Албанія на рубежі 20 і 21 століть

Після смерті Е. Ходжі в 1985 році новим керівництвом Албанії на чолі з Рамізом Алієй був узятий курс на поступову лібералізацію, оновлений склад уряду, почалося звільнення політв’язнів. Розширилося співпрацю з країнами Західної Європи. Але уряд запізнився з проведенням ринкових і ліберальних реформ: на початку 1990-х років. Албанія була охоплена заворушеннями під економічними і політичними гаслами, безліч албанців емігрувало. Уряд дозволив формування опозиційних політичних партій, був створений Президентська рада, призначений новий склад Ради міністрів. У 1991 році в Албанії пройшли перші вибори на багатопартійній основі. Албанська партія праці отримала 169 місць у Народних зборах. Президентом країни став Раміз Алія. Новий склад Народних зборів прийняв Закон про основні конституції, в розробці якого брали участь представники опозиції.

Конституція 1976 року скасовувалася, країна була перейменована в Республіку Албанія. Гарантувалося дотримання основних прав і свобод людини. Албанська партія праці змінила назву на Соціалістичну партію Албанії (СПА). Однак уряду не вдалося втриматися при владі, і через рік в результаті позачергових парламентських виборів до влади прийшла Демократична партія Албанії (ДПА) на чолі з Салі Беріша. Однак його уряд стало використовувати авторитарні методи управління, включаючи суворий контроль над ЗМІ і тиск на опозицію. На виборах 1996 року соціалісти звинуватили ДПА у фальсифікації підсумків і відмовилися зайняти місця в парламенті. Дестабілізації обстановки в країні сприяв крах «фінансових пірамід», в результаті якого постраждали понад 300 тисяч чоловік. Почалися демонстрації громадян, які вимагали від уряду повернути свої заощадження. Демонстрації переросли у збройні сутички (С. Беріша почав озброювати своїх прихильників, що викликало відповідну реакцію опозиції). Повсюдно виникали комітети порятунку зі своїми збройними формуваннями. Позачергові вибори 1997 року виграла Соціалістична партія (101 місце в парламенті), за нею йшла ДПА (24 місця), Соціал-демократична партія (10 місць). Під тиском внутрішніх і зовнішніх сил президент погодився на створення «уряду національного примирення» за участю основних політичних партій. Але хвилювання в країні тривали, і на прохання керівництва Албанії в країні був розміщений семитисячних контингент під керівництвом Італії. За три місяці протистояння в країні було вбито близько 2 тисяч осіб.

Формально вибори 1997 року поклали край панувала в країні анархії, але на ділі ситуація залишалася вкрай важкою. Інфляція зросла на 42%, національна валюта знецінилася на 50%. Вибори нового президента пройшли відносно спокійно – їм став Реджеп Мейдани, головою уряду був обраний Фатос Нано. Соціалісти отримали 13 міністерських постів (з 21-го), інші зайняли представники Соціал-демократичної і Аграрної партій. Коаліційний уряд представив програму дій, спрямовану на виведення країни з кризи. Уряд Ф. Нано підтвердило намір країни інтегруватися в Європейський союз і НАТО. Необхідно було навести громадський порядок, ліквідувати кримінальні угруповання, роззброїти цивільне населення, завершити реформи, спрямовані на створення відкритої ринкової економіки. Найважливішою проблемою залишалася корупція (в 1990-х роках зарубіжні експерти характеризували ситуацію в Албанії систему влади як «клептократію»). У 1998 році вибухнув черговий урядова криза. У вересні 1998 року був убитий депутат від ДПА Азем Хайдарі, потім пішла спроба державного перевороту, розпочата нечисленної, але добре збройної групою прихильників С. Беріша. Уряд Ф. Нано подало у відставку. Його наступником став генеральний секретар СПА Панделі Майко. У програмі дій уряду П. Майко були сформульовані першочергові завдання – підтримання громадського порядку, прийняття нової конституції, врегулювання косовської кризи. За рік перебування при владі вдалося тільки прийняти нову конституцію.

Восени 1999 року П. Майко подав у відставку, пост прем’єр-міністра зайняв Ілір Мета. У червні 2001 року в украй важкою обстановці проходили вибори в парламент. Згідно з офіційними результатами, СПА отримала 73 з 140 місць і сформувала уряд, опозиційний блок «Єдність за перемогу», в якому, зокрема, брала участь ДПА, – 46 місць. У червні 2002 року чергові вибори президента викликали політичну кризу: Ф. Нано відмовився висувати свою кандидатуру, єдиним кандидатом в президенти став генерал у відставці Альфред Мойсей (активний прихильник якнайшвидшого приєднання Албанії до НАТО). Парламент схвалив склад нової ради міністрів на чолі з Ф. Нано. Діяльність уряду супроводжувалася гучними скандалами. У владу періодично поверталися І. Мета, потім П. Майко, а пізніше Ф. Нано. У 2005 році на загальних виборах перемогла ДПА, а її лідер – колишній президент С. Беріша – став прем’єр-міністром.

У липні 2007 року парламентарії обрали нового президента – Бамір Топі, одного з лідерів ДПА. Вибори президента зіткнулися з великими труднощами: три тури голосування пройшли безрезультатно, тільки четвертий тур увінчався перемогою (Б. Топі набрав більшість голосів – 85 з 140).

На початку XXI століття Албанія продовжує з великими труднощами долати тяжку спадщину минулого. Вона як і раніше залишається аграрною країною – на частку сільського господарства припадає близько 56% національного доходу, а промисловості – тільки 12%. Албанія – одна з найбідніших країн Європи. Підприємства важкої та обробної промисловості застаріли і морально зношені, багато заводів і фабрик зруйновані і потребують відновлення та модернізації, в кризовому стані знаходиться гірничодобувна промисловість. Країна потребує стабілізації політичної та економічної ситуації; серед важливих завдань – боротьба зі злочинністю, контрабандою наркотиків і зброї, корупцією, незаконною міграцією. Програма нинішнього уряду передбачає розвиток політичного та економічного співробітництва в регіоні; розробляються багатосторонні проекти в галузі енергетики, транспорту. Важливим кроком у проведенні політичних і економічних реформ стало підписання в червні 2006 року. Угоди про стабілізацію та асоціацію з ЄС. У квітні 2009 року Албанія подала офіційну заявку на отримання статусу кандидата на вступ до Європейського союзу. У квітні 2009 року Албанія стала членом НАТО.

Посилання на основну публікацію