Буенос-Айрес

Столиця Аргентини, величезне сучасне місто з багатоповерховими будівлями і хмарочосами, який все ж зберіг риси забудови колоніального періоду: вулиці мають прямолінійну конфігурацію розташування, а головна площа виходить у бік моря. Цей самий елегантний і ділової мегаполіс Південної Америки багатий зеленню, парками, бульварами і… хворий шумом. А поруч з фешенебельними районами центру та передмістя сусідять численні бідні квартали і нетрі. Місто відрізняється великою кількістю різноманітних пам’ятників і монументів. Тут мирно співіснують люди різних національностей і різних релігійних поглядів: більшість місцевого населення складають емігранти. Аргентинці кажуть жартома, що якщо предками перуанців були інки, а мексиканців-ацтеки, то жителі Буенос-Айреса походять від кораблів.

Тіні затопили щільною хвилею нахлинула темряви вулиці втомленого міста раптово, майже без переходу до сутінків. Вони захлиснули широкі проспекти і вулиці, прибоєм беззвучно затопили двори, ліниво затекли в невеликі Тупичке між будівлями. І, як би у відповідь, місто погнав назустріч мраку іншу хвилю – світла. Одні за іншими спалахували вікна, ліхтарі, вітрини магазинів, рекламні щити і вивіски ресторанів, готелів, театрів, казино. І над всією цією картиною з найближчого вікна поплив странновато-терпкий, майже невловимий запах і потягнувся вгору, до розкішного зоряному небу. А слідом за ним рвонувся звук бандеона [4], заполоняючи підсвідомість, пробуджуючи до життя спокійно дрімали, досі абсолютно невідомі сили і пристрасті. Ніби якийсь невидимий геній прагнув захопити людські душі і підпорядкувати собі крім їх волі, витягуючи звуки з найвіддаленіших куточків всесвіту. Здавалося, що це в тузі ридають самі зірки. Божественна мелодія аргентинського танго парила, кружляла над вулицями, осіняючи все навколо, а їй вторив легкий гіркуватий аромат мате – нас вітав Буенос-Айрес.

Столиця Аргентини є однією з найбільших у світі міських агломерацій. Вона займає площу близько 4000 кв. км, а число її жителів (з передмістями) становить понад 12,6 млн осіб – 40% всього населення країни. Але для приїжджих цей основний індустріальний, науковий, культурний і туристичний центр Аргентини вже багато років асоціюється з танго, футболом і напоєм з дивною назвою мате. Не забуваючи про ці символах Буенос-Айреса, спробуємо ближче познайомитися з дивовижним містом на Срібній річці.

Він розташувався на правому березі в дельті Ла-Плата, в 275 км від Атлантичного океану. Першим європейцем, що дістався сюди в 1516 р., був Хуан Діас де Соліс, який намагався зі своїм загоном закріпитися в цих місцях. Його доля виявилася незавидною: войовничі індіанці племені керанді не цуралися людожерством, і відважний дон увійшов до їх меню… У 1526 році Себастьян Кабот зміг повторити шлях свого попередника і проїхав далі на північ по річках Парагвай і Парана. Цей іспанець чомусь не викликав кулінарних думок у місцевого населення: індіанці зустріли прибульців добре, подарувавши велика кількість срібних прикрас. Кабот вирішив, що нова земля і справді багата цим металом, і дав пройденого їм водному шляху назва Ріо де Ла-Плата – «Срібна річка». Дещо пізніше на місце сучасної столиці прибув ще один загін іспанців, яким командував Дієго Гарсія де Могер. Зіткнення обох експедицій аж ніяк не було мирним: і Каботу, і могер довелося повернутися до Іспанії, так і не домігшись особливих успіхів у колонізації тутешніх земель. А незабаром після їх відходу поселенців, що залишилися в невеликому форті Еспіріту-Санто, перебили індіанці. Але вони недовго залишалися єдиновладними господарями території: сюди була спрямована нова добре організована іспанська експедиція під командуванням авантюриста-конкістадора, аристократа Педро де Мендоса. У затоку Ла-Плата вона прибула в січні 1536, після чого дон Педро заснував на західному березі нове поселення. Спочатку його назва звучала як Сьюдад-дела-Сантиссима-Тринидад-и-Пуэрто-де-Нуэстра-Сеньора-де-Санта-Мария-де-Буэнос-Айрес, що в перекладі означало «Місто Пресвятої Трійці та порт Богоматері Святої Діви Марії – покровительки попутного вітру». А саму територію, щоб не плутати з річкою, іспанець запропонував іменувати теж Срібної, але на латині. Так з’явилася Аргентина. (Правда, виявилося, що жаданий метал місцеві індіанці вимінювали в сусідній Болівії, а самі могли похвастати іншими багатствами – м’ясом і пшеницею. Але це з’ясувалося тільки через 300 років, коли мешканці звикли до назви своєї країни і перестали сприймати його буквально.) А грандіозне ім’я нового міста не знало навіть більшість колоністів, вважаючи за краще іменувати його просто Байрес. Сучасна столиця носить скорочений варіант первісного найменування, який означає просто «Попутний вітер».

А ось ім’я річки якось не прижилося. Все майже відразу погодилися з індіанським варіантом – Парана. А повна назва надали для прикраси географічних карт. До речі, місцеві жителі опинилися в цьому питанні чесніше іспанців – головна річка Аргентини відрізняється настільки ж солідної мутностью, як і інші великі водні артерії Південної Америки. Мовою гуарані про це так і говориться: Парана в перекладі – «Велика каламутна ріка».

Але й поселення, засноване доном Педро, було повністю зруйновано: в 1537 р. був заснований Асунсьйон, майбутня столиця Парагваю – перше постійне поселення іспанців на сході Південної Америки. Через брак людей Буенос-Айрес було вирішено залишити, форт в червні 1541 був спалений самими конкістадорами, а його жителі перебралися в Асунсьйон. Експедиційний корпус Мендоси, який спробував піднятися по річці Парана, повторив долю загону де Соліса – індіанські племена не бажали ділитися територією з білими прибульцями. Датою вторинного (і остаточного) заснування міста став 1580 р., коли він був знову відбудований за наказом губернатора території Ла-Плати, конкістадора Хуана де Гарая, прибулого на чолі загону з 66 чоловік. Поселення нарешті стало набувати рис нормального європейського міста. Де Гарай, не мудруючи лукаво, взяв шматок телячої шкіри і намалював елементарний план майбутнього міста. Конкістадор мало що розумів у архітектурі і не був одним з предтеч модернізму, тому він, недовго думаючи, попросту розкреслив всі вулиці під прямими кутами… В цілому, ця прямокутна сітка зберігається до цих пір.

Не знайшовши на тутешніх землях срібла, іспанці втратили до Байресу всякий інтерес, і незабаром цей звичайний колоніальний містечко перетворилося на великий центр контрабанди та работоргівлі, осередок багатства, розкоші і легкою, розгульного життя. (Нині головну площу перед Президентським палацом прикрашає пам’ятник купцям.)

Сьогодні в Буенос-Айресі мало що нагадує про той час, а того, що прийнято називати колоніальною архітектурою, майже не залишилося. Так сталося, що старе місто давно зник з землі, будучи перебудований в кінці XIX – початку XX століть.

Сучасна столиця являє собою самостійну адміністративну одиницю – федеральний округ. Крім самого міста, вона включає в себе ще 19 передмість і утворює Великий Буенос-Айрес. Тут виробляється більше половини всієї промислової продукції Аргентини, активно розвиваються такі галузі, як машинобудування, електротехнічна, нафтопереробна, хімічна, харчова, текстильна, шкіряно-взуттєва, швейна. Але при цьому столиця майже не має на своїй території великих промислових гігантів, доля яких – посилено забруднювати навколишнє середовище. Замість них тут діє мережа дрібних і середніх підприємств.

Депресивний звук бандеона буквально витягував душу, викликав беззвітну тугу. Музика на межі сліз металася, підхоплюючи тіла тангеро, яким покладається сумувати, але продовжувати натиск на партнера. Дивовижно красиві фігури плавно переходили одна в іншу, розповідаючи про пристрасть, бажання панувати і розпачі…

Ритм танго, можна сказати, відображає всю історію Аргентини та її столиці. Буенос-Айрес ні розпещений спокоєм: неофіційна столиця контрабандистів і работорговців жила в напруженому ритмі, а майже все XIX століття в країні вирували громадянські війни. Тільки з їх закінченням, в 1886 р., коли «місто попутного вітру» був оголошений столицею держави, почався його небувалий економічний підйом. Впровадження нових технологій в сільському господарстві перетворило Аргентину в одну з найбагатших країн світу, дозволивши обійти своїх старих конкурентів – Австралію і Канаду. Головною статтею доходу став продаж м’яса до Європи. Тоді на місці старого іспанського міста виник абсолютно новий – відбудований «м’ясної» буржуазією відповідно до власних уявлень про прекрасне. Кращі архітектори світу були свідками та учасниками народження цього мегаполісу. У той час Буенос-Айрес прикрасили величезні проспекти і площі. Тоді ж серед місцевого населення став особливо популярний мате – напій з дрібно нарізаних листя південноамериканського чагарнику йерба. Європейці перейняли його у індіанців-гуарані, але довгий час за межами Південної Америки про нього не мали ні найменшого уявлення. А в Аргентині, Парагваї чи Бразилії друзям не пропонували чай або кава, та й самі жителі цих країн більше воліли настій з листя цієї вічнозеленого чагарнику. Напій з йерба поступово перетворився на символ, який об’єднує родину і друзів.

Мате в наш час став досить популярний в ряді країн і за межами Аргентини. У нас його часто називають також парагвайським чаєм. Він містить тонізуючу речовина матеін, схоже по своїй дії з кофеїном. Крім того, в ньому міститься ряд мікроелементів і вітамінів, позитивно впливають на різні системи живого організму. Готують цей напій особливим чином, який іспанською мовою носить назву «Севара». Людину, яка займається приготуванням мате, називають «севадор». Для заварювання використовують спеціальний посуд, виготовлену з гарбузиків – плодів місцевої рослини лагенарії. Саме вони і носили назву «мате», пізніше увійшло в побут як сорт чаю. У такій «стакан» засипали половину обсягу листя (до речі, знавці абсолютно не визнають цукру!), Збоку по краю наливали трохи холодної води, а в утворену ямку вставляли бомбилью – спеціальну трубочку з фільтром на кінці. Тільки потім тиквочки до країв заповнювали підігрітою до 80 градусів водою. У міру споживання напою його доливали знову до верху гарячою водою. Такі чаювання в приємній компанії могли розтягуватися на добру половину дня…

Посилання на основну публікацію