Біосфера Землі

У першій половині XX століття географія як наука Землеопису зіткнулася з несподіваною принципової трудністю: вона стала втрачати об’єкт своїх досліджень.

Робити нові відкриття, описуючи невідомі колись землі і води, стало практично неможливо. Все більш-менш великі території та акваторії нашої планети були вже досліджені з географічної точки зору.
Що ж у такому випадку вважати головним об’єктом сучасної географії? Або вона вичерпала себе як єдина дисципліна і перетворилася на розрізнені конкретні науки про клімат, річках, озерах, болотах, морях, рельєфі та інших природних земних об’єктах?

Такі питання вставали перед географами. До цього часу поділ і дроблення наук зайшло так далеко, що фахівці в суміжних областях часом перестали розуміти і цікавитися досягненнями один одного. Здавалося, що єдина географія перестала існувати. Додаткову складність привнесло поява так званої екології людини, що виникла на основі біоекології і присвяченій гострої проблеми взаємодії суспільства з навколишнім середовищем.

Коротше кажучи, прийшов час з’ясувати, що вважати основним об’єктом географії XX століття. І тут з’ясувалося, що до традиційної фізичної географії прийшла пора додавати хімічну, що вивчає поширення і динаміку хімічних елементів і сполук у ландшафтах і в цілому на планеті. Виникла нова область знань – геохімія, одними із засновників і розробниками якої були чудові вітчизняні вчені В.І. Вернадський і А.І. Ферсман. Вона істотно доповнила комплекс наук про Землю.
Пошуки географами свого об’єкта привели до ситуації казусний, якщо не сказати безглуздою. Було запропоновано таким об’єктом вважати географічну оболонку. Настільки дивне поняття, нічого по суті не проясниться, давало лише ілюзію пояснення, тавтологію: географія вивчає географічну оболонку, а географічна оболонка – це об’єкт, що вивчається в географії. (Прямо по Чехову: «… яке правління в Туреччині? Відомо яке… турецьке…») Що ж це за така особлива «землеопісательная» оболонка? У чому її основні особливості?

Зараз, на початку XXI століття, освіченій людині ясно, що мова йде про біосферу – середовищі життя. Але півстоліття тому це поняття ще тільки входило в ужиток натуралістів. Один з найбільших російських радянських географів Л.С. Берг писав в 1943 році:
«Не доводиться поширюватися про те, що поняття біосфери має найважливіше значення для географа. До біосфері відносяться земні оболонки, у вивченні яких найбільш зацікавлений географ: атмосфера (точніше, тропосфера), гідросфера, верхня частина суші (літосфери). У біосфері розігруються фізичні та біологічні процеси, що роблять істотний вплив на всі сторони життя людини».
Може здатися, ніби відкриття біосфери – щось само собою зрозуміле і не відноситься до великих географічних досягнень. Таке враження оманливе. Розуміння величезного значення живих організмів у життя всіх приповерхневих оболонок Землі – повітряної, водної та кам’яної – прийшло далеко не відразу. Лише в XIX столітті завдяки працям чудових географів: німців Олександра Гумбольдта, Фрідріха Ратцеля і Карла Ріттера, француза Елізе Реклю, російського Василя Васильовича Докучаєва. Про зміну природного середовища ландшафтом, людиною докладно писав американець Георг Марш.

Перший не дуже певний загальний огляд біосфери дав наприкінці XIX століття австрійський геоморфолог і геолог Едуард Зюсс. Однак з його тексту важко визначити, чи мав він на увазі тільки сукупність живих організмів і грунтів («плівку життя”) або всю середовище проживання, включаючи тропосферу, гідросферу і верхню частину земної кори. Англійська океанолог Джон Меррей на початку XX століття запропонував таке визначення:

«Біосфера. Де тільки існує вода або, вірніше, вода, повітря і земля стикаються і змішуються, звичайно можна знайти життя в тій чи інший з її багатьох форм. Можна навіть всю планету розглядати як одягнену покровом живої речовини. Давши нашій уяві трохи більше свободи, ми можемо сказати, що в межах біосфери у людини народилася сфера розуму й розуміння, і він намагається витлумачити і пояснити космос, ми можемо дати цьому найменування псіхосфери».
Створити основи вчення про біосферу вдалося Володимиру Івановичу Вернадському в невеликому, але дуже ємному, насиченому ідеями та фактами праці «Біосфера» (1926). Він писав про «особливу охопленої життям оболонці», яка закономірно розвивається на кордоні планети з космічною середовищем.

Посилання на основну публікацію