Барселона

Столиця Каталонії, яка географічно належить до Іспанії, але є областю сильно схильною французькому впливу і, в той же час, підкреслено індивідуальної, гордої і незалежної. Найбільше її прославив поет, художник, «вічний дитина» – архітектор Антоніо Гауді. Завдяки йому місто стало не просто музеєм під відкритим небом, а казкою, яка втілилася на землі.

«Барселона! Барселона!»- Співала Монтсеррат Кабальє. «Барселона! Барселона!»- Вторив їй Фредді Меркьюрі. Після Олімпіади 1992 р., до якої, власне, і була складена ця чудова пісня, про Барселоні дізналися навіть ті, хто ніколи не чув про неї. Хоча, звичайно, кожен більш-менш освічена людина не може не знати про це дивовижному місті.

Історія Барселони сходить до тих далеких часів, коли Піренейський півострів називали ще Іберійському. Господарем Середземномор’я тоді фактично була торгова республіка Карфаген. Однією з двох самих знатних прізвищ цієї держави була сім’я Барка, з якої відбувався Ганнібал. Партія її прихильників дотримувалася політики територіального розширення Карфагена і спочатку реалізовувала її цілком успішно. До початку III століття до н. е.. республіка контролювала більшу частину сучасної Іспанії. До цього часу і відноситься заснування Барселони. Батько Ганнібала, Гамількар Барка, заснував біля підніжжя пагорба Монжуїк (213 м) поселення, яке місцеві жителі в його честь назвали Барсіно.

Але незабаром фортуна повернулася до карфагенянам спиною. У результаті невдалої війни з Римом Карфаген позбувся своєї провінції. Однак на долю Іберії це не дуже позначилося. Переможці-римляни дісталися до майбутньої Барселони тільки наприкінці I століття до н. е.. Правда, заснувати місто вирішили у сусідньої гори Табер. Колонія отримала ім’я Юлія серпня Фавенція Патерна Барсіно.
До приходу вестготів життя в римській колонії протікала досить буденно і провінційно, без будь-яких потрясінь. Чергові господарі насамперед перейменували Барсіно в Барсінову, а потім зробили її столицею своїх нових земель. Головним містом Барсінова залишалася протягом 23 років (до 554 р.), поки столиця не була перенесена в Толедо. Після, в 716 р., Барсінова була захоплена арабами майже на сто років. Звільнити її від мусульман вдалося тільки військам Людовика I Благочестивого. Франки зробили вже Барселону маркою (областю) своєї імперії. Так майбутня іспанська провінція вперше відокремилася від решти країни, адже велика частина Іберії залишилася в руках мусульман.
Мешканці півночі не збиралися зупинятися на досягнутому і активно продовжували боротьбу «за віру і землі», що згодом отримала назву Реконкіста. В одному з боїв сильно відзначився Гіфред ель Пив ос. За легендою, цей майбутній національний герой Каталонії залишився на полі бою навіть після важкого поранення і продовжував битися зі зброєю в руках. За цей подвиг син Людовика I Карл, прозваний Лисим, дарував йому владу над Барселоною і титул графа. З тих пір місто володіє власним гербом: щит, на якому по золотому полю проведено чотири вертикальні червоні смуги. Одні кажуть, що це слід закривавлених пальців героя, інші стверджують, що розчерк Карла Лисого – теж кров’ю. Як би там не було, з 878 р. Барселона стала графським містом.
У 988 р., після того як Людовик V відмовився допомогти каталонцям у боротьбі з маврами, владетели Барселони заявили про свою незалежність.
Часи Середньовіччя були найбільш благодатними для Каталонії. Графи Барселонські, як всякі правителі, прагнули розширити рубежі свого графства, і їм це цілком успішно вдавалося. Рамон Беренгер III відвоював у маврів Ібіцу, Майорку і Таракко. Наследовавший йому в 1137 Беренгер IV, теж Рамон, взяв у придане Прованс, вигідно одружившись на Петролина Арагонською. У результаті в Європі утворилося Каталоно-Арагонське королівство, яке невдовзі стало самим великим і могутнім державою.

Правління першого короля – Альфонсо II, на загальну думку, вважається золотим століттям Барселони. Новий правитель найкращим чином продовжив справу батька, приєднавши до королівства Сицилію, Сардинію, Корсику, Неаполь, Руссійон і навіть (на якийсь час) Грецію. З тих пір Барселона стала найбільш значущим портом на Середземному морі і найбільшим містом всього півострова. Подібне становище зобов’язувало. Місто поступово розростався: зміцнювалися і добудовувалися фортифікаційні споруди, зводилися собори, будинки і палаци, відкривалися навчальні заклади.
Як і для всієї Іспанії, величезну роль в історії Барселони зіграв шлюб Фердинанда II Арагонського й Ізабелли Кастільської. Особливо значущим для міста той факт, що саме тут Христофор Колумб отримав згоду королеви на експедицію, в результаті якої була відкрита Америка.
Іспанія переживала час перемог і тріумфу, але для Барселони настав смутний час. Після перенесення в 1561 р. столиці з Толедо в Мадрид вона стала союзником Франції. Можливо, це сталося тому, що каталонці вважали свій головне місто більш гідним цієї честі. Саме звідси і виникає що стало з тих пір постійним суперництво між Барселоною і Мадридом. Як одного разу було влучно помічено, «імперська столиця втратила імперської долі». Каталонцям взагалі властиво дивитися трохи зверхньо на тих, хто живе південніше.

Кастилія, звичайно, не могла не відреагувати на подібний випад, і в 1652 р. Барселона була грунтовно зруйнована іспанськими військами. Подібне повторилося 30 років по тому. Але це не зупинило каталонців. Не минуло й чверті століття, як вони об’єдналися з Англією і Генуєю. Союзники, однак, раптово випарувалися, коштувало військам ворога оточити Барселону. Після трінадцатімесячной облоги місто здався. Від освіченого центру культури і мистецтв залишилися одні руїни.
Майже на півтисячоліття йде в тінь «Глава і основа Каталонії» («Кап і Казаль де Каталунья») – так здавна називають Барселону. Тільки до середини XIX в. їй вдалося, нарешті, настільки піднятися на ноги, щоб задавати тон всій Іспанії, особливо у всіляких художніх починаннях. Найбільше, звичайно, додав до слави рідного міста його, мабуть, найбільш патріотично налаштований син – архітектор Антоніо Гауді. Він дуже неохоче творив де-небудь, крім Барселони, і якщо вже погоджувався десь щось побудувати, так і то лише в межах рідної Каталонії.
У цьому навіть розбагатілого і благополучному місті, тим не менш, завжди зберігався бунтівний дух. Не дивно, що на початку минулого століття тут знайшли широкий відгук ідеї анархізму. Їх викладали в півсотні спеціальних шкіл. За кількістю бомбістів тих років Барселона далеко випередила весь світ. 700 політичних терактів за чотири роки – таке, мабуть, не снилося навіть нинішнім бойовикам. У часи Франка місто знову опинився в жорсткій опозиції. Тому за деякими даними, в день, коли диктатор помер, в місцевих магазинах розкупили всі шампанське.

Черговий творчий злет Барселони стався наприкінці XX століття. Тоді сюди їхали всі ті, хто хотів відбутися в мистецтві і, як зараз би сказали, шоу-бізнесі. Якщо ж говорити про класичну музику, то досить згадати, що це рідне місто Монтсеррат Кабальє і Хосе Каррераса. Останній тріумф столиці Каталонії відбувся під час уже згадуваної Олімпіади-92. З тих пір на горе-прародительці Монжуїк з’явилася ще одна визначна пам’ятка – «Іспанське село». Це група будинків, побудована у вельми еклектичному стилі, що відображає різні провінції держави.

Сучасна Барселона – не просто столиця однієї з областей з населенням близько трьох мільйонів чоловік. Цей другий за значенням і величиною місто Іспанії займає лідируюче місце в промисловості. Він вдало поєднує в собі всі риси сучасного мегаполісу – зі статусом курорту і музею під відкритим небом. Навіть зберігся практично незмінним з XIV в. Готичний квартал не скам’янів музеєм, а живе, органічно вливаючись в міське життя.

Але розповідаючи про Барселоні, зовсім не хочеться згадувати про її народно-господарському значенні, а тільки про її красу і красу, яких безліч. Як справедливо зауважив П. Вайль, адже «головне, в чому затверджувалася Барселона, була її архітектура, містобудування. І за винятком середньовічних кварталів, мало на світі міст настільки гармонійних… Великі і прекрасні міста Європи – Париж, Рим, Лондон – розпадаються на окремі образи і враження. Барселона ж таки – не поступаючись їм у класі – цільна, досконала і обтічна: як яйце».

Посилання на основну публікацію