І скарбниці церкви зберігаються цінні рукописи XIII – XVI століть і облачення архієпископів.

Пройшовши від цієї церкви кілька вуличок і мостів, можна дістатися до невеликої Скуоло Сан -Джорджо дельї Скьявоні (слов’янського братства св. Георгія, що поєднував вихідців з Далмації). Головним чином це були моряки і ремісники – або здавна влаштувалися у Венеції, або що перебралися сюди з завойованих турками країв. Братство було засноване в 1451 році і в перший час свого існування було під заступництвом кардинала Віссаріона – впливового і освіченого візантійського прелата, який переїхав до Венеції з Константинополя, завойованого турками.
Братство св. Георгія об’єднувало найбільш впливових і представницьких членів патриціанських сімей; багато з них прославилися подвигами у війні, яку Венеція (у союзі з римськими папами) вела проти експансії турків у східному Середземномор’ї. 1502 року Республіка домоглася деяких успіхів і уклала мир з турецьким султаном Баязидом II, і родосские лицарі отримали від Єрусалимського патріарха частку мощей св. Георгія. З цієї нагоди у Венеції була влаштована урочиста церемонія з велелюдним походом.

Можливо, саме з цією подією і пов’язаний замовлення, отриманий Вітторіо Карпаччо – розписати Скуоло Сан -Джорджо. Один з найчарівніших художників свого часу, він писав твори на сюжети з життя святих. Світову популярність цієї Скуоло принесли чотири цикли картин невеликого розміру: один цикл присвячений подіям земного життя Ісуса Христа, решта – життєписам святих Георгія, Ієроніма і Трифона, які найбільш шануються в Далмації. Історії цих святих під пензлем Вітторіо Карпаччо перетворювалися в чудові твори: так, білявий лицар у блискучих обладунках протикає списом капловухість чудовисько, маленький хлопчик виганяє демонів з східної красуні…
Враження від венеціанської життя переплітаються у художника з вигадкою, і серед ідилічних пейзажів можна розглянути арабських вершників. Вже в самому виборі сюжетів є явне нагадування про Святу Землю і ідеї визволення її від невірних. Так, епізоди життя св. Ієроніма у Віфлеємі мали свідчити, що колись в Палестині розгорталася діяльність перших отців церкви і поширювалося благочестиве відлюдництво; св. Георгій не тільки переміг жахливого дракона, а й навернув до християнства принцесу і її батьків, а в композиції «Тріумф св. Георгія»герой постає на тлі історичних будівель Єрусалиму.

Одна з найвідоміших картин Скуоло Сан -Джорджо – «Бачення св. Августина» – прекрасна соковитим, живим і разом з тим м’яким колоритом, який вдало переданий освітленням. Мистецтвознавці (зокрема, І. А. Смирнова) визнають це полотно одним з найсміливіших і значних художнім відкриттів Карпаччо, який представив реальний світ одночасно і у всій його значущості, і в життєвій конкретності (меблі, книги на полицях, небесна сфера).

Аж до останнього часу ця картина називалася «Св. Ієронім у келії», але тепер доведено, що на полотні зображений найбільший теолог і ранньохристиянський письменник Аврелій Августин (354-430). Він представлений в той момент, коли, заглибившись у написання листа своєму другові Ієроніму, раптово був вражений надприродним світлом і почув голос, що Ієроніма вже немає в живих. Таке тлумачення сюжету пояснює, чому ця композиція слід за картиною «Смерть св. Ієроніма», а сам герой не схожий на сивобородого старця двох перших композицій. До того ж в глибині (на вівтарі) коштує єпископська тіара, в той час як св. Ієронім був кардиналом.

ПОДІЛИТИСЯ:

Дивіться також:
Аравійське море