«Центральна вісь розвитку» Західної Європи

Західна Європа – один з найбільш освоєних регіонів світу. Як його політична карта, так і територіальна структура господарства відрізняються великою складністю, різноманітністю, мозаїчністю, насиченістю і вузловими, і лінійними елементами опорного каркасу території.

Тут є країни з відносно невисоким рівнем “зрілості” територіальної структури господарства, але їх небагато – Португалія, Греція, Ірландія. Є кілька країн із середнім її рівнем, наприклад:

  • Іспанія;
  • Фінляндія;
  • Данія.

Але більшість країн регіону досягло вже високого рівня «зрілості» територіальної структури. Саме вони зробили найбільший вплив на формування макротерріторіальной структури всього західноєвропейського регіону, головною відмінною рисою якої можна вважати наявність «Центральної осі розвитку».

Так прийнято називати ту частину Західної Європи, яка, протягуючись з півночі на південь приблизно на 1600 км, утворює головне ядро її територіальної структури розселення і господарства. Обмежена умовною лінією Манчестер – Гамбург – Венеція – Марсель-Манчестер, вона має, як часто говорять, форму банана. При цьому в її межах виявляється:

  • велика частина Англії;
  • західна частина ФРН;
  • північна і східна частини Франції;
  • Швейцарія;
  • Північна Італія.

Щільність населення на території «осі» досягає 300 осіб на 1 км2, що в шість разів більше, ніж поза нею. Тут же знаходяться обидва західноєвропейських мегалополіса – Англійська і Рейнсько-Рурський, багато інших великі міські агломерації. Тут сконцентровані 2/3 всього промислового потенціалу Західної Європи, розташовані її основні промислові центри.

Не менш важливо й те, що територія «осі» як би увібрала в себе головні високорозвинені райони («райони-мотори») Західної Європи, яким належить провідна роль у сфері фінансової та інформаційної діяльності. Найбільш яскравими прикладами такого роду можуть служити «світові міста» Лондон і Париж. Досить сказати, що в кожному з них – близько 30 штаб-квартир найбільших корпорацій.

На думку деяких учених, формування «Центральної осі» почалося ще за часів Римської імперії.

Однак більшість вважає, що основним стрижнем її став виниклий значно пізніше меридіональний торговий шлях по Рейну і Роні, а формування самої «осі», як такої, відбулося вже протягом двох останніх сторіч – під впливом спочатку промислових переворотів XVIII-XIX ст., А потім і сучасної НТР. Особливо важливо відзначити, що кожному з цих етапів відповідає свій тип промислових районів, яких в межах «Центральної осі» налічується кілька десятків.

Під впливом природно-ресурсного чинника і орієнтації на кам’яновугільні і залізорудні басейни або їх поєднання ще в XIX в. склалися такі великі вугільно-металургійні райони, як Мідленд і Північно-Східний у Великобританії, Рурський і Саарский в Німеччині, Північний і Лотаринзький у Франції, Південний в Бельгії. З орієнтацією на трудові ресурси виникли райони текстильної промисловості:

  • Ланкашир;
  • Західний Йоркшир у Великобританії;
  • Мюнстерланд;
  • Пфальц;
  • Верхня Франконія в Німеччині;
  • Ліонський район;
  • Ельзас у Франції;
  • Західна Фландрія в Бельгії.

До початку НТР всі вони опинилися в числі депресивних і стали об’єктами регіональної політики.

У першій половині XX в. в межах «осі» виникли промислові райони з орієнтацією на нові галузі промисловості – загальне машинобудування, автомобілетроеніе, виробництво пластмас, синтетичних волокон і ін Природно-ресурсний фактор при цьому відійшов на другий план, поступившись місцем факторам робочої сили, споживчому, транспортному. Прикладами таких районів можуть служити Ганноверський, Середньо-Рейнський, Ронський, Швейцарський, Північно-Італійська, так, власне, також Лондонський і Паризький.

У 50-60-х рр.. XX в., Коли відбувався зсув промисловості до моря, склався господарський профіль таких районів, як:

  • Роттердамський;
  • Гамбурзький;
  • Нижня Сена;
  • Марсельський.

Ядрами їх стали портово-промислові комплекси. Але одночасно почалося формування динамічних високорозвинених районів, які концентрують новітні наукоємні виробництва, НДДКР, найбільш кваліфіковану робочу силу. Їх тепер нерідко називають центральними, причому не тільки завдяки ЕГП, а й у зв’язку з тим місцем, яке вони займають у господарстві країн. Серед цих районів можна виділити багатофункціональні столичні, в першу чергу Лондонський і Паризький. Але є серед них і аж ніяк не столичні, хоча і високоурбанізовані, що мають сучасну структуру економіки райони, що виникли в останні десятиліття майже «на порожньому місці».

Найбільш яскравим прикладом такого роду може, мабуть, служити ФРН. Південь та Південний Захід цієї країни в довоєнний час вважалися мало не глушиною. Тут переважало сільське господарство, а з галузей промисловості отримала розвиток лише текстильна.

З початком НТР ці райони привернули увагу надлишком трудових ресурсів.

Потім сюди були підведені магістральні нафтопроводи, що допомогло вирішити проблему забезпеченості паливом. Були створені наукові центри, великий вплив придбав військово-промисловий комплекс. Ось чому ще в 1970-і рр.. Баварія обігнала землю Північний Рейн-Вестфалія за загальним обсягом промислового виробництва, а Мюнхен як промисловий центр став конкурувати з самим Гамбургом.

На території Південної Баварії знаходяться штаб-квартири і основні підприємства компаній, що працюють в області роботобудування, лазерної та медичної техніки, а також військових концернів («Мессершмітт – більків – Блом» тощо). Земля Баден-Вюртемберг стала «вотчиною» тонкого і точного верстатобудування, електроніки, нафтохімії та інших сучасних галузей. Тут особливо виділяється промисловий район Штутгарта, де знаходяться провідні підприємства концернів «Даймлер-Бенц» (автомобілі, військова продукція) і «Роберт Бош» (електроніка, автоматичні системи управління). А по сусідству, в районі Франкфурта-на-Майні (земля Гессен), концентруються найбільші банки країни, фармацевтика, електронно-транспортне машинобудування.

Незважаючи на відносне економічне єдність у межах «Центральної осі розвитку», тут існують і певні внутрішні відмінності.

  • По-перше, два великих природних кордону – протоку Ла-Манш і Альпи – підрозділяють її територію на три в якійсь мірі відокремлені частини: північну, середню і південну;
  • По-друге, економіко-географи нерідко виділяють в ній ще окремі «ядра», або так звані промислові трикутники.

Наприклад:

  • у Великобританії це «трикутник» Бірмінгем – Ліверпуль – Гулль;
  • в низов’ях Рейну це Антверпен – Амстердам – Кельн;
  • в Північній Італії – Мілан – Турин – Генуя.

При цьому кожна з вершин такого «трикутника» має свої функції. Так, в Північній Італії Мілан виконує роль найбільшого промислового, фінансового, торгового, транспортного і культурного центру, та й у цілому – економічної столиці країни. Турин – старий індустріальний центр з різноманітною промисловістю, в якій виділяється автомобільна: тут знаходиться завод «Мірафьорі» – головне підприємство компанії ФІАТ. Генуя ж виконує функції морських воріт з типовою «портової» промисловістю.

Дуже великий вплив на географічний малюнок «осі» надають інтеграційні процеси в рамках Євросоюзу.

Вони посилюють інтернаціоналізацію виробництва, капіталу та інформаційної інфраструктури, послаблюючи тим самим бар’єрну і посилюючи контактну функцію державних кордонів. У результаті в межах «осі» виникли вже типові транскордонні райони, де формується єдиний економічний простір в мініатюрі, що виражається у взаємозв’язках господарства, інфраструктури, трудових і культурно-побутових поїздках жителів.

Такі транскордонні райони нині існують на кордонах між Бельгією, Нідерландами і ФРН, Нідерландами і ФРН, Францією, ФРН і Люксембургом, Францією і Швейцарією. Одне з найбільш типових явищ для них – щоденні транскордонні перетоки фронтальеров, тобто осіб, які живуть в одних, а працюють в інших сусідніх країнах.

Наприклад, загальна чисельність французів-фронтальєрів ще на початку 1990-х рр.. перевищила 100 тис. чоловік.

Одним із прикладів транскордонного району в межах «Центральної осі розвитку» може служити утворений ще в 1976 р. район Маас-Рейн, який об’єднав бельгійські провінції Лютте і Лімбург, голландську провінцію Лімбург, а також міста Кельн і Ахен в ФРН. Населення цього району – близько 4 млн осіб. Воно говорить німецькою, французькою та голландською мовами.

Інший приклад – транскордонний район, скорочено іменований Саар – Лор – Люкс, який включає в себе території чотирьох сусідніх країн: всього Люксембургу, французької Лотарингії, землі Саар і частини землі Рейнланд-Пфальц у ФРН, а також бельгійську провінцію Люксембург. Ринок праці цього району (80 тис. «трудових човників» в день) – найбільший в ЄС, причому основна частина фронтальеров працює в Люксембурзі. Тут сформувалися: великий металургійний комплекс, що зв’язує залізорудні, металургійні та коксохімічні підприємства: французької Лотарингії, німецького Саара, Люксембургу та Бельгії; нафтохімічний комплекс Кларенталь (Саар) – Карлін (Лотарингія) – Беш (Саар).

ПОДІЛИТИСЯ:

Дивіться також:
Характеристика Байкала